41. Розкрійте економічне та політичне становище Чилі у 20-ті рр. Хх ст.

Чилі. Виборча кампанія 1920 року. Виборча кампанія. 1920 стала відправною точкою корінний зміни в політичному розвитку Чилі, яка досягла свого вищого підйому в конституції 1925 року. Тяжкість кризи, що настав після закінчення першої світової війни, спонукала робітничий клас, інтелігенцію і дрібних промисловців і комерсантів згуртуватися навколо кандидатури Алессандри. Підтримані Соціалістичної, Ліберальної та іншими партіями, що виступали з вимогами змін, вони висунули Алессандри кандидатом на пост президента під прапором «Ліберального альянсу» - нової партії, створеної в запалі боротьби. Що ж стосується консервативних партій, яким, видно, було невтямки, що в результаті першої світової війни в економіці Чилі відбулися докорінні зміни, то вони об'єдналися в «Національний союз», від імені якого, діючи традиційними методами, висунули як свого кандидата Луїса Барроса Боргопьо. Тримаючи в своїх руках виборчу машину, консервативний уряд, мабуть, було впевнене в результаті виборів.

Однак Алессандри вперше в історії Чилі зробив передвиборну поїздку, під час якої він відвідав буквально всі райони країни. Видатний оратор, Алессандри розкривав перед своїми слухачами нагальну необхідність виборчої реформи і сутність головних питань, через які розгорнулася боротьба на виборах: більш представницьким уряд, земельна реформа, створення вітчизняних підприємств обробної промисловості, поліпшення умов праці робітників, національна програма в галузі охорони здоров'я. Плаценние і пристрасні заклики Алессандри порушили такий відгук, якого не очікував навіть сам «Ліберальний альянс». В результаті виборів Алессандри отримав лише незначну більшість голосів. Щоб відстояти перемогу, яку консерватори не мали наміру визнавати, прихильники Алессандри організували мітинги протесту у великих і малих містах і закликали до страйків робітників основних промислових підприємств. Одночасно тисячі робітників почали похід на Сант-Яго. Суд честі, який зазвичай у минулому виносив рішення про підсумки президентських виборів, виявив фальсифікації з обох сторін, але перед обличчям величезних натовпів, які загрожували столиці, розсудливо виніс рішення, що на виборах переміг Алессандри.

Президентство Алессандри (1920-1925). Коли Алессандри в 1920 році вступив на посаду президента, декілька чинників зумовили тимчасовий провал його програми реформ. Правління Алессандри почалося-в умовах кризи, що послідував за закінченням першої світової війни. У той же самий час консервативні групи були впевнені, що вони зможуть провалити в сенаті, який раніше залишався в їхніх руках, першу ж законодавчу реформу уряду - трудовий кодекс. Законопроект цей передбачав скорочення робочого дня, легалізацію профспілок і визнання за ними права на організацію робочих, створення робочих кооперативів та укладення колективних трудових договорів, заборону дитячої праці, регламентацію умов жіночої праці в промисловості, впровадження техніки безпеки на руд-іікак та інших промислових підприємствах, а також встановлював систему страхування на випадок старості, виробничих травм і хвороби. Щоб провалити законопроект, консерватори виступили з контрпропозицією про прийняття загального закону про працю, який передбачав створення примусових промислових спілок, керованих підприємцями, але в той же час містив і ряд інших заходів, більш ліберальних, ніж ті, що були запропоновані урядом. Наявність двох законопроектів розкололо прихильників програми Алессандри, так як представники дрібної буржуазії схилялися до підтримки пропозиції сенаторською групи.

Провал зазначеного законодавства змусив Алессандри знову розгорнути кампанію по всій країні на виборах в конгрес 1924 року, щоб домогтися обрання підтримує його конгресу. Алессандри отримай ^ широку підтримку, але в той же час йому довелося переконатися в тому, що переважна більшість автономних громад, розташованих в сільських! Ських областях внутрішніх районів країни, як і раніше знаходилося в руках сенаторською олігархії. Вирішивши дотримуватися тактики своїх супротивників, Алессандри пустив у хід силу, щоб домогтися перемоги на виборах. Його прихильники почали розганяти політичні мітинги опозиції, а армія і поліція патрулювали пункти, де проходило голосова-i ня, щоб забезпечити обрання кандидатів Алессандри.

