5. Дайте оцінку Особливе економічного та політічного життя Ямайки та Гайані у 2 пол. Хх ст.

96. Ямайка

У період після Першої світової війни на Ямайці стало рости громадський рух. Був створений ряд галузевих профспілок (1919, 1926), пройшли страйки транспортників (1919, 1923) і докерів (1929). Економічна криза 1930-х викликав світовий спад і крах цукрової промисловості. У 1936-1937 з'явилися нові галузеві профспілки, відбувалися страйки. Поширювалися ідеї націоналізму, ідеологами якого були Маркус Гарві та ін. Закликали до відродження африканських традицій і самобутності, виступали проти білого колоніалізму. В 1938 по острову прокотилася хвиля бунтів і зіткнень, що супроводжувалися кровопролиттям. Урядова комісія, призначена для розслідування причин громадських заворушень на Ямайці, рекомендувала «новий підхід» до управління колонією. Британський уряд створило фінансовий фонд для економічного розвитку острова і поступово відновило там уряд. У вересні 1938 британські власті відмінили обмеження на діяльність профспілок і дозволили створення політичних партій. У тому ж році була утворена ліва Народна національна партія (ННП), в 1943 з'явилася Лейбористська партія Ямайки (ЛПЯ); обидві були пов'язані з профспілковим рухом. У період Другої світової війни США за договором з Великобританією створили на острові військову базу.

У 1944 Ямайка отримала нову конституцію, засновує виборну Палату представників і вводила загальне виборче право. Перемогу на виборах отримала ЛПЯ, а в 1953 лідер лейбористів Олександр Бустаманте став першим головним міністром Ямайки. У 1954 його уряд придушив із застосуванням військ страйк 30 тис. Робітників цукрової промисловості.

У 1955 до влади прийшла ліва ННП. Уряд Нормана Менлі проводило помірний курс. У 1958 Ямайка увійшла до складу Вест-Індської федерації, а в 1959 отримала внутрішнє самоврядування. Однак недостатнє представництво Ямайки в органах федерації (її населення становило половину населення федерації, але острів отримав всього третину місць) викликав невдоволення ямайців. У вересні 1961 на Ямайці був проведений референдум, і більшість учасників проголосувало за вихід з федерації. У серпні 1962 острів отримав незалежність.

Вибори в 1962 принесли перемогу опозиційної ЛПЯ, і прем'єр-міністром незалежної Ямайки став Олександр Бустаманте. Уряд проводив політику широкого залучення іноземного бізнесу, особливо в розробку бокситів. На початку 1963 кабінет ухвалив низку постанов і законів, покликаних стимулювати капіталовкладення в різні галузі економіки; нові підприємства звільнялися від прибуткового податку строком на 10 років, а підприємства у сільській місцевості - на ще більш тривалий термін. Центральне місце в п'ятирічному плані економічного розвитку на 1963-1968 займали проблеми сільського господарства, але серйозних аграрних перетворень проведено не було. У 1963 уряд уклав угоду з США про військову та економічну допомогу. Найбільші підприємства і банки перебували у власності американських компаній.

Наступники Бустаманте на посту прем'єр-міністра - Дональд Сангстер (1967) і Х'ю Ширер (1967-1972) продовжували колишній політичний курс. Але щоб забезпечити собі перемогу на виборах 1967, лейбористи висунули програму розвитку всіх секторів економіки, поліпшення соціальних умов життя населення та встановлення відносин з усіма країнами. Уряду ЛПЯ зробили активні кроки по зміцненню та розширенню торгово-економічних зв'язків з США, Канадою, країнами Латинської Америки, Азії та Африки.

За 10 років правління лейбористів країна досягла певних успіхів. Обсяг ВВП збільшився в 1,5 рази. Були побудовані промислові підприємства, розширилася торгівля. Але росла і зовнішня заборгованість Ямайки. Постійні хвилювання незаможних, страйки та протести трудящих робили політичну обстановку дуже нестабільною. Влада оголошували надзвичайний стан і вводили військові підрозділи в різні частини країни.

