7. Дайте оцінку подій буржуазно-Демократичної революції та громадянької Війни у ​​Мексіці (1910-1917)

Найбільшим соціально-політичним потрясінням в історії Латинської Америки на рубежі нового і новітнього часу стала ПРИЧИНИ РЕВОЛЮЦІЇ Диктатура Діаса. отримав розвиток капіта¬лізм, пов'язаний з пануванням латифундизма в селі і вне¬дреніем в економіку іноземного капіталу. Посилення диспропорцій в економіці і залежність її від зовнішнього ринку. Селянство, яке складалося з метисів і індіанців, піддавалося сильній екс-плуатації з боку латифундистів. Монополія латіфун¬дістов на землю закріплювала екстенсивний хар-р сельск. господарства.

В рез. аграрної політики Діаса до 1910 96,6% сельск. населення опинилося без землі. Батраки-пеони (з сім'ями) становили 2/3 населення країни. Це була сама знедолена і безправна частина жителів Мексики. 84% мек¬сіканцев були неграмотні.

Пеони тікали в ліси і гори, об'єднувалися в партизанських. загони і здійснювали нальоти на садиби.

лідером ліберально-демократич. оппо¬зіціі диктатурі став Ф. Мадеро, Висунув свою кандидатуру на пост президента. Заарештовано. Утік. в жовтні 1910 оголосив «План Сан-Луїс-Потосі» (за назвою мексиканського. міста) - про¬грамму революції. Вона передбачала повалення діктату¬ри, встановлення демократич. конституційного режиму і воз¬врат селянам їх земель. Мадеро закликав мексиканців до загального збройного виступу.

ХІД РЕВОЛЮЦІЇ Повстання було призначене на 20 листопада 1910 селянсь. загони раз¬вернулі активні бойові дії і швидко перетворилися на народні армії. У лютому 1911 Мадеро пе¬решел кордон і прісоедініл¬ся до повстанцам25 травня 1911 Діас на вимогу революці¬онеров пішов у відставку. Тимчасовий уряд. Закінчився перший етап революції (листопад 1910 - травень 1911), гл. метою кіт. було повалення діктату¬ри Діаса. На цьому етапі революційні сили виступали еді¬ним фронтом - від ліберальних поміщиків і предпрінімате¬лей до робітників і селян під політичне життя. керівництвом лі¬берально-демократич. лідерів.

2 жовтня 1911 Мадеро був обраний президентом. Відновлено демократич. свободи і конституційний режим.

селяни вимагали землі. Мадеро зволікав з рішенням аграрного питання. Активізувалася консервативна опозиція, кіт. со¬храніла вплив у армії, не порушеної змінами. Ослож¬нілісь відносини з США, так як мексиканський. президент, відстоюючи національні інтереси, став обмежувати прі¬вілегіі американск. компаній.

1912 - селянські. заколот проти Мадеро. Лідер - Ороско. Придушене. Лютий 1913 - виступ у столиці. Генерал Уерта заарештував Мадеро, убив і став президентом. Так закінчився другий етап революції (травень 1911 - фев¬раль 1913), коли при владі перебували ліберальні демокра¬ти. У цей період єдність революційних сил було наруше¬но, що полегшило захоплення влади контрреволюціонерами.

Диктатура Уерти. Репресії. Народний опір Уерт воз¬главіл Франсйско Вілья, селянсь. повстанче. армія ста¬ла називатися Північної діві¬зіей конституціоналістів. У звільнених районах Вілья організо¬вал власне управління, конфіскував найбільші латі¬фундіі, забезпечив бідне населення продуктами, одягом, грошима.

Сили США висадилися в районі Веракрусу. 15 липня 1914 Уерта зрікся влади.

