6. Опішіть політичне життя Коста-Ріки у 30-40-х рр. Хх ст.

Аж до 1902 року справами Коста-Ріки вершили Родрігес і Рафаель Іглесіас, який правив протягом двох термінів (1894-1902). Опозиція їх пануванню досягла своєї найвищої точки в обранні Ас-сенсьона Есківель, який затвердив демократичний режим, який функціонував до 1917 року, коли він був повалений Федеріко Тіноко. Останній виступив проти ліберальних реформ (у тому числі - прямого податку на власність і прогресивного прибуткового податку), здійснено-них президентом Альфредо Гонсалесом. З'єднаний-ні Штати відповідно до політики Вільсона про невизнання урядів, що прийшли до влади в результаті застосування сили, в 1919 році заохотили опозицію, спрямовану на повалення Тіноко. Аж до 1938 року Коста-Ріка користувалася повагою всього світу як країна, де панує порядок в державному управлінні та вибори носять демократичний характер.

Це повага зросла ще більше після другої світової війни, коли в умовах нової кризи костариканці виявили рішучість вдатися до рішучих заходів, щоб відстояти свою демократію. Небезпека виходила з двох протилежних таборів - правих і лівих. Праві ополчилися проти уряду Теодоро Пікаділі (1944- 1948), партія якого завоювала незначну більшість па виборах 1946 року. У своїй виборчій платформі партія виступила на захист прав робітничого класу на об'єднання у профспілки і страйки, висловилася за введення соціального страхування і розподіл земель, а також висунула пропозиції надати фінансову допомогу фермерам, рушити вперед індустріалізацію країни і підняти землеробство. Комуністи, скориставшись ліберальною позицією уряду Пікаділі, зажадали рушити реформи ще далі; їм вдалося домогтися обрання двох своїх представників в конгрес.

Протягом наступних місяців у порядку підготовки до президентських виборів, намічених на 8 лютого 1948, була проведена реєстрація виборців, число яких склало без малого- ,. 100 тисяч чоловік. У цей період відбулися озброєні зіткнення між різними політичними партіями, в тому числі офіційної урядової Національно-республіканською партією, яка виставила своїм кандидатом на пост президента Кальдерона Гуардія, і Демократичною партією, що висунула кандидатуру Отілії Улате. На виборах переміг Улате, але конгрес визнав вибори недійсними і заточив Улате у в'язницю *. У відповідь на це незабаром, у березні 1948 року лідер опозиційних партій Хосе Фігерес підняв повстання. Уряд виявився безсилим придушити повстання і заволала до диктатору Нікарагуа Сомоси, а також домоглося допомоги з боку диктатора Домініканської Республіки. Після низки жорстоких битв Фігерес, спираючись на підтримку населення, примусив уряд поставити при владі в якості виконуючого обов'язки президента Сантоса Леона Ерреру, що був за конституцією третім віце-президентом; термін його повноважень був встановлений до 8 травня. У цей день кермо влади перейшли до хунті (куди увійшли представники ділових кіл, інтелігенції та селян), очолюваної Фігереса; хунта правила до 8 листопада 1949 року, коли президентом став Улате, щоб завершити. термін, на який він був обраний в 1948 році.

У період правління хунти Коста-Ріка просунулася ще далі по шляху демократичного розвитку шляхом прийняття нової конституції,

введеної в дію 8 листопада 1949. Надавши жінкам виборчі рательного права, Коста-Ріка виключила себе з тієї нечисленної 'групи держав (Гондурас, Нікарагуа, Колумбія і Парагвай), які досі відмовляють жінкам у цих правах. Конституція знизила віковий виборчий ценз до 18 років ,, заборонила участь у виборах громадян інших центральноамериканських держав до натуралізації і оголосила розвиток освіти функцією держави; в нову конституцію був включений і білль про права. Хунта здійснила ряд важливих реформ, у тому числі націоналізувала банки, провела 10-відсоткове оподаткування капіталу, заборонила комуністичну партію і проголосила суверенітет Коста-Ріки над континентальної обмілиною в межах 200 миль від узбережжя, а також висунула плани надання допомоги дрібним промисловим підприємствам шляхом розвитку гідроелектроенергетіческіх ресурсів країни. Але найбільше значення мав такий надзвичайний крок, як розпуск костарікан-ської армії; міра ця була зроблена з метою скоротити державні витрати.

