70. Сутність, структура і функції політичної культури.

Поняття політичної культури.

Спрямування політики та її дієвість визначаються не тільки існуючим співвідношенням соціальних сил, а й політичною культурою суспільства на певному етапі його розвитку. Політична культура являє собою характеристику всього політичного життя, тому її не можна зводити до окремих, хоча й дуже важливих явищ цієї сфери суспільного життя, наприклад, тільки до політичної свідомості або політичної поведінки. Політична культура включає в себе не всю політичну свідомість і політичну поведінку, а лише те усталене, типове, що характерне для політичного життя суспільства, для політичної свідомості і поведінки основної маси населення, словом, те, що ввійшло у звичку. До неї відносяться: знання про політику; оцінка полі­тичних явищ, оціночна думка того, як повинна здійс­нюватися влада, емоційний бік політичних позицій — любов до Батьківщини, ненависть до її ворогів тощо; визнання певних взірців поведінки, які діють в суспільстві, намагання їх наслідувати. Політична культура характеризує як суспільство в цілому, так і певні його складові частини — класи, соціальні групи, нації, окремих індивідів.

         Термін «політична культура», вперше використаний німецьким філософом  XVIII ст. І. Гердером, ввів у науковий обіг наприкінці 50 — на початку 60-х  рр. XX ст. американський вчений, політолог Габріель Алмонд. Аналізуючи структуру політичної системи суспільства, Алмонд виділив такі її складові елементи, як політичні      ін­ститути (держава, партії, групи інте­ресів), що реалізують функції влади та управління, і полі­тичні орієнтації (знання, цінності, настанови, ідеали), які характеризують поведінку суб'єктів політики. Останні, у своїй сукупності, й отримали назву «політична куль­тура».

      До основних функцій політичної культури відносять:

- функцію ідентифікації (формування групової ідентичності,       усвідомлення    індивідом свого місця в системі політичних зв'язків і   відносин);

- функцію політичної соціалізації та адаптації (залу­чення людини до політичної сфери, засвоєння інди­відом політичних знань, норм і цінностей, що сприяють формуванню необхідних якостей для виконання певних функцій і ролей);

- функція політичної орієнтації (вироблення знань про політичні явища і процеси);

- інтегративна функція (об'єднання індивідів і соці­альних груп на основі певної системи політичних цінностей та ідеалів);

- комунікативна функція (забезпечення збереження, нагромадження й передачі знань, інформації про політичні явища й процеси);

- регулятивна функція (вироблення взаємодії суб'єктів політичних відносин, забезпечення функціонування політичної системи).

У структурі політичної культури можна виділити нор­мативний елемент (накопичений політичний досвід), цін­нісний елемент (політична свідомість) та поведінковий еле­мент (моделі політичної поведінки).

Політичний досвід, накопичений протягом історич­ного розвитку суспільства, містить у собі існуючі соціальні норми — звичаї, традиції, моральні та релігійні норми, а та­кож норми права. Носіями політичного досвіду виступають стереотипи, міфи і символи.