Закінчився третій етап революції (лютий 1913 - липень 1914), гл. метою кіт. знову стало повалення диктатури і відновлення конституційного режиму. Рево¬люціонние сили знову виступили єдиним фронтом. Але на даному етапі особливо зросла роль селянсь. мас

Карранса взяв на себе функції глави уряду з надзвичайними повноваженнями. Селянсь. армії контролювали величезні райони, відмовилися йому підкорятися. скликаний конвент представі¬телей революційних армій. Він обрав вре¬менним президентом одного з повстанче. генералів і лі¬шіл повноважень Карранса. Почалася відкрита гражданск. війна між революці¬оннимі селянсь. арміями і прихильниками Карранси - помірними лібералами-конституціоналістами. По¬встанч. армії контролювали велику частину терріто¬ріі країни і столиці. Але їхні лідери не зуміли сформувати нову революційну владу, об'єднати всі свої сили. Вони не мали чіткої програми дій. Кар¬ранса випередив селянсь. лідерів у зако¬нодат. оформленні аграрної реформи. Повернувся до столиці (1915). Навесні і влітку 1915 армія Вільї була розбита

22 жовтня 1916 уряд Карранси провело ви¬бори до Конституційного конгрес. Підсумком його роботи ста¬ло прийняття нової конституції Мексики, проголошеної 5 лютого 1917 Завершився четвертий, останній етап революції (липень 1914 - лютий 1917), основним содержа¬ніем кіт. з'явилася гражданск. війна між радікаль¬ним, революційним селянством і помірними ліберала¬мі. Перемога дісталася поміркованого крила. Але вирішальна роль в революції широких народних мас вплинула на її результа¬ти та подальший розвиток країни. У тексті конституції на¬шлі відображення їх вимоги.

Конституція 1917 декларувала демократич. свободи і права громадян, загальне избират. право. Стверджувала республіку з сильною президентською. владою, але забороняла переобрання президента на другий термін. Учреж¬дался двопалатний Національний конгрес. У країні уста¬навлівалось федеративний устрій з автономією штатів і муніципальним самоврядуванням.

ЗНАЧЕННЯ Революція залучила до збройну боротьбу за демократич. та соціальні перетворення мільйонні маси кресть¬ян і наймитів, ін. верстви населення. Шість років в країні тривала народна революційна війна. В рез. були знищені 35-річна диктатура генерала Порфіріо Діаса, політичне життя. панування поміщицьке-буржуазно олігархії, що орієнтувалася на тісні зв'язки з іно¬странним капіталом. Була прийнята демократич. консті¬туція, яка передбачала проведення глибокої аграрної ре¬форми, розробку передового трудового законодавства, захист національних багатств і суверенітету країни.

Актуальні питання: боротьба проти диктаторського. режимів, за демократич. перетворення, за аграрну реформу, в защі¬ту національного суверенітету, зза вирішення соціальних проблем. 8. Опішіть доколумбової та колоніальний періоді в історії Мексики.

Розкопки в Тепеспане, вироблені в 1947 році, і в інших місцях свідчать про те, що сліди перебування людини на території Мексики відносяться щонайменше до XX тисячоліття до н.е. У середині I тисячоліття до н.е. в Центральній і Південній Мексиці стали складатися осілі культури, економічну основу яких складало вирощування маїсу, бобів і гарбуза. На такій же стадії до 4-7 ст. н. е. знаходилися індіанські племена, що населяли басейни річок Ріо-Гранде і Колорадо; вони жили родовим ладом з елементами матріархату.

Ранні цивілізації. Стародавня мексиканська культура ольмеків процвітала в 12-5 ст. до н.е., з центрами Ла-Вента, Трес-Сапотес і Серро-де-лас-Месас на території нинішніх штатів Веракрус, Табаско і Герреро. Культура ольмеків мала значний вплив на формування пізніших класичних цивілізацій Мексики, що процвітали в 4-9 ст. н.е .: на культури Теотіуакана у центральній долині Анауак; сапотеков в Оахаке і Теуантепек з центром Монте-Альбан; тотонаков на території сучасного штату Веракрус з центром в Ель-тахині і високорозвиненої цивілізації майя, що склалася в Південній Мексиці і в Гватемалі. Досягнення майя включають в себе складну релігійно-міфологічну систему, ієрогліфічне письмо, величну архітектуру, вишукану скульптуру і витончене декоративно-прикладне мистецтво, великі пізнання в математиці і астрономії і точний календар.

