20. Охарактеризуйте економічний та внутрішньополітічній розвиток колумбії у 20-х рр. Хх ст.

Економічне зростання Колумбії (1904-1930). Рейес зіткнувся з вкрай важким економічним становищем; громадянська війна викликала валютний крах і падіння експортної торгівлі Колумбії. З метою відновити економічне життя він скоротив кількість перебували в обігу паперових грошей і отримав ряд позик, кошти яких були спрямовані на будівництво залізниць; найбільше значення мало початок спорудження залізниці, покликаної з'єднати між собою Боготи і карибська узбережжі. Уряд Рейеса змогло повернути собі на користь сприятливі наслідки зростання вкладень іноземних капіталів в 'бананові плантації і розробку мінеральних ресурсів Колумбії **. Швидко стала зростати площа кавових плантацій; збільшився експорт кави і зі старих виробляють районів. В області зовнішньополітичних відносин Рейес направив свої зусилля на те, щоб домогтися від Сполучених Штатів сплати репарацій за втрату Панами; йому вдалося укласти договір, за яким Колумбія повинна була отримати відомі права після завершення будівництва каналу. Однак пункт угоди ,, за яким Колумбія отримувала протягом перших десяти років щорічну ренту в 250 тисяч доларів в обмін на визнання незалежності Панами, викликав таку бурю протестів, що в 1909 році президентові довелося піти у відставку.

Перша світова війна дала надзвичайно сильний поштовх розвитку економічного життя Колумбії. Колумбія, постачала країни Антанти кави, бананами, лісопродуктів, золотом, платиною та іншими цінними сировинними матеріалами. Однак у самій війні Колумбія дотримувалася суворого нейтралітету, так як її національна гордість була все ще вражена американськими діями в Панамі в 1903 році. Найважливішим безпосереднім впливом війни на Колумбію стало те, що вона стимулювала роботи по розвідці нафти. Викликане війною підвищення опитування на «рідке золото» спонукало Колумбію, безсумнівно під впливом подій у Мексиці, проголосити багатства земних надр надбанням нації. Однак прийняття цього закону не призупинило спроб нафтових компаній домогтися отримання концесій; найкрупнішу концесію отримав Верхіліо Барко. Генерал Барко, який у громадянській війні, що закінчилася в 1903 році, командував колумбійської консервативної армією, що билася проти лібералів, отримав у нагороду 1250000 акрів землі в джунглях провінції Сантаідер. Землі ці він продав в 1916 році англо-американському синдикату (в якому

* Повстання в Панамі, що завершилося її відокремленням від Колумбії, було стимульоване і підтримано імперіалістичними колами США (на чолі з президентом Теодором Рузвельтом) з метою придбання зони майбутнього каналу. Під тиском Сполучених Штатів ця зона була «відступлена» ім новоствореним урядом Панами в обмін за визнання неаавісімосгі останньої американським правітельством.- Прим. ред.

** З ростом інвестицій іноземних капіталів посилювалася залежність Колумбії від іноземного імперіалізму, головним чином імперіалізму США, який незабаром зайняв панівні позиції в колумбійській економіке.- Прим. ред.

панівні позиції займав капітал США). Одночасно з тим, як йшло це економічне проникнення, американський уряд при президенті Вільсоні вступило в нові переговори з Колумбією, рухоме бажанням виправити несправедливість, проявлену по відношенню до цієї країни під час придбання Панами. Проте договір 1914 року, яким завершилися переговори, так і не був затверджений, оскільки впливові республіканські сенатори і Теодор Рузвельт почали кампанію протесту проти пункту угоди, що містив вираз жалю з приводу цих дій Сполучених Штатів. Поразка уряду не зупинило зусиль компенсувати Колумбію, хоча здійснити це вдалося вже після війни.

