49 Процес державотворення в Україні

Одним з найперших державотворчих кроків було запровадження атрибутів державності. Важливими віхами на цьому шляху стали:

1. Фіксація кордонів. 4 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про державний кордон України», який проголошував недоторканність кордонів, визначав порядок їх охорони та правила переходу.

2. Визначення громадянства. 8 жовтня 1991 року Верховна Рада прийняла Закон «Про громадянство України». Відповідно до цього Закону громадянство надавалось усім, хто проживав на території республіки, незалежно від соціального стану, статі, політичних та релігійних поглядів, хто не був на момент набуття чинності Закону громадянином інших держав і не заперечував проти отримання громадянства України.

3. Визначення національної символіки. У січні-лютому 1992 р. постановами Верховної Ради затверджено як Державний Гімн мелодію М. Вербицького «Ще не вмерла Україна», синьо-жовте знамено — Державним Прапором, а тризуб — Малим Державним Гербом України.

4. Запровадження власної грошової одиниці. Із метою виходу з рубльової зони в 1992 р. на території республіки були запроваджені купони багаторазового використання, а 2 вересня 1996 р. відповідно до Указу Президента на зміну купону прийшла справжня національна валюта — гривня.

5. Створення власних збройних сил. Власні збройні сили — гарант захисту державної незалежності, територіальної цілісності та суверенітету країни. 11 жовтня 1991 р. Верховна Рада затвердила концепцію оборони та розбудови Збройних сил України. У цьому документі констатувалося прагнення України стати нейтральною, без’ядерною, позаблоковою державою. 6 грудня побачив світ Закон «Про Збройні сили України», у якому Україна як незалежна держава і суб’єкт міжнародного права офіційно проголошувала створення власних збройних сил.

Пакет Законів, які було прийнято надалі («Про прикордонні війська України», «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» та ін.), створив певну правову базу для реформування війська.

У жовтні 1993 р. Верховна Рада прийняла «Войськову доктрину України». Документ такої ваги республіка прийняла першою серед країн СНД. Із урахуванням трирічного досвіду він ставив завдання розбудови збройних сил у трьох площинах — військово-політичній, військово-технічній та військово-економічній. Характеризуючи завдання та зовнішні функції української армії, Президент України наголосив, що «хоча ми ні на кого не збираємося нападати, нікому не загрожуємо силою, але ми маємо бути готовими захистити свою державу і свій народ. Це єдине, що визначає характер і зміст Збройних сил України».

Таким чином, офіційне затвердження атрибутів державності, створення власних збройних сил — гаранта захисту державної незалежності — лише початок процесу розбудови держави. У межах цього процесу розгортаються і взаємодіють дві суспільні тенденції — трансформація існуючих та формування нових структур.

50Поняття і структура політичного режиму

Сутність політичного режиму та його типи.

Політичний режим — це сукупність методів і способів здійснення влади. Політичний режим характеризує порядок взаємин громадян і держави, рівень політичних прав і свобод, взаємовідносин між федеральною і місцевою владою. Політичний режим залежить від рівня політичної стабільності, рівня політичних сил, традицій сусп-ва