Конгрес 1924 підтримував Алессандри, але більшість його складали люди, недосвідчені в питаннях політики; це було цілком природно, тому що основна маса населення Чилі ніколи не мала доступу до участі в управлінні. Багато хто залишив роботу, щоб стати кандидатами в конгрес, так що одним з перших заходів, здійснених ними після свого обрання в депутати, стало прийняття закону, що передбачав виплату платні членам конгресу. Консерватори відразу ж ополчилися у своїх газетах на новий закон, і доводи їх здавалися цілком логічними, якщо врахувати, що уряд заборгував платню армії, вчителям та іншим категоріям державних службовців.

Лютим нападкам піддалася і друга група законодавчих пропозицій Алессандри, внесених у вигляді петиції, - про реформу в армії, що передбачала підвищення платні молодшим офіцерам і встановлення більш справедливої ​​системи підвищення в чинах. Натрапивши на запеклу протидію консерваторів та вищої армійського офіцерства, Алессандри зробив спробу залучити останнє на свою сторону, запропонувавши лідеру військового угруповання генералу Луїсу Альтамірано сформувати кабінет, складений з армійських офіцерів. Коли ж кабінет Альтамірано відмовився підтримати запропоновані реформи, Алессандри вдався до крайнього заходу, яка, втім, в латиноамериканських країнах є звичайним способом привернути увагу країни до корінних політичних проблем. Алессандри відмовився від поста президента і у вересні 1924 відправився в добровільне вигнання.

Конституція 1925 року. Після від'їзду Алессандри кермо влади перейшли в руки військової хунти на чолі з генералом Альтамірано, куди входили, крім нього, ще один генерал і один адмірал. Хунта одразу ж почала руйнувати політичну основу, на яку спирався табір прихильників Алессандри, знімаючи з постів його ставлеників і розганяючи муніципальні ради, що знаходилися в руках партії Алессандри. У той же час хунта відмовилася задовольнити вимоги молодих офіцерів про збільшення платні та лібералізації системи підвищення в чинах. У відповідь на це молоді офіцери, керовані майором Карлосом Ибаньесом і майором Мармадюк Грове, спробували дійти згоди з прихильниками Алессандри, які якраз в цей час збиралися організувати серію страйків, демонстрацій і політичних мітингів, спрямованих проти уряду. Обидва угруповання об'єдналися (під керівництвом Грове і Ібаньеса), за допомогою військової сили скинули хунту і створили нову хунту, тримаючи її під своїм контролем. Після цього вони негайно ж звернулися до Алессандри із запрошенням повернутися в Чилі.

Швидко відгукнувшись на цю пропозицію, Алессандри прибув до країни, де він був зустрінутий величезними натовпами 'вітали його людей. 20 березня 1925 Алессандри знову вступив на посаду президента і відразу ж прийняв енергійні заходи для запобігання контрреволюції *. Особливе значення мали висилка з країни консервативних політичних лідерів і звільнення у відставку 26 генералів і 19 полковників. Останній захід відкрила дорогу для підвищення в чинах молодих армійських офіцерів, у тому числі самих Ібаньеса і Грове. Алессандри видав також декрет про збільшення платні армійським офіцерам і урядовим цивільним службовцям.

Однак найбільш значним кроком, зробленим Алессандри, стало розпорядження приступити до розробки нової конституції; у виконанні цього завдання взяли участь представники основних політичних партій, ділових кіл та робітничого класу. Нова конституція поклала край владі консервативно-клерикальної олігархії * '*, володарювати над Чилі безперервно з 1833 року, і розчистила дорогу для більш повного розвитку демократичних установ. Найбільш важливим положенням конституції, який привів до переміщення центру ваги влади, стала передача права розпоряджатися бюджетними асигнуваннями від сенату до палати представників. Насправді право підготовки бюджету належало президенту, і після чотирьох місяців підготовлений ним бюджет повинен був отримати силу закону, але протягом цього терміну конгрес міг вносити свої зміни. Інша встановлення конституції забороняло використання бюджетних асигнувань для утримання апарату політичного управління в провінціях. Конституція надавала провінційним зборам право на основі рішень більшості управляти провінціями; це встановлення, поряд із забезпеченням загального виборчого права для всіх грамотних чоловік- "чии, що досягли 21 року, заклало основу для розвитку демократичних порядків в провінціях. Правда, на жінок загальне виборче право в цей час не було поширене, але пізніші встановлення, прийняття яких зажадав нормальний ріст демократичних принципів, надали виборчі права і жінкам.

