10. Охарактеризуйте становище Кубі у 1 пол. 70-х - 80-ті рр. Хх ст. Візначте Особливості економічного та політічного розвитку Кубі у 90-х рр. Хх ст.

Куба в першій половині 70-х рр.

Після «цукрового штурму» в 1970 р почався поступовий відхід від курсу на форсований побудова соціалізму і перехід до комунізму, заснованого на революційному ентузіазмі, без належного обліку матеріальних чинників. Більше уваги стало приділятися впровадженню госпрозрахунку, матеріальної зацікавленості працівників в оплаті праці залежно від його результатів. Була визнана необхідність комплексного розвитку кубинської економіки.

При виробленні нових підходів до господарській політиці використовувався досвід Радянського Союзу, в тому числі і негативні командно-адміністративні методи. Але на перших порах відбувалися зміни дозволили домогтися певних успіхів. Темпи зростання економіки збільшилися. Помітне розвиток отримали електроенергетика, металургія і металообробка, машинобудування. Зросло виробництво продовольчих товарів.

Зміцнилося в ці роки зовнішньополітичне становище Куби. У 1972 р вона вступила до Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), що додало стабільний характер її співпраці з соціалістичними країнами. Візит Фіделя Кастро в СРСР в 1972 р і відповідний візит на острів генерального секретаря ЦК КПРС Л. І. Брежнєва в 1974 р зміцнили тісні зв'язки двох країн.

Куба стала займати більш гнучку позицію і виходити зі стану ізоляції в регіоні. У 1970 р вона надала допомогу Перу, постраждалої від сильного землетрусу. Між республіками встановилися дружні зв'язки, закріплені в 1972 р дипломатичними відносинами. У листопаді 1970 уряд Народної єдності Чилі також відновив дипломатичні відносини з Кубою. У листопаді-грудні 1971 року відбувся візит Кастро в Чилі, а у грудні 1972 р з візитом Кубу відвідав президент Альєнде. Військовий переворот у вересні 1973 в Чилі знову привів до розриву відносин між двома країнами. Куба проявила активну солідарність з чилійськими революціонерами - жертвами репресій. Багато з них знайшли притулок на острові. У 70-ті рр. розвивалося співробітництво з Ямайкою і Гайаною. У 1973 р дипломатичні відносини з Кубою відновила Аргентина, що надала кредит на закупівлю машин і устаткування, потім - Венесуела, Панама і Колумбія. У липні

1975р. ОАД за наполяганням більшості латиноамериканських країн санкціонувала їх право вільно визначати свої відносини з Кубою, тим самим колективний бойкот з боку членів ОАД скасовувався. У 1975 р Куба стала одним з ініціаторів та учасників регіональної Латиноамериканської економічної системи.

У середині 70-х рр. був завершений процес формування Комуністичної партії Куби, розроблена конституція і створені постійно діючі конституційні органи влади республіки. У грудні 1975 відбувся I з'їзд партії, який прийняв статут, програмну платформу і обрав її центральний комітет. Першим секретарем ЦК партії був обраний Фідель Кастро, другим - Рауль Кастро. Чисельність партії збільшилася до 211,6 тис. (В 1965 р - 50 тис. Осіб). З'їзд схвалив проект конституції республіки і виніс його на всенародний референдум. 15 лютого 1976 конституція отримала підтримку 97,7% виборців кубинців і 24 лютого 1976 вступила в силу. Згідно з цим документом Республіка Куба була «соціалістичною державою робітників, селян та інших працівників фізичної і розумової праці». Були закріплені революційні перетворення: державна («загальнонародна») власність на основні засоби виробництва, керівна роль комуністичної партії в суспільстві. Стверджувалося право всіх кубинців на працю, відпочинок, освіту, медичне обслуговування та соціальне забезпечення. За конституцією народ міг здійснювати свою владу через виборні асамблеї, які формували виконавчі органи влади. Був створений виборний Верховний народний суд.