Зростаючим невдоволенням населення скористалася опозиційна ННП, що виступила з програмою «демократичного соціалізму». Здобувши перемогу на парламентських виборах 1972, ННП сформувала уряд на чолі з Майклом Менлі. Воно зробило енергійних заходів з метою домогтися стабілізації економіки: встановило контроль над валютно-фінансовими операціями, обмежило витік капіталів за кордон, заморозив ціни і створило спеціальну комісію для вивчення становища в гірничодобувній промисловості. Кабінет Менлі приступив до націоналізації приватних (особливо іноземних) компаній в області автобусного сполучення (1974), послуг (1975), телефонного зв'язку (1975), ряду готелів. У 1974 був підвищений податок на прибутки американських і канадських фірм, провідних розробки бокситів, в 1976 уряд викупив частину капіталів Американської алюмінієвої компанії. Був встановлений державний контроль над 5 з 12 великих цукрових заводів. У 1977 влада створила Державну зовнішньоторговельну корпорацію.

У галузі сільського господарства здійснювався викуп порожніх земельних площ у приватних осіб та їх розподіл серед трудящих. Для цього були зроблені нові великі позики за кордоном, що погіршило фінансове становище країни. У 1977 парламент надав тисячам селян права власності на орендовану ними землю. У сільських районах за державний рахунок розширювалася дорожня мережа, створювалася система енерго- і водопостачання. З 1974 розвернувся процес створення кооперативних господарств на викуплених землях.

У соціальній сфері уряд ННП змогло значно скоротити неграмотність в країні, побудувало св. 100 нових шкіл, ввело безкоштовне шкільну і вищу освіту, прийняв закон про материнство, встановило шкалу мінімальної заробітної плати, побудувало 40 тис. Осель для бідних сімей, субсидіювало ціни на основні продукти харчування, споживання і транспортні послуги. У зовнішній політиці кабінет Менлі скасував заборону на ввезення літератури з країн радянського блоку, встановив дипломатичні відносини з Кубою (1972) і СРСР (1975), став виступати з антивоєнними і антиімперіалістичними заявами і активно брав участь в русі неприєднання.

У 1976 ННП знову перемогла на парламентських виборах. Але незабаром економічні труднощі Ямайки стали наростати. Різко впав попит на боксити, їх виробництво впало, іноземні фірми закривали глиноземні заводи, а іноземні банки в 1976 призупинили видачу кредитів Ямайці. Почався відтік іноземних капіталів. У 3 рази (до 1,6 млрд. Дол.) Виріс зовнішній борг. Доходи від туризму падали. Дефіцит зовнішньої торгівлі, збільшення витрат на закупівлю нафти, закриття багатьох дрібних приватних підприємств і зростання безробіття, нестача валюти для імпорту товарів першої необхідності спонукали уряд укласти в 1978 угоду з МВФ. Результатом стали девальвація ямайської валюти, обмеження підвищення зарплати, лібералізація зовнішньої торгівлі, підвищення цін і подальше погіршення матеріального становища населення.

Гайана

До появи європейців на території сучасної Гайани жили індіанці, предки сучасних племен уаррау, Уайк, гуахарібо, займалися полюванням, рибальством і збиранням. У 1499 Гвіанське узбережжя було відкрито іспанським конкістадором Алонсо де Охеда, в 1500 на берег висадився В.Я.Пінсон. У 16 ст. європейці більш активно зацікавилися Гвіаною, сподіваючись виявити тут казкову країну золота - Ельдорадо. Спроба іспанців заснувати в 1530 поселення зустріла запеклий опір індіанців. Не змогла виявити легендарні багатства і англійська експедиція Уолтера Релі (1595).

Перше європейське поселення заснували в 1581 голландці на березі р.Померун. Наприкінці 1590-х вони заклали форт на острові в гирлі р.Ессекібо, що став опорним пунктом колонізації. У 1621 голландська Вест-Індська компанія отримала право на освоєння значної частини території нинішньої Гайани. Голландцям намагалися протистояти англійці, але в 1667 англійські поселення на території нинішньої Гайани були захоплені Голландією. До 1773 тут склалися три голландські колонії - Ессекібо, Демерара і Бербіс.