Ці класичні цивілізації розпалися приблизно в один час. Виняток становлять юкатанськіє майя, культура яких проіснувала до іспанського завоювання. У 8 в. н.е. в Центральну Мексику вторглися завойовники з півночі, тольтекі. У 9-10 ст. вони створили велику державу зі столицею Толлан, або Тольян (сучасна Тула). На території Юкатана склалося держава, столицею якого в 11 в. стала Чичен-Іца, а після її руйнування в 12 в. - Майяпан. Сапотеків відтіснили на південь міштеки, також прийшли з півночі.

Близько 12 в. держава тольтеків впала під ударами північних кочових народів науа. Серед них були і теночки, або Мешика (самоназви ацтеків), які ок. 1325 заснували на островах озера Тескоко на місці нинішнього Мехіко свою столицю Теночтітлан. За допомогою союзів і завоювань вони значно розширили свої володіння, хоча фактично так звана ацтекська імперія являла собою об'єднання міст-держав з вільно приєдналися до них селищами і племенами, обкладеними даниною. До часу появи в Мексиці іспанців володіння імператора ацтеків Монтесуми (Моктесума) II простягалися на південь до Оахаки, на захід до Мічоакана і на схід до Мексиканської затоки. Лише жителі сусідніх міст Тласкала і Тескоко і Тараски на заході зуміли зберегти свою незалежність. Ацтеки звели в культ війну і практикували масові людські жертвоприношення. Культура ацтеків багато що запозичила з культур завойованих народів. Подальший розвиток ацтекської цивілізації було перервано іспанськими конкістадорами.

Іспанське завоювання. Чутки про багатства Мексики привернули увагу іспанських конкістадорів. Перший зафіксований контакт європейців з народами Месоамерики стався в 1511 році, коли у півострова Юкатан потерпіло аварію корабля іспанське судно, що слідувало з Панами на острів Еспаньолу (суч. Гаїті). Один з живих членів команди, Херонімо де Агілар, довгий час жив з майя, вивчив їхню мову і вісім років тому став перекладачем в експедиції Ернана Кортеса. Цілеспрямоване дослідження і завоювання Мексики почалося в 1517 році під керівництвом губернатора Куби Дієго Веласкеса. Він послав до берегів Мексиканської затоки три експедиції: першу в 1517 році очолив Франсиско Ернандес де Кордова, другу (1518) - Хуан де Гріхальва і третю (1519) - Ернан Кортес.

В останній момент губернатор наказав замінити Кортеса на посаді командувача, але 10 лютого 1519 той самовільно відплив у Мексику на 11 кораблях, що вмістили 550 людей і 16 коней. На Юкатані Кортес узяв з собою Агілара, а в країні табасків індіанську дівчину-рабиню Малінче (пізніше охрещену Мариною), яка служила йому перекладачем. На узбережжі Мексиканської затоки він заснував поселення Вілья-Ріка-де-ла-Вера-Крус (букв. Багате місто Істинного Хреста), що став плацдармом для завоювання країни. Вийшовши з підпорядкування губернатору Куби, Кортес оголосив себе генерал-капітаном. З метою припинити дезертирство він спалив свої кораблі.

Кортес вміло використовував суперечності, що роздирали ацтекське держава, залучив на свій бік тлашкаланцев і з їх допомогою за два роки взяв Теночтітлан і підкорив імперію. Утвердившись в долині Мехіко, він послав експедиції на захід Мексики і в Центральну Америку. У 1522 році іспанський імператор Карл V високо оцінив заслуги Кортеса: затвердив його генерал-капітаном і губернатором завойованих земель, подарував йому титул маркіза дель Вальє де Оахака і відписав в його особисте володіння землі площею 64750 кв. км. зі 100 000 проживали на них індіанців.

