Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
піддубний.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
441 Кб
Скачать
☆

18. Дайте оцінку становища Болівії в условиях стабілізації после Першої Світової Війни (20-ті рр. Хх ст.)

Закінчення війни стало катастрофою для зовнішньої торгівлі Болівії і тим самим принесло нужду і страждання основній масі населення. Воно позначилося і в політичній сфері, породивши невдоволення пануванням Ліберальної партії, яка перебувала при владі безперервно з 1899 року. На грунті зростаючої опозиції ліберальному пануванню в роки війни оформилася нова політична сила - Республіканська партія, яка стала оскаржувати влада у лібералів. Хосе Гутьєррес Герра, обраний в 1917 році, в якості наступника Монтеса, в 1920 році був повалений лідером республіканців Баутіста Сааведрой, який і став президентом. Щоб впоратися з економічною кризою, Саавед-г ра ввів непрямі податки, підвищив ставки орендної плати, сплачує уряду за право розробки надр, і частку уряду в прибутках нафтових компаній, а також уклав нові позики в Нью-Йорку. Найбільший з цих позик був укладений в 1922 році; за його умовами американські банкіри забезпечили за собою, крім іншого. право контролю над усіма митницями та національним банком Болівії, а також нагляд над збиранням і витрачанням податків, що надходили від винної та тютюнової монополій. Але, як би там не було, частину позики 1922 була витрачена продуктивно - на ці кошти до 1925 року вдалося завершити давно виношували плани спорудження залізниці, яка з'єднала Оруро з Антофагаста і тим самим забезпечила Болівії південний вихід до моря з багатого мінеральними ресурсами нагір'я .

Спроба Сааведри залишитися на посту президента і після закінчення терміну своїх повноважень призвела до розколу в лавах його власної партії. Противники Сааведри об'єдналися з лібералами і на виборах, що відбулися в грудні 1925 року, провели на пост президента Ернандо Силес. Останній, проте, подібно своїм попередникам, щоб утриматися при владі, вдався до позик. Перші позики (одержання їх було полегшено рекомендаціями американської комісії Кеммерера, запрошеної Силес для дослідження ресурсів Болівії) підготували грунт для великої позики в 23 мільйони доларів, наданого уряду в 1928 році фірмою «Діллон, Рід енд компані». Крім того, Болівія домоглася позики в 9 мільйонів доларів від англійської військової фірми «Віккерс-Армстронг»; деякі вважали, що цей заеьг мав якесь відношення до приготувань, які Болівія Велзен у зв'язку з назревавшим конфліктом з Парагваєм через області Чако. Ва всякому разі, як англійська, так і американський позики були витрачені значною мірою на покупку озброєння.

Безперервне зростання залізничного будівництва, що став можливим завдяки позикам 20-х років, дав поштовх подальшому розвитку гірничодобувної промисловості. Головною її галуззю був видобуток олова, швидко зростаюча після 1905 року. Симон Патнньо, розширюючи з року в рік свої володіння, захопив у свої руки більшу частину розвіданих родовищ олова в Болівії. У роки першої світової війни Патина, зберігаючи контроль над своїми володіннями, уклав угоду з англійськими оловоплавильний компаніями в Ліверпулі, які ще раніше стали власниками олов'яних копалень в Малайї та голландської Ост-Індії, а тепер перетворилися фактично на світових монополістів у сфері збуту промислового олова.

Так як після першої світової війни Сполучені Штати виросли на найбільшого світового споживача олова, американські компанії прагнули утвердитися в промисловості самої Болівії. Найбільшим їхнім досягненням на цьому шляху стало придбання фірмою «Нешенл лід компані» в 1924 році однієї третини акцій належали Патина олов'яних копалень і залізниць, оскільки на частку компанії Патина до цього часу доводилося вже 80 відсотків усього видобутку олова в Болівії. Ряд придбань, правда меншого розміру, зробили й інші американські компанії. Англійська капітал, як і раніше утримував у своїх руках монополію на виплавку олова, крім того, підпорядкував своєму пануванню невелику, але багату компанію «Арамайо», на чолі якої формально стояв болівієць. Нарешті, третьою в числі цих груп, що отримали в новітній історії Болівії назву «Великої трійки», з'явилася компанія «Хохшільд», пізніше пов'язана зі швейцарським капіталом. За даними 1928 року, на частку американських концернів припадала найбільша частина іноземних капіталовкладень в болівійську олов'яну промисловість, що складали 77 мільйонів доларів.

У наступному ж році, па основі нового закону, 'компанія «Спруілл енд Вільям Брейден» і кілька болівійскіх1 капіталістів закріпили за собою понад 5 мільйонів акрів нафтоносних земель у східній чає Болівії. Понад 1 мільйон акрів стало приблизно в той же час еобственностью американської «Річмонд Леверінг компані». Коли в 1922 році акції обох угруповань опинилися скупленими «Стандард ойл», ця компанія стала найбільшим одноосібним власником нафтоносних земель в Болівії. Основними корисними копалинами в Болівії, в розробку яких вкладали свої капітали американці, були нафту і олово; в той же час ряд інших американських компаній домігся концесій на розробку родовищ свинцю, • сурми, міді та вольфраму. Загальна сума їхніх капіталовкладень в розробку мінеральних ресурсів Болівії, зроблених з часу перших великих інвестицій американських компаній (1913), досягла до 1929 року 133 мільйонів доларів. Якщо ж до цього додати капіталовкладення європейських держав, включаючи англійські, то загальна сума іноземних вкладень в Болівії збільшиться майже до 150 мільйонів доларів.