Закінчення першої світової війни відкрило для Колумбії новий період економічного зростання. Величезні інвестиції іноземного капіталу в розробку сировинних ресурсів Колумбії в той же самий час помножили багатства і вплив колумбійських підприємців і комерсантів, тобто середнього класу. У підсумку в післявоєнні роки Колумбія розгорнула успішну рекламну кампанію в Сполучених Штатах, щоб стимулювати подальше зростання колумбійсько-американської торгівлі і вкладень американських капіталів в розробку ресурсів країни як обширного незайманого поля. Поштовх цьому зростанню був даний успішними переговорами уряду Гардінга про укладення договору (1922), за яким Колумбія отримала у відшкодування втрати Панами 25 мільйонів доларів і право безмитного користування Панамським каналом. Натомість Колумбія внесла зміни до свого нафтове законодавство і погодилася укласти прикордонну угоду з Панамою. Врегулювання розбіжностей між Колумбією і Сполученими Штатами в 1922 році, зацікавленість колумбійського середнього класу в розвитку національних ресурсів, потреба американської промисловості в сировинних матеріалах Колумбії - все це заклало основу для разюче швидкого зростання капіталовкладень і торгівлі. Загальна сума американських капіталовкладень в Колумбії в 1913 році становила близько 2 мільйонів доларів. До 1920 року, під впливом поштовху, даного першою світовою війною, ця сума сягнула майже 30 мільйонів доларів. Аналогічне зростання спостерігалося і в галузі торгівлі, обсяг якої, що становив в 1913 році 60 мільйонів доларів, до 1920 року перевищив 150 мільйонів доларів. А між 1920 і 1930 роками зростання торгівлі і капіталовкладень досяг небувалих масштабів. Сума капіталовкладень в 1930 році оцінювалася в 260-280 мільйонів доларів, що являло собою збільшення порівняно з 1913 роком більш ніж в 120 разів! Торгівля з іншими країнами зросла значно менше, ніж торгівля зі Сполученими Штатами; так, торгівля з Англією, яка займала друге місце у зовнішньоторговельному обороті Колумбії, становила в 1929 році всього 37 мільйонів доларів. На цій основі неухильного піднесення економіки Колумбія без великої праці могла домогтися надання їй позик *. Муніципалітети, приватні компанії, центральний уряд Колумбії • - всі вони брали в борг великі суми на нью-йоркському грошовому ринку. Доходи, одержувані в цих умовах процвітання, були звернені частково на здійснення таких заходів, як поглиблення фарватеру річок і портів, спорудження ліній телеграфного і телефонного зв'язку, автострад і громадських будівель, розвиток кавових і бананових плантацій, скотарства та вівчарства, а також створення наукових і технічних училищ.

Цей підйом економіки країни, проте, вельми неоднаково позначився, в різних районах Колумбії. Консервативні групи значну частку своїх зусиль приділили виробництва кави та текстильної промисловості. Кавові області департаментів Кундінамарка, Сантандер,

* Позики ці надавалися Колумбії на кабальних условіях.- Прим. ред.

Антіокия і Кальдас (останні дві перебували в долині річки Каука) користувалися особливою прихильністю консервативних урядів Пед-ро Нель Віспини (1922-1926), який сам був текстильним фабрикантом, і Мігеля Авад Мендеса (1926 - 1930). Щоб посилити свої позиції, власники кавових плантацій в 1927 році створили «Кавову федерацію», що ставила своїм завданням рекламу колумбійського кави за кордоном і поліпшення методів виробництва з метою витримати конкуренцію на світовому ринку. Через труднощі транспортування вниз по річці Магдалена до портів карибського узбережжя консервативні уряди, ще до першої світової війни спонукувані необхідністю забезпечити вихід до моря для продукції текстильної промисловості Медельіна і кавових областей, що тягнуться на південь вздовж річки Каука у напрямку до Калі, до 1914 року завершили будівництво залізниці від Калі до Буенавентури, порту на тихоокеанському узбережжі. У наступному, 1915 році досить до речі був відкритий Панамський канал, що в 20-і роки перетворило Калі у великий торговий центр. А це в свою чергу дозволило Калі стати твердинею лібералізму в самому центрі клерикально-консервативного в колишні часи району, типовими представниками якого були такі міста, як Попаян і - навіть ще яскравіше - Пасто, розташовані далі на південь. На півночі і в центральній частині країни розвиток нафтових промислів додало нове значення Барранкилье на шкоду Картахені, вже й без того постраждалій від переміщення шляхів торгівлі кавою, вивозився тепер через Калі.