Колоніальний період. У 1528 році іспанська корона обмежила владу Кортеса, приславши до Мексики аудьенсію - адміністративно-судову колегію, яка підпорядковувалася безпосередньо королю. У 1535 році Мексика увійшла до складу новоствореного віце-королівства Нова Іспанія. Першим віце-королем, особистим представником іспанського монарха в Новій Іспанії став Антоніо де Мендоса; в 1564 році його змінив на посаді Луїс де Веласко. Протягом трьох століть, з 1521 по 1821 рр., Мексика залишалася колоніальним володінням Іспанії. Незважаючи на активну взаємодію місцевих і європейських традицій, в культурному відношенні мексиканське суспільство являло собою досить строкату картину. Найважливішим інструментом політичного і культурного впливу на індіанців стала Римо-католицька церква. Її місіонери-першопроходці фактично розширювали сферу іспанського впливу.

Колоніальна економіка була заснована на експлуатації індіанців, яких змушували працювати на відібраних у них землях і на рудниках. Переважна більшість корінного населення було позбавлене своїх земель і потрапило в залежність від колоніальної влади, поміщиків, католицької церкви. Інститут енкомьенди забезпечував розподіл індіанців і земель між іспанцями. Непосильна праця, жорстоке поводження колонізаторів, голод, хвороби приводили до високої смертності індіанців (до початку іспанського завоювання налічувалося близько 25 млн. Індіанців, в 1605 г. - трохи більше 1 млн.). Індіанці відбували також важку трудову повинність і платили подушну подати, багато з них з часом перетворилися на спадкових боргових рабів - пеонов. Система боргового рабства практикувалася також на рудниках і мануфактурах. У зв'язку з винищенням значної частини індіанців і браком робочої сили в Мексиці почали ввозити негрів-рабів з Африки. Найважливішою галуззю колоніальної економіки з середини 30-х рр. 16 в. була видобуток дорогоцінних металів. Іспанська влада всіляко гальмували розвиток обробної промисловості, не дозволяли вирощувати багато с.-г. культури, встановили державну монополію на продаж солі, пороху, тютюнових виробів, забороняли торгівлю з ін. державами. Однак, іспанці впровадили в традиційне індіанське землеробство нові аграрні технології і нові сільськогосподарські культури, включаючи цитрусові, пшеницю, цукровий очерет і оливки, навчили індіанців тваринництву, почали систематичну розробку земних надр і створили нові центри гірничорудної справи - Гуанахуато, Сакатекас, Пачука, Таско і ін.

Проявом опору різних верств населення Мексики колонізаторам була боротьба проти іспанського панування і особливо численного народного повстання, найбільші з них - в 1624 і 1692 в Мехіко, повстання індіанців Оахаки (1660), Юкатана (1761) і Мічоакана (1767) та ін. Розвиток економіки , поширення найманої праці сприяли формуванню капіталістичних відносин, що сприяло зміцненню позицій зароджувалась буржуазії. Відбувався в ході колонізації М. процес змішування різних етнічних компонентів (жителів європейського походження, індіанців, негрів) супроводжувався встановленням мовної та релігійної спільності населення. Важливе значення мали розвиток економічних зв'язків і утворення внутрішнього ринку, а також пробудження національної самосвідомості. Під впливом цих факторів до початку 19 ст. склалися передумови для утворення мексиканської нації.

Протягом 18 в. Бурбони, які правили Іспанією, під впливом ідей Просвітництва провели в колоніях ряд реформ, спрямованих на централізацію влади і лібералізацію економіки. У Мексиці виявили себе неабиякі адміністратори, в їх числі видатні віце-королі Антоніо Марія Букарелі (1771-1779 рр.) І граф Ревільяхіхедо (1789-1794 рр.).