У липні 1976 республіка була розділена на 14 провінцій замість колишніх шести і на 169 муніципій. Проміжне районне ланка ліквідувалося. У жовтні-листопаді

1976 відбулися вибори в муніципальні та провінційні асамблеї, а також у Національну асамблею народної влади (кубинський парламент). На кожне місце в муніципальну асамблею населення висувало не менше двох і не більше восьми кандидатів, з тим щоб вибори мали альтернативний характер1.

Члени муніципальних асамблей зі свого складу обирали депутатів провінційних і Національної асамблей. У грудні 1976 відбулася I сесія Національної асамблеї народної влади у складі 481 депутата. Вона обрала вищий колегіальний орган влади на періоди між сесіями асамблеї - Державна рада і уряд - Рада міністрів. Пост президента республіки скасовувався. Головою Державної ради і Ради міністрів був затверджений Фідель Кастро, а його першим заступником і міністром збройних сил - Рауль Кастро.

Куба

Розвиток Куби відрізнялося специфічними особливостями. З 1976 р в країні діяли п'ятирічні плани економічного розвитку. Роки перших двох п'ятирічок були відзначені деякими успіхами в економічній і соціальній сферах. Середньорічні темпи зростання економіки Куби досягали 4 ^ 5%. Виробництво цукру збільшилася в 1981 - 1986 рр. до 8 млн т. 62% збирання цукрового очерету до 1985 було механізовано.

У сільському господарстві державний сектор сосредото-1іл вже 80% угідь. 20% землі (1,5 млн га) залишалося в рас-юряженіі майже 200 тис. Селянських господарств, об'єднаних в Національну асоціацію дрібних землеробів. На їх частку в середині 80-х рр. доводилося 50-75% уро-кая тютюну, кави, какао, овочів, 18% цукрового очерету,} 5% худоби. У країні стала розвиватися виробнича ко-шерація. До 1989 колективним господарствам належало 2% земельних угідь, 8% - залишилося в руках самостійних сімейних господарств. Розміри кооперативів були невеликі: в середньому на кожен з них в 1985 р припадало 50 родин і 800 га землі. Це були об'єднання селянських родин для спільної діяльності, які одержували допомогу від держави.

Велике значення для Куби мали економічні зв'язки з СРСР та іншими країнами в рамках РЕВ. До кінця 80-х рр. на них припадало 85% зовнішньої торгівлі острова, в тому числі 70% - на СРСР, звідки Куба постійно отримувала необхідні їй нафту, чорні метали, добрива, трактори, вантажівки, зерно. Натомість вона забезпечувала третину споживання цукру в Радянському Союзі, поставляла цитруси та інші товари. СРСР купував кубинський цукор за стабільними преференційним цінами, вищими світові ринкові ціни цих років. Велику допомогу Кубинської республіки надавали радянські будівельники, багато кубинські фахівці були підготовлені в СРСР. В рамках РЕВ Куба з 1985 р спеціалізувалася на розвитку електроніки та біотехнології. За участю Радянського Союзу почалося будівництво першої АЕС (залишився незавершеним).

Пріоритетна увага приділялася соціальній політиці. Куба домоглася помітних успіхів в охороні здоров'я. Дитяча смертність (у віці до одного року) скоротилася з 6 до 1,2%, середня тривалість життя досягла 74 років. За цими показниками Куба випередила інші країни Латинської Америки і вийшла на рівень високорозвинених країн світу.

Однак у 80-і рр. у розвитку держави стали з'являтися серйозні проблеми. Все більш неефективною ставала склалася економічна система, збільшилися господарські диспропорції. Великі кошти були вкладені в капітальне будівництво, не приносило відповідного прибутку через розтягнутих термінів його завершення («довгобуд»). У той же час неефективно використовувалися вже існуючі виробничі потужності. Брак робочої сили мала місце в будівництві, тоді як зайнятий на виробництві персонал часто використовувався непродуктивно. Дисципліна праці погіршувалася. Зростання заробітної плати набагато випередив темпи продуктивності праці. Централізоване управління економікою ставало все більш громіздким і нееефектівность. Надзвичайно розрісся адміністративно-'пвавленческій апарат досяг до 1984 р півмільйона людей, тоді як все населення острова налічувало 10 млн. Процвітали марнотратство і безгосподарність.

