14. Основні напрямки західноєвропейської політичної думки XIX

Суспільно-політичне життя Західної Європи XIX ст. проходило під знаком буржуазного ладу. Велика французька революція дала поштовх розвитку капіталізму у Європі. в XIX ст. стає лібералізм. На противагу капіталізмові критично-утопічні соціалісти розробляли проекти суспільства, яке, на їхню думку, не знатиме експлуатації і гноблення. Своєрідною була й позиція марксшму. Наприкінці XIX - на початку XX ст в історії політичної думки склався ще один важливий напрямок — елітизм. Найвідомішими представниками ліберального напрямку є Б. Сонетам, І, Бентам, А. Токвіль.

Духовним батьком європейського лібералізму вважається Бенжамен де Ребек (1767 -1830 рр). Чотиритомна праця «Курс конституційної політики» (1816 - 1820 рр.) У центрі поглядів Констана - ідея індивідуальної свободи, тобто особиста незалежність, самостійність, право впливати на управління державою. Для народів Західної Європи свобода - це особиста, громадянська свобода, яка полягає в певній незалежності індивідів від державної влади. Матеріальна і духовна автономія людини, її надійна захищеність законом стоїть у Б. Констана на першому місці. Найкраща форма правління – конституційна монархія. Судову владу Б Констан відокремлював як самостійну. Такий поділ влади і взаємодія її різних гілок забезпечують у суспільстві свободу.

Співвітчизник Констана мислитель Алексіс де Токвіль (1805 — 1859 pp.). Праці «Про демократію в Америці» (1835 p.), «Старий порядок і революція» (1856 р.) Демократію розглядав як такий суспільний лад, що не знає станового поділу і базується на принципі рівності. Токвіль виділяє три види загроз, яких потрібно остерігатися демократичному суспільству: надмірна централізація державної влади, підпорядкування громадян всеохоплюючому впливу державної адміністрації, індивідуалізм, який ізолює людей одне від одного, надмірна схильність до повної рівності може звести людей до рівня однорідної маси і прокласти шлях до «рівності у рабстві».

Одним із основоположників європейського лібералізму є Ієремій Бентам (1748 - 1832 р). Праці «Фрагменти про владу» (1776 р ), «Принципи законодавства» (1789 р ), «Деонтологія, або наука про мораль». Бентам стверджував, що сенс людської діяльності складають отримання задоволення та уникнення страждань. В центрі уваги – ідея індивідуальної свободи, інтереси й безпека особистості. Заперечував договірну теорію походження Д. На його думку, Д створювалися насильством і утверджувалися звичкою. Стояв на демократичних позиціях. Засуджуючи монархію, спадкову аристократію. Стверджував, що треба надати права голосу жінкам.

Критично-утопічний соціалізм Паралельно з лібералізмом і на противагу йому в передових країнах Зх Європи набули подальшого розвитку соціалістичні вчення. У першій половині XIX ст. найвідомішими представниками були А. Сем-Сімом, Ш. Фур’е та Р. Оуен Вони були сучасниками вже більш-менш розвиненого капіталістичного ладу з притаманними йому соціальними суперечностями.

Засновником школи утопічного соціалізму є Сен-Сімон (1760 - 1825 pp.).Сус-тво за А. Сен-Сімоном проходить три стадії розвитку. теологічну (часи античності і феодалізму), де панують релігійні уявлення, священики і феодали; метафізичну (буржуазний, що завершився Франц революцією), де переважають абстрактні філософські ідеї і панують юристи та філософи; позитивну (сформується справедлива суспільно-промислова с-ма, життя людей стане найщасливішим, у них буде макс. засобів та можливостей задовольнити свої потреби).

Франц філософу Шарлю Фур’ета(1772 - 1837 рр)належить особливе місце в історії суспільно-політичної думки. Сильна сторона вчення - критика тогочасного капіталістичного сус-тва. На думку Фур’є, причини ганебного стану сучасного сус-тва в тому, що працює всього лише 1/3 населення. Відсутність незацікавленості робітника в своїй праці призводить до: - марного витрачання праці;- наявність у продажу поганих товарів;- відраза робітників до праці, незадоволеність становищ.

Третім представником критично-утопічного соціалізму був Роберт Оуен (1771 - 1858 рр.). Праця «Новий погляд на суспільство, або Досліди щодо вироблення характеру» (1813 р.) Центральним є вчення про характер людини. Він виходив із того, що людський характер є результатом взаємодії природної організації індивіда й навколишнього середовища.

Марксизм Найпоширеним напрямом у 2пол XIX - на поч XX ст. стало політичне вчення Карл Маркс (1818 - 1883 рр.) і Фрідріха Енгельса (1820 - 1895 рр.) Марксизм спирався на досягнення в класичній філософії, політекономії та соціально-політичній думці. К. Марксом і Ф Енгельсом було розроблено такі політичні ідеї: істинне народовладдя можливе тільки за умови подолання приватної власності на засоби вир-тва, досягнення в сус-тві повної соціальної справедливості; визначальними в політичному розвитку сус-тва є матеріальне вир-тво; гол умовою перемоги революції та переходу до соціалізму є диктатура пролетаріату;