Колонізатори розбили плантації цукрової тростини, заклали рудники і стали ввозити в країну африканських рабів. Жорстока експлуатація призвела в 1763 до великого повстання невільників на чолі з Каффі; його вдалося придушити лише військам, перекинуті з Вест-Індії. У 1781, під час війни північноамериканських колоній за незалежність, англійці захопили голландські колонії, в 1782 французи заснували форт в гирлі р.Демерара, що дав початок поселенню Лоншан. У 1783 територія колоній була повернута голландцям. Вони перейменували Лоншан в Стабрук і зробили його центром колонії Демерара. У 1796-1802 голландські колонії в Гайані були знову захоплені англійцями, потім повернуті колишнім власникам, але вже в 1803 знову перейшли в руки Великобританії, що було закріплено мирними договорами 1814. Англійці перейменували Стабрук в Джорджтаун (1812), а в 1831 об'єднали три колонії в одну - Британську Гвіани.

Перший час основою економіки залишався рабська праця. Він широко використовувався на розширювалися цукрових плантаціях, будівництві дамб, проведенні осушувальних робіт і створенні іригаційних систем. У 1834 рабство було скасовано. Колишні раби покидали сільську місцевість і переселялися в міста. Щоб заповнити нестачу робочої сили в сільському господарстві, колоніальні власті почали ввозити в країну португальських (1835), індійських (1838) і китайських робітників. У 1880-х стали виникати і перші фермерські господарства індійців.

У 1886 між Великобританією, з одного боку, Бразилією і Венесуелою, з іншого, виник дипломатичний конфлікт з питання про межі Британської Гвіани. При дипломатичному посередництва США конфлікт було залагоджено до 1899 в користь Великобританії.

Колонія управлялася губернатором, при якому з 1891 діяв політичний орган за участю чиновників і кількох членів, обраних колегією виборців. Але міське населення, яке складалося з афроамериканців і португальців, домагалося проведення реформ. Необхідність поліпшення фінансового становища спонукала британська влада створити в Британській Гвіані в 1928 Законодавча рада, частина якого обиралася населенням. У 1938, після заворушень у британських колоніях в Вест-Індії, королівська комісія на чолі з лордом Мойн рекомендувала надати більші повноваження місцевої влади. У 1943 були збільшені права виборних, а в 1945 - розширені виборчі права громадян.

Боротьбу за самоврядування та соціальні реформи очолили Раду профспілок (1941) і Комітет з політичних справ, створений в 1946 молодим лікарем Чедді Джаганом. Він домігся успіхів на виборах 1947. У 1953 британські власті були змушені ввести в Гвіані загальне виборче право і нову конституцію, згідно з якою створювався відповідальний кабінет міністрів. Створена Джаганом Народна прогресивна партія (НПП) здобула перемогу на виборах 1953, і лідер партії очолив уряд, що привело розширення самоврядування. У відповідь британська влада призупинили дію конституції, ввели в колонію війська, розпустили уряд і парламент. У 1956 була затверджена нова конституція, яка урізала права виборних органів і ставила уряд під контроль губернатора. Однак в 1957 НПП знову перемогла на виборах, випередивши відколовся від неї Народний національний конгрес (ННК), і Джаган сформував уряд країни.

У 1961 Британська Гвіана домоглася повного внутрішнього самоврядування. ННП знову перемогла на виборах, і Джаган зайняв пост прем'єр-міністра. Його кабінет мав намір домогтися незалежності до 31 травня 1962, обмежити діяльність іноземних компаній і розвивати національну промисловість, а також почав розподіляти землю серед безземельних фермерів. Однак плани надання незалежності були зірвані страйком службовців і міжетнічними заворушеннями в лютому 1962. Переговори в Лондоні між британською владою і партіями Британської Гвіани не дали результатів. У квітні 1963 відбулися нові страйки і сутички між афроамериканцями і індійцями, припинені після втручання британських військ. Великобританія призначила проведення нових виборів. Після нових заворушень в 1964 британський генерал-губернатор взяв владу у свої руки. На парламентських виборах в грудні, проведених за новою (пропорційною) системою, НПП опинилася в меншості, але відмовилася визнати результати і правила голосування. Тоді Великобританія змінила конституцію, після чого губернатор змістив Джагана з поста прем'єр-міністра і призначив на цей пост лідера ННК Ліндона Форбса Бернхема, який сформував коаліційний уряд за участю ННК і Об'єднаної сили. У листопаді 1965 конференція в Лондоні схвалила надання незалежності Британської Гвіані.