Несприятливо складалася і зовнішньоекономічна кон'юнктура - падали світові ціни на цукор та інші кубинські товари. В результаті Куба не отримувала необхідних доходів від експорту. У той же час росли закупівлі нафти і нафтопродуктів. Зовнішньоторговельний і фінансовий дефіцит прийняв значні розміри.

Напружені відносини з США змушували керівництво країни великі кошти витрачати на оборону. Крім добре оснащених регулярних збройних сил чисельністю до 300 тис. Осіб, Куба мала 1,5 млн резервістів.

Після 1975 кубинська влада скористалися скасуванням обмежень ОАД на зв'язку з островом латиноамериканських держав і отримали кредити на придбання нових технологій, обладнання та інші цілі, з тим щоб прискорити створення конкурентоспроможного виробництва на експорт. Вирученої валютою передбачалося розплатитися за кредити. Однак розрахунки не виправдалися. Збільшилися відсотки і відповідно виплати Куби за зовнішнім боргом, яка досягла до 1987 5,7 млрд доларів (не рахуючи великої заборгованості соціалістичним країнам).

Всі ці фактори негативно відбилися на стані економіки і рівні життя кубинців. Зберігалась карткова система постачання населення основними продуктами харчування і споживчими товарами. Однак на відміну від інших латиноамериканських країн певний рівень соціальної захищеності, зайнятість, безкоштовні освіту і медичне обслуговування були гарантовані всім кубинцям, що підтримувало їх віру в переваги соціалізму.

Уряд намагався вирішувати актуальні економічні проблеми адміністративними заходами по економії ресурсів, налагодженню дисципліни, по боротьбі з безгосподарністю і розкраданнями, з корупцією. У 1986 р керівництво Куби заявив про початок процесу «виправлення помилок». Була зроблена ставка на зміцнення і подальший розвиток державної власності, на директивні рішення, на недопущення приватної власності, вільного ринку та роздрібної торгівлі. Особлива увага приділялася стимулюванню настроїв колективізму, трудового ентузіазму і пролетарського інтернаціоналізму, віри в комуністичні ідеали. Стали відроджуватися гасла і традиції 60-х рр., Зокрема заклики до масового добровільного праці. У 1987 р в Гавані понад 400 тис. Чоловік безоплатно відпрацювали на будівництвах не менше 40 годин кожен. Проте дані методи не усували причин виникаючих проблем, а часом тільки погіршували їх.

У другій половині 70-х і в 80-і рр. Куба проявляла велику активність у міжнародному житті. Розширилися масштаби її допомоги країнам, що розвиваються. В Анголі, Мозамбіку, Ефіопії, Південному Ємені, Алжирі, Нікарагуа та інших країнах працювали кубинські фахівці. До 20 тис. Студентів з цих держав щороку безоплатно навчалися на Кубі.

У критичний для Анголи момент, в 1975-1976 рр., Військова допомога Куби дозволила їй відбити агресію Південно-Африканської Республіки (ПАР) і наступ ворожих уряду сил всередині країни. У 1988-1989 рр. була досягнута домовленість про відведення військ ПАР з території Анголи і Намібії і про надання Намібії незалежності, після чого кубинські військові підрозділи були виведені з Анголи. У 1977-1978 рр. військова допомога Куби дозволила Ефіопії завдати поразки вторглися в країну військам Сомалі.

Куба прагнула посилити антиімперіалістичну і антиамериканську спрямованість Руху неприєднання, виступала за рівноправні міжнародні економічні відносини, за радикальне вирішення проблеми зовнішньої заборгованості на користь країн, що розвиваються. На конференції Руху неприєднання в Гавані в 1979 р його головою на період до 1983 р був обраний Ф. Кастро.

Куба постійно солідаризувалася з учасниками революційних рухів і антиімперіалістичними, антиамериканськими виступами в регіоні, надавала допомогу революційним Нікарагуа і Гренаді, підтримувала сальвадорських повстанців, Панаму в її зусиллях з відновлення суверенітету над зоною Панамського каналу. У 1982 р кубинський уряд висловило готовність надати допомогу Аргентині під час її збройного конфлікту з Великобританією. У квітні 1989 р відбувся візит на острів радянського керівника М. С. Горбачова, під час якого був підписаний офіційний договір про дружбу і співробітництво між Кубою і СРСР.

