40. Опішіть інтеграційні процеси та міжнародне становище в регіоні латинської Америки. Встановіть проблеми розвитку стран латинської Америки на рубежі хх-ххі ст.

Інтеграційні та зовнішньополітичні проблеми

У 90-і рр. інтеграційні процеси в Латинській Америці, відображаючи нові реалії, все більше сприяли приєднанню країн регіону до формується глобальної світовій економіці. Головним напрямком інтеграції стали створення субрегіональних зон вільної торгівлі та двосторонні договори, т. Е. Ліквідація взаємних митних зборів з перспективою їх злиття в загальноконтинентальної Американську зону вільної торгівлі, здатну зайняти провідні позиції у світовій економіці.

Вашингтон прагнув взяти ці процеси під свій контроль. 27 червня 1990 американський президент Дж. Буш (1989-1993) виступив з пропозицією створити зону вільної торгівлі та інвестицій у складі США, Канади та країн Латинської Америки, яка б заклала основу загальноамериканського ринку.

Першим практичним кроком на цьому шляху стало створення Сполученими Штатами, Канадою та Мексикою Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА). Договір набув чинності 1 січня 1994 г. Деякі латиноамериканські республіки виявили намір приєднатися до цієї зони через систему двосторонніх і багатосторонніх договорів. Венесуела, Колумбія та Мексика утворили Групу трьох, приступивши в 1992 р до зниження взаємних мит з метою поступово створити зону вільної торгівлі в складі цих країн. У 1991 р були підписані угоди між Мексикою і Центральною Америкою, між Мексикою та Чилі, а в 1993 р - між Мексикою і Венесуелою.

На півдні континенту на основі аргентино-бразильського співробітництва виник інший центр інтеграції. 26 березня 1991 президенти Аргентини, Бразилії, Уругваю і Парагваю підписали угоду про створення Спільного ринку Півдня Америки (МЕРКОСУР). На його частку припало 46% населення, близько 60% території і половина виробництва всієї Латинської Америки. З 1 січня 1995 МЕРКОСУР перетворився на митний союз із загальним зовнішнім тарифом для більшості товарів і зі звільненням від митних зборів 90% внутрішніх товарів. Здійснювалися спільні проекти в машинобудуванні, енергетиці, галузях високих технологій, координація економічної політики.

З перших років діяльність організації розвивалася успішно. Внутрізональний торгівля з 1990 по 1995 р зросла з 8,9 до 22% від загального обсягу зовнішньої торгівлі країн-учасників. У грудні 1995 р асоційованим членом МЕРКОСУР стала Болівія, а в червні 1996 р - Чилі. Передбачалася поступова відміна митних зборів між ними і країнами Спільного ринку, а надалі повноправну участь Болівії і Чилі в організації.

Кілька активізувалася діяльність Андської групи, до якої входили Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу і Болівія. З 1992 р група пішла по шляху перетворення в зону вільної торгівлі та митний союз. У 1995 р Андская група була перетворена в Андскую систему інтеграції, яка в 1996 р вступила в переговори з МЕРКОСУР про створення спільної зони вільної торгівлі всіх країн Південної Америки.

Центральноамериканський спільний ринок (ЦАОР) в 1997 році приступив до політичної інтеграції. У 1994 р ЦАОР, Карибське співтовариство (13 держав), а також Куба, Мексика, Венесуела, Колумбія і Панама створили Асоціацію кариб-ських держав для узгодження своєї торгово-економічної політікі.Глава 21

В результаті діяло кілька субрегіональних об'єднань, частково перетиналися один з одним. У цих умовах Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ), Група Ріо-де-Жанейро і ЛАЕС намагалися здійснювати координацію їх зусиль.

У грудні 1994 р на конференції в Майамі (США) глави 34 держав Західної півкулі (країни Латинської Америки, США і Канада) прийняли рішення створити до 2005 р Панамериканських «зону вільної торгівлі» в масштабах усього континенту. Головна роль у цьому процесі відводилася Організації американських держав (ОАД).

Проте в подальші роки ентузіазм щодо швидкого створення загальноамериканської зони торгівлі знизився. Країни Латинської Америки побоювалися поспішного відкриття своїх ринків для товарів США. Зі свого боку, американський конгрес призупинив розпочатий процес, побоюючись, що створення єдиної торгової зони буде обтяжливо для США через занадто великої різниці в рівнях розвитку Півночі і Півдня континенту. Реальних практичних кроків у цьому напрямку до 2001 р так і не було зроблено. У вересні 2000 р на зустрічі президентів 12 південноамериканських республік знову пролунали заклики до створення на основі злиття МЕРКОСУР і Андської групи єдиного торгового блоку країн Південної Америки, який в якійсь мірі міг би стати противагою північноамериканському полюсу інтеграції. Проте в квітні 2001 р відбулася нова зустріч глав 34 держав Америки в Квебеку (Канада), на якій було підтверджено намір до кінця 2005 р створити Панамериканських «зону вільної торгівлі».