Незалежна Гайана, проголошена 26 травня 1966, стала державою на чолі з британською королевою. Реальна влада належала уряду на чолі з Бернхемом. У грудні воно замінило в конституції положення про можливість британського втручання в разі надзвичайних ситуацій на закон про національну безпеку. Право голосу отримали гайанци, які проживають за кордоном. Здобувши перемогу на виборах 1968, ННК сформував однопартійний уряд. 23 лютого 1970 Гайана була перетворена в Кооперативної Республіки Гайани.

Уряд Бернхема проголосило курс на побудову в країні ладу кооперативного соціалізму. У 1971-1976 воно націоналізував підприємства з видобутку бокситів, виробництва алюмінію і вирощуванню цукрового очерету, що належали канадським, північноамериканським і британським компаніям. Активізувалися зв'язку з карибськими країнами, були підписані угоди про економічне та науково-технічне співробітництво з СРСР і його союзниками. Робилися кроки щодо вирішення земельного питання, були прийняті широкі соціальні програми в галузі охорони здоров'я та освіти.

Орієнтація правлячої партії на гайанцев африканського походження, авторитарний стиль правління Бернхема і бюрократизація правлячого апарату загострювали конфронтацію між ННК і опозицією на чолі з НПП. У 1973 ННК здобув чергову перемогу на виборах, але НПП відмовилася визнати їх результати і почала кампанію громадянської непокори. Тільки в 1976, у зв'язку з урядовою політикою націоналізації, НПП оголосила про перехід до політики «критичної підтримки» уряду. У 1980 була прийнята нова конституція, що надавала президенту повноваження глави держави та уряду. На цей пост був обраний Бернхем.

З кінця 1970-х становище в економіці стало погіршуватися в результаті падіння цін на боксити і цукор. Інфляція, обмеження імпорту і дефіцит товарів призвели до страйків, пригніченим урядом. Після смерті Бернхема в 1985 новий президент і лідер ННК Х'ю Десмонд Хойт взяв курс на згортання державного сектора і ширше залучення іноземних інвестицій. На початку 1990-х влада підкорилися рекомендаціям МВФ і Міжамериканського банку розвитку. Уряд оголосив про орієнтацію на ринкову економіку і вільне підприємництво.

В умовах нараставших економічних проблем, падіння виробництва цукру, рису, видобутку бокситів, зростання зовнішнього боргу, скорочення соціальних витрат і т.д. уряд змушений був піти на діалог з опозицією, відновлення громадянських свобод і проведення в жовтні 1992 вільних виборів. Перемогу на них здобула НПП. Її лідер Чедді Джаган став президентом Гайани. Після його смерті в 1997 главою держави обрано його вдова Джанет Джаган. Опозиція на чолі з ННК звинуватила правлячу партію в підтасовуванні голосів, що призвело до чергових внутрішнім заворушенням і дестабілізації політичного життя країни. У 1999 Джанет Джаган оголосила про свою відставку за станом здоров'я; її наступником став міністр фінансів Бхаратт Джагдео. В ході виборів 2001 він був переобраний на цей пост.

Прийшовши до влади, НПП обіцяла боротися проти бідності, підвищити зарплату, виробляти більше продуктів харчування та збільшити інвестиції у створення нових робочих місць. Вона припинила колишню різку критику приватизації та сама продовжила цей курс. Одночасно новий уряд мало намір проводити більш активно політику, спрямовану на соціальні потреби.

За роки перебування при владі НПП вдалося дещо поліпшити економічне становище країни. У період 1992-2003 зовнішній борг скоротився в 2 рази, інфляція - в 25 разів. Нові закони дозволили більш інтенсивно залучати в країну іноземні капіталовкладення, що призвело до створення значної кількості робочих місць. До 2003 мінімальний рівень зарплати в державному секторі був підвищений у 7 разів, а число живуть нижче рівня бідності скоротилося в більш ніж 2 рази. Уряд заохочує програми забезпечення житлом, збільшило частку витрат на освіту в бюджеті з 5 до 17%, підвищило витрати на потреби охорони здоров'я в 9 разів і побудувало св. 800 нових шкіл. З 2001 Гайана направила 225 студентів для навчання на Кубу. Були розширені повноваження і роль парламенту, вжито заходів для забезпечення більшої рівноправності різних етнічних громад Гайани. Вимога індіанців визнати за ними право на землю супроводжувалося проведенням у жовтні 1999 масового маршу на столицю країни.