1 У цьому відношенні Куба вигідно відрізнялася від СРСР та інших соціалістичних країн, де вибори були безальтернативними і зводилися до порожньої формальності.

Куба

Крах дружніх Кубі режимів в СРСР, в Центральній і Південно-Східній Європі в 1989-1991 рр. мав особливо важкі наслідки для Куби, і без того переживала не найкращі часи. Росія і колишні соціалістичні країни Європи в 1992 р різко скоротили торгово-економічні контакти з островом - до 7% від колишнього рівня. Для Куби, економіка якої цілком залежала від зв'язків з цими державами, тим більше в умовах економічної і політичної блокади з боку США, дані фактори мали катастрофічні наслідки. На острові стала гостро відчуватися нестача енергоносіїв, пального, обладнання, запасних частин, сировинних і продовольчих товарів. У результаті до 1992-1993 рр. виробництво впало майже вдвічі порівняно з кінцем 80-х рр. Вироблення цукру-сирцю скоротилася з 7-8 до 3,5-4 млн т в другій половині 90-х рр. По суті, Куба опинилася в подвійній економічній блокаді.

У нових умовах для кубинського режиму ще більшу небезпеку придбала відкрита ворожість до нього могутнього північного сусіда. Американська влада посилила тиск на Кубу, посилили її економічну блокаду, наполягаючи на ліквідації режиму Фіделя Кастро. У жовтні 1992 року в Сполучених Штатах був прийнятий закон, згідно з яким, крім ембарго на торгівлю самих США з Кубою, з нею заборонялося торгувати філіям американських компаній, розташованих в інших країнах. Крім того, США відтепер могли заборонити захід у свої порти судів будь-яких країн, що доставляють вантажі на Кубу або з Куби. Закон зачіпав суверенітет багатьох держав. У березні 1996 р, після того як біля берегів острова кубинський винищувач збив два легких літака кубинських емігрантів - громадян США, які здійснювали рейди до острова, американський конгрес прийняв закон Хелм-са-Бертон, за якою США погрожували санкціями будь-якої зарубіжної компанії, у випадку якщо вона мала справу з колишньою власністю американських громадян (у тому числі кубинських емігрантів, громадян США) на Кубі. Цей закон мав на меті перешкодити економічним зв'язкам Куби з іншими державами і викликав протести в Європі.

Активізувалася кубинська контрреволюційна еміграція в США. Одне її крило (Національний фонд американців кубинського походження зі штаб-квартирою в Майамі), що включає потужну фінансову угруповання флоридских бізнесменів, виступало за найжорсткіші заходи проти режиму Ф. Кастро і його насильницьке повалення і готувалося до ролі правлячої еліти на острові. Інше, більш помірковане крило (Демократична платформа Куби, що сформувалась в Мадриді) засуджувало насильницькі заходи, виступало за стимулювання мирного переходу країни до представницької демократії.

У ситуації кубинське керівництво вдалося до надзвичайних заходів. У 1990 р Ф. Кастро висунув гасло «Соціалізм або смерть!». Було оголошено про перехід до «особливого періоду в мирний час». Нова політика виразилася в скороченні виробництва і споживання продовольства, суворої економії енергії і палива, зменшенні соціальних витрат, максимальної мобілізації трудових ресурсів. Норми постачання населення за картками стали надзвичайно мізерними. Розгорнулася кампанія з самозабезпечення жителів продовольством. Вільні міські території, двори стали виділятися під городи. Маса городян прямувала на сільгоспроботи.