* Вживаючи цей термін, автор, мабуть, розглядає повалення військової хунти Альтамірано в січні 1925 як результат революційного виступу. Тим часом на ділі в Чилі стався черговий військовий переворот, організатори якого переслідували вельми реакційні целі.- Прим. ред.

** Це твердження не відповідає дійсності і суперечить навіть фактам, викладеним у книзі. Так, автор сам визнає наявність у конституції 1925 реакційних тенденцій, що виявилися, зокрема, у розширенні повноважень президента. Він пише про реакційної диктатури Ібаньеса (див. Нижче), що проводив політику терору по відношенню до прогресивним силам. А адже за спиною Ібаньеса стояли великі поміщики і вояччина. Наведені Томасом дані про концентрацію понад 62 відсотків земельного фонду Чилі в руках 548 сімейств свідчать про збереження позицій великих латифундистів і їх засилля в країні. До цього можна додати, що, але офіційними даними сільськогосподарського перепису 1936 року, в руках купки великих чилійських поміщиків, володіння яких перевищували 1000 га кожне і становили всього 1,5 відсотка загальної кількості господарств, було зосереджено 75 відсотків всієї землі, а на частку майже 130 тисяч селянських господарств (розміром до 20 га кожне), що становили более72процен "

Влада президента щодо нової конституції була посилена. Як уже 'було відзначено, президенту надавалося право підготовки бюджету, а також призначення членів власного кабінету і губернаторів провінцій; однак повноваження останніх були обмежені наданням влади провінційним зборам. Втім, відомим обмеженням йласті президента стало те, що його перебування на своєму посту не могло> Тривати більше одного терміну президентства і негайне переобрання заборонялося. Пункти конституції, що визначали структуру і подномо 'чия конгресу, відбивали зміцнення всієї системи демократичних процедур. Члени палати представників і сенату обиралися шляхом прямого голосування; всі члени палати представників обиралися строком на чотири роки пропорційно чисельності населення; кожні вісім років обиралася половина членів сенату, до складу якого входило по п'ять представників від кожної провінції. Таким чином, кожні чотири роки обов'язково переобирався дві третини конгресу. Крім права затверджувати бюджет, конгрес міг притягати до відповідальності міністрів та президента за звинуваченням у державній зраді, а також затверджувати закони. Конституція передбачала існування верховного суду і судів нижчих інстанцій, члени яких призначалися президентом. Іншими законами конституції, що мали демократичне 'значення, були: введення, вперше в історії Чилі, прогресивного прибуткового податку, відділення церкви від держави, повна гарантія свободи релігії та всіх особистих громадянських свобод і прав. Відділення церкви від держави дало можливість державі створити систему державних шкіл, для чого воно взяло в свої руки майно церковних шкіл; правда, церква була щедро відшкодована, зокрема їй

: Було надано право зберегти все інше майно, вона була звільнена від сплати податку з землі та будівель, що використовуються в релігійних цілях, і отримала на п'ять років субсидії, для того щоб впоратися з труднощами перехідного періоду. Нарешті, конституція включала пункт, обмежував право власності, яке мало 'знаходитися у відповідності з «прогресом громадського порядку». Правда, пункт цей досі нійогда не проводить у життя і навіть ніколи,;: пе було роз'яснено його практичний сенс, але, на загальну думку, він зобов'язаний своїм походженням ідеям про власність, висунутим в мексиканській конституції 1917 року.

Що всіх господарств, припадало лише 2,5 відсотка земельного фонду Чилі. До кінця • 40-х років становище почтн не змінилося (див. Economic Survey of Latin America, | 1949. New York, 1951, p. 325-326) .- Прим. ред.