77. Співвідношення політики і моралі.

Культура політичного життя передбачає з’ясування ролі і місця в ньому моралі. Йдеться про один із регуляторів політичних відносин, в яких суб’єктами виступають окремі особи, соціальні групи, політичні партії.

З точки зору політичної етики можливі 2 ситуації:

1) певне політичне діяння за жодних умов не може бути морально виправдане, політик може змінити свою політичну позицію (якщо її має), якщо це не кар’єризм, бо це політична зрада; некомпетентність політика.

2) привілеї для еліти. Чи можлива еліта без привілеїв? Ліві кажуть, що тоді еліта перетвориться у групу, що відстоює власні, а не народні інтереси. Праві вважають, якщо еліта, несучи величезну відповідальність, буде відволікатися на вирішення своїх особистих справ, то не зможе ефективно виконувати свої обов’язки.

78. . Специфіка взаємин політики і релігії.

Конфесійні групи є духовними спільностями, отже і носіями відповідних інтегральних інтересів їх учасників. Тією мірою, якою ці інтереси “політизуються”, відбувається політизація самих конфесій. Вони виступають суб’єктами пол. процесу.

Можливість істотно впливати на політику визначається специфічними функціями церкви, взагалі — релігії у суспільному житті: регулятивна, комунікативна, інтегруюча.

У теократичних (мусульманських) державах релігія визначає всі сторони суспільного життя, жорстоко їх регламентує. В Ірані релігія є водночас внутрішньою і зовнішньою політикою.

Церква ніколи не була поза або понад політикою. Вплив релігії на свідомість мас досить значний, і з цим не можна не рахуватись. Вона визначає життєві позиції людей, їх соціалізацію і політичну поведінку. Церква також може бути чинником стабілізації/дестабілізації.

У демократичних державах закон гарантує свободу совісті і віросповідання.

79. Роль змі у формуванні політичної свідомості.

ЗМІ виражають і формують громадську думку, яку прийнято розглядати як колективне судження людей, в якому ставлення до подій і явищ виявляється у формі схвалення, осуду або вимоги.

Виражаючи і формулюючи громадську думку, ЗМІ, з одного боку, накопичують досвід мільйонів, а з іншого — впливають не тільки на свідомість, а й на вчинки, групові дії людей. У демократичному суспільстві управління соціальними процесами передбачає вивчення громадської думки, вплив на неї. Громадська думка виступає як найвищий суддя. ЗМІ здійснюють свою політичну управлінську роль у політичній системі шляхом обговорення, підтримки, критики й осуду різних політичних програм, платформ, ідей, окремих осіб. Нормою є постійні дискусії, зіткнення позицій. Хоча ЗМІ повинні також показувати зразок політичної культури, зміни самої сутності політичного мислення.

80. Сутність політичних конфліктів.

Політичні конфлікти — різновид соціальних, зіткнення протилежних поглядів, розбіжність у інтересах і діях окремих людей та їх спільностей — професійних груп, соціальних класів, інших груп, держав.

Конфлікти — це діяльність, в якій люди або групи людей, виходячи із власних інтересів, намагаються відтиснути чи навіть знищити один одного. Для його виникнення треба принаймні два фактора:

— дія конфліктуючих сторін повинна бути спрямована на досягнення несумісних цілей

— завжди йдеться про досягнення, зміну, збереження здатності контролювати і спрямовувати іншу силу.

Власне політичний конфлікт — це протистояння протилежних за своїми інтересами соціальних сил на ґрунті бажання ствердити власний пріоритет задля реалізації своїх інтересів.

Політологія іде у 2 напрямах:

перший розглядає конфлікти як конфронтацію великих соціальних груп;

другий напрямок зосереджує увагу на розробці концепції індивідуалізації і дисперсії конфлікту.

До політичних конфліктів у державі відносять: міжкласові, міжрасові, міжконфесійні.