Коли з усіма підступами, спрямованими на підрив засад пра вительства, було покінчено, Отілії Улате, відповідно до колишньої домовленістю, 8 листопада 1949 став президентом. Улате присвятив свою діяльність завданню зміцнення економіки країни. Головним джерелом доходів для уряду послужив збільшений податок на експорт кави. Нова армія, сформована для відбиття агресії Нікарагуа, була знову розпущена, а в січні 1950 формально набув чинності закон, що скасовувала на вічні часи збройні сили. Асигнування на армію надалі зверталися на цілі освіти.

У січні 1951 був призначений національний генеральний контролер, наділений фактично диктаторськими повноваженнями з управління націоналізованими банками, залізницями та лікарнями; йому вдалося призупинити зростання вартості життя і обеспечіт' кошти для погашення зовнішньої заборгованості Коста-Ріки і зменшення її внутрішніх боргів. З метою надати сприяння вітчизняним підприємцям і торговцям уряд домігся розірвання торгового договору 1936 року зі Сполученими Штатами, який дозволяв ввезення в країну конкуруючих товарів, і надало банківські кредити фермерам, щоб допомогти їм підняти виробництво продуктів землеробства. Досягненню останньої мети сприяв також позику в 4 мільйони доларів, наданий Міжнародним банком реконструкції та розвитку. R 1953 Коста-Ріка досягла найбільшого за всю свою історію надлишку коштів у державній казне.В зв'язку з наявністю значних коштів Улате приступив до здійснення широкої програми заходів, які ставили за мету розвиток головних галузей народного господарства. В основному програма ця включала такі заходи, як спорудження нових автострад, створення ряду аеропортів місцевого значення та великого міжнародного аеропорту в Ель-Коко, будівництво державних шкіл і відкриття в ряді міст систем водопостачання і каналізації. Найбільшим починанням в області автодорожнього будівництва стало завершення будівництва (яке було перервано в 1945 році) костаріканського ділянки Панамериканській автостради від столиці держави Сан-Хосе до кордону Нікарагуа; на виконання цих робіт Сполучені Штати виділили 250 тисяч доларів, сама ж Коста-Ріка - всього 50 тисяч.

* Звеличуючи конституцію 1949 і ряд заходів, проведених хунтою, автор ігнорує антидемократичну сутність політики Фігереса, який але тільки заборонив партію «Народний авангард», але обрушився з репресіями і на інші прогресивні організації, а також позбавив трудящих багатьох їхніх завоеваній.- Прим. ред.

З великими труднощами довелося зіткнутися при завершенні автостради в південному напрямку, де траса пройшла по важкопрохідній гористій місцевості. Великий підмогою в здійсненні шкільної програми, висунутої з метою повністю ліквідувати неписьменність в Коста-Ріці (серед населення якого грамотні складають зараз 90 відсотків), послужило збільшення асигнувань за рахунок коштів, перш витрачалися на армію. Були висунуті плани збільшити число шкіл за 10 років удвічі і закласти основу університетського містечка.

Іншими заходами, сприятиме економічному зростанню країни, з'явилися відкриття марганцевого рудника в провінції гуанако-сте, розширення каучукових плантацій для задоволення потреб місцевого ринку, створення ряду електростанцій та надання контрактів однієї американської нафтової компанії на розвідку нафти в провінції Гуанакасте на західному узбережжі і в провінції Лимон на сході. Плоди зазначених заходів дісталися не стільки трудящому населенню міста і села, скільки торговим колам, плантаторів і іноземним компаніям, що додало бурхливий характер політичного життя в президентство Улате. Фігерес, який націоналізовано банки і погрожував такою ж мірою відносно належала іноземному капіталу «Нешенл пауер енд лайт компані», ставав все більш і більш популярною фігурою.

Така була та обстановка, в якій країна готувалася до президентських виборів, намічених на 26 липня 1953 року. Фігерес, який виступив з пропозицією нових соціальних реформ, був виставлений кандидатом від Партії національного звільнення. Опозиція згуртувала свої сили навколо двох партій - Національної спілки і Демократичної партії - і висунула як свого кандидата багатого землевласника Фернандо Кастро Сервантеса. Незалежна прогресивна партія не була допущена до участі у виборах на тій підставі, що в неї просочилися комуністичні елементи. Вибори, на яких з 294 тисяч зареєстрованих виборців 270 тисяч з'явилися до виборчих урн, щоб опустити свої бюлетені, і вперше взяли участь жінки, продемонстрували, в якому відмінному стані перебувала Костариканський демократія.