Всі ці економічні зміни, підвищивши значення нових торгових центрів, привели до створення більш сильних ліберальних угруповань, національні сподівання яких прийшли в зіткнення з проводилася консерваторами політикою підтримки інтересів виробників кави і текстильних фабрикантів. Ліберали наполегливо вимагали приділяти більше уваги розробці природних ресурсів Колумбії самими колумбійцями і менше протегувати іноземцям, особливо в галузі нафтової промисловості. Уряд критикували не лише ліберали; воно піддавалося нападкам також з боку соціалістів, робочих профспілок і представників інтелігенції за свою політику по відношенню до робітничого класу. Консервативний уряд Марко Фіделя Суареса в 1918-1921 роках, уотутпая вимогам робітників, ввело трудове законодавство; проте останнє так і не набула чинності в 20-х роках, що призвело до знаменитої страйку 1928 року. У 1927 році уряд, відповідаючи на критику лібералів, ввело нафтове законодавство, що ставив своєю метою захистити права нації на поклади нафти і підвищити податкове обкладання, щоб витягти негайну вигоду від експортної торгівлі нафтою.

Незважаючи на те що зростання вкладень іноземних капіталів благотворно позначилася на окремих районах і групах населення Колумбії, переважна більшість колумбійського народу не було осяяна його благодіяннями. Населення Колумбії, яке становило, за оцінками 1900 року, близько 4 мільйонів осіб, до 1929 року досягло 6 мільйонів. Більшість його складали сім'ї робітників плантацій, пристаней і транспорту, комунальних підприємств, фабрик та інших міських промислових підприємств. Основна маса людей змішаної крові, або метисів, була зосереджена у внутрішній частині країни; на узбережжі проживало багато негрів і мулатів, які, за що були оцінками, становили добрих 35 відсотків всього населення. Кількість шкіл у сільських, міських і прибережних районах було жахливо нікчемним. У 1929 році при населенні Колумбії в 6 мільйонів чоловік в школах навчалося ледь 170 тисяч дітей. Дівчаткам шляху до утворення взагалі були закриті, і неписьменні складали близько 80 відсотків населення країни. За рівнем життя Колумбія займала одне з останніх місць на південноамериканському континенті. Заробітна плата робітників кавових плантацій, що належали в основному вітчизняним колумбійським власникам, дорівнювала кільком центам в день. На бананових плантаціях і нафтових промислах, власниками яких були американці й англійці, заробітна плата коливалася між доларом і доларом 65 центами на день, але фактично становище робітників тут було не набагато краще, ніж становище робітників кавових плантацій, так як * вони були зобов'язані купувати продукти харчування, одяг та інші предмети першої необхідності в крамницях компанії, а заробітна плата видавалася їм не грошима, а бонами, дійсними тільки в даних крамницях "-

У цих умовах в 20-х роках серед робітників розгорнувся радикальний рух. Роль застрільника у справі створення профспілок серед ра бочих бананових плантацій, пристаней і транспорту зіграла Соціалістична партія. Результатом цього руху з'явилися страйки, проведені з метою домогтися підвищення заробітної плати і поліпшення умов праці. Найбільша страйк спалахнула в 1928 році, коли синдикалістського союз трудящих Магдалени, підтриманий місцевою організацією Соціалістичної партії, підняв прапор боротьби, щоб домогтися дотримання закону про державне страхування, надання робочим щотижневого дня відпочинку, оздоровлення житлових умов, розширення мережі лікарень, підвищення заробітної плати і скасування системи бон. Місцеві підприємці та комерсанти і торгові палати міст Санта-Марта і Баранкілья виступили на підтримку страйкарів, оскільки застосування бон створювало перешкоду розвитку вітчизняних промислових і торгових підприємств в даній області. Зрештою, пустивши в хід урядові війська, страйк вдалося придушити, але компанія після припинення боротьби відкрила дві лікарні, вибудувала кілька шкіл для дітей робітників і підвищила заробітну плату. Страйк мала ще й те значення, що вона дала поштовх руху за об'єднання у профспілки серед робітників інших областей і висунула в керівники згодом широко відомого ліберального лідера Хорхе Гайтана.