15. Політична думка Росії хvii-XIX cт.

Друга половина ХVІІІ ст. дуже істотна в соціально-економічному житті Європи і Росії. Саме тоді в Росії починають формуватися капіталістичні відносини, проявляються тенденції деякого піднесення економіки в центрі Росії, що згодом веде до різких суперечностей з існуючою суспільно-політичною системою, з феодально-кріпосницькими відносинами. Розгортається рух селянства. Наростають суперечності між дворянами-поміщиками і селянами. Йде ідейна поляризація у сфері політичної думки. В пошуках нових засобів політичного впливу на сус-тво російське дворянство звертається до ідеї просвітницького абсолютизму. Особливо енергійно ідея просвітницького абсолютизму насаджується в період правління Катерини ІІ. У написаному Катериною ІІ Наказі для депутатів знайшло найбільш концентроване відображення теорії просвітницького абсолютизму. Хоча при написанні Наказу використано праці просвітників Зх Європи, імператриця Катерина ІІ прагнула дати власну інтерпретацію ідеям просвітництва, вона проголошує себе прихильницею теорії природного права і суспільного договору. Та головногонема в Наказі - необхідність погодження позитивного права з природою Людини, тобто ліквідувати становий устрій, забезпечити юридичну рівність громадян, свободу совісті та свободу договору, відчуття та ідею народного суверенітету. Мета держави "загальне благо", що забезпечується упр монарх.

Тоді ж у Росії формується самостійний напрям політичної думки, представники якого, наполягаючи на збереженні незмінно феодально-кріпосницьких порядків, виступали іноді проти Просвітництва і критикували окремі прояви жорстокості політики самодержавства. Політика абсолютизму, що відповідала інтересам дворянства, іноді не повністю відповідала настроям і побажанням частини верхівки класу феодалів. Родовита знать, незадоволена самодурством, зазнайством і свавіллям фаворитів - тимчасових правителів, відчувала себе обділеною у державних справах, почестях та призначеннях, з її середовища лунали скетчі на нахабство, грубість і наглість фаворитів, роздратованість на те, що "знатність затьмарюється фавором", що діє "більше сила персони, аніж влада місць державних". Особливість феодально-аристократичної ідеології - спроби використати передову ідеологію просвітництва для критики реакційного абсолютизму. Відомий ідеолог родовитої аристократії - князьМихайло Щербатов (1730-1790рр.), звертаючись до історії економіки, політики, етики, виступає захисником кріпосництва, малюючи ідилічну картину взаємовідносин між поміщиком і селянином. Відстоюючи кріпосне право, стверджував, що поміщики уступають селянам більшу частину землі для життя, доглядають за їх дітьми, як за своїми. Скасування ж кріпосного права приведе до розорення дворянства. Окремі представники освічених станів висловлювали критичні міркування про зловживання кріпосним правом, ставили питання про здійснення в Росії хоча б частини ідей Просвітництва. Але палка ворожнеча до кріпосного права і всіх його породжень, відстоювання інтересів народу, переважно селянства, властиві тільки революційно-демократичним теоріям Радищева.

Інші мислителі у програмних висновках обмежувались критикою зловживань кріпосним правом. Визначний гуманіст Микола Іванович Новіков (1744-1818 рр.) викривав пороки тодішнього сус-тва: свавілля та хабарництво чиновників і суддів, казнокрадство, низькопоклонство дворян перед зарубіжжям. Він не виступав проти кріпосництва як сис-ми, вважаючи його становою будовою сус-тва, неминучим наслідком і формою поділу праці. Та розклад феодально-кріпосницького ладу в Росії, що почався, загострення класових суперечностей обумовили розвиток пол-правової ідеології.