У 1993-1995 рр. в країні почалися економічні реформи. Було легалізовано використання твердої валюти, дозволені візити на острів і фінансова допомога емігрантів-кубинців своїм родичам на Кубі, що досягла в 1996 р 1 млрд доларів. Був виявлений інтерес до досвіду Китаю та В'єтнаму з розвитку ринкової економіки, взято курс на розширення роздрібного ринку, індивідуальної трудової діяльності, дрібного приватного підприємництва, особливо у сфері послуг, відкрита широка мережа комерційних магазинів. Вживалися заходи щодо децентралізації економіки, госхози в селі перетворювалися на більш дрібні виробничі кооперативи.

Держава відмовилася від монополії на зовнішню торгівлю. Стали розвиватися економічні зв'язки з країнами Європи, Латинської Америки, з Канадою. Залучалися іноземні капіталовкладення, створювалися спільні підприємства. Продавалися або здавалися в концесію господарські об'єкти при збереженні державного контролю над стратегічно важливими ланками економіки. Великий розвиток отримала індустрія туризму, доходи від якої перевищили надходження від основної експортної статті - цукру. У 1997 р острів відвідали 1,2 млн іноземних туристів, у 1999 р - 1,7 млн.

Дані заходи не тільки допомогли Кубі вижити, а й привели до економічного підйому. Середньорічний приріст ВВП в 1994-1998 рр. склав 3%, в 1999 р - 6,2%, в 2000 р - 5,6%. Видобуток нафти збільшилася з 0,7 до 2,1 млн т. Почалося зростання виробництва цукру. Великі успіхи були досягнуті в розвитку біотехнологій. Кілька поліпшилося постачання населення. Паралельно з картками (за заниженими цінами) діяв і вільний ринок. Зберігалися соціальні пільги та гарантії, високий рівень безкоштовної освіти та медичного обслуговування для всіх кубинців. На острові не було бездомних. Дитяча смертність (7,5 на 1 тис. Дітей до одного року в 2000 р) залишалася найнижчою в регіоні, а тривалість життя - найвищої (76,2 року). Надзвичайні економічні труднощі 90-х рр. призвели до появи безробіття, але її рівень був нижчим, ніж в інших країнах Латинської Америки (6% ЕАН в 1999 г.).

Продовжувалося зміцнення обороноздатності Куби. Залишався в цілому непорушним політичний лад, незаперечний авторитет вождя революції Фіделя Кастро, якому в 2001 р виповнилося 75 років. На самому острові опозиційний рух не виходило за рамки нечисленних дисидентських груп, ізольованих від основного населення. Режим залишався досить міцним і зберігав опору в масах, хоча серед кубинців проявлялися настрою утоми й невдоволення економічними труднощами. Мало місце нелегальне втеча з Куби з ризиком для життя через море найбільш незадоволених громадян в надії знайти в Сполучених Штатах кращі життєві умови (США лімітували легальну імміграцію кубинців). Одночасно набули поширення настрою на підтримку суверенітету країни, обурення політикою США відносно острова, побоювання того, що падіння режиму Ф. Кастро призведе до хаосу і анархії, до повернення до влади кубинських емігрантів і американців - колишніх господарів власності на Кубі з їх реваншистськими претензіями.

Довгий нерівне протистояння Кубинської республіки сусідній наддержаву у відстоюванні свого суверенітету та національної гідності викликало повагу до неї інших країн, незважаючи на критичне ставлення багатьох з них до режиму Кастро. Розширювалися економічні та дипломатичні відносини Куби з іншими державами регіону і Європи. У 1998 р острів відвідали папа Іван Павло II, а також прем'єр-міністр Канади Ж. Кретьён. Фідель Кастро здійснив поїздку по карибської країни, пізніше обмінявся дружнім візитом з президентом Венесуели. Куба стала отримувати венесуельську нафту на пільгових умовах. У листопаді 1999 р в Гавані відбулася чергова Іберо-Американська зустріч глав держав Латинської Америки та Іспанії за участю короля Іспанії Хуана Карлоса I. Поступово стали відновлюватися зв'язки з Росією, на частку якої в 1999 р приходь лось ,. 5 лютого% кубинського експорту. Особливе значення в цьому відношенні мав "офіційний візит на Кубу в грудні 2000 р Президента Росії В. В. Путіна. У 2001 р з дружнім візитом на острові побував керівник Китаю Цзян Цземінь.