Розвивалися економічні зв'язки Латинської Америки з Європейським співтовариством і з азіатсько-тихоокеанським регіоном. Мексика, Перу і Чилі стали членами Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). У 1999 р в Ріо-де-Жанейро відбулася зустріч у верхах 48 країн Латинської Америки та Європейського союзу. Відносини з Росією помітного розвитку в 90-і рр. не отримали.

Новим явищем стали щорічні зустрічі (з 1991 р) лідерів Іберо-Американських країн за участю Іспанії, Португалії, Бразилії і 18 іспаномовних країн Латинської Америки, яких об'єднали спільні історичні та етнокультурні корені, родинні іспанська та португальська мови, католицька релігія. Іспанія була зацікавлена ​​стати привілейованим сполучною ланкою між Європейським та Іберо-Американським спільнотами, будучи членом обох організацій. До кінця 90-х рр. значно зросли позиції іспанського капіталу в регіоні, особливо за рахунок приватизації. Частка Латинської Америки в загальному обсязі зарубіжних іспанських інвестицій за 90-і рр. зросла з 29 до 72%. Виступаючи за розвиток економічного і політичного співробітництва, учасники іберо-американських зустрічей приділили особливу увагу розробці спільних проектів у галузі охорони здоров'я, освіти, культури. У 1999 р був створений постійний секретаріат Іберо-Американського співтовариства в Мадриді.

У зв'язку з корінними змінами в міжнародних відносинах Латинська Америка в 90-і рр. перестала бути об'єктом протиборства двох наддержав. Посилення ролі Сполучених Штатів у світі і Західній півкулі як єдиної після розпаду СРСР наддержави ще більш збільшило значимість співпраці з США для їх південних сусідів. Але одночасно із зникненням противаги північному сусідові звужувалися можливості маневру для латиноамериканських держав у взаємовідносинах з Вашингтоном.

Дані фактори позначилися і на подальшому розвитку ОАД. В першу чергу США намагалися надати їй функції зберігача і захисника представницької демократії на континенті. Притому Вашингтон брав на себе «глобальну відповідальність за створення демократичного півкулі». Прийнята в грудні 1992 р поправка до статуту ОАД дала право застосовувати санкції проти будь-якої країни, в якій відбудеться переворот. Такі заходи були вжиті у відношенні Гаїті у вересні-жовтні 1994 року, коли висадка за згодою ООН і ОАД на острів американських військ поклала кінець військово-диктаторського режиму, заміненого режимом представницької демократії.

Латиноамериканські учасники ОАД робили акцент на вирішенні економічних і соціальних проблем як головному факторі зміцнення демократії. Ряд постанов посилював роль ОАД у здійсненні програм економічного і соціального розвитку країн регіону.

Домагаючись більш тісної співпраці з США, їх південні сусіди в той же час висловлювалися проти акцій Вашингтона, які, на їхню думку, ущемляли суверенітет інших держав. У 1992 р латиноамериканські республіки засудили як суперечить нормам міжнародного права дозвіл Верховним судом США агентам американських спецслужб розшукувати на території інших країн осіб, звинувачуваних органами правосуддя Сполучених Штатів. З аналогічних позицій латиноамериканські країни засудили заходи щодо посилення ембарго відносно Куби, що зачіпають інтереси інших країн. Більшість держав висловлювалося за пом'якшення або зняття ембарго США проти Куби.

31 грудня 1999 американська влада виконали свої зобов'язання за договором 1977 і передали контроль над Панамським каналом уряду Панами.

У 90-і рр. у зв'язку з глобальними змінами в світі і втратою колишньої значної ролі Руху неприєднання інтерес латиноамериканських країн до нього зменшився. Проте в 2000 р 21 держава регіону були його членами і ще вісім - спостерігачами.

Новим напрямком зовнішньополітичної активності стала екологія. У червні 1992 р в Ріо-де-Жанейро відбулася конференція ООН із захисту навколишнього середовища і розвитку, де прозвучала критика латиноамериканськими лідерами урядів індустріальних держав як головних винуватців екологічної кризи, відповідальних за вирішення екологічних проблем. Представники країн регіону наполягали на необхідності враховувати потреби розвитку народів Латинської Америки, Азії та Африки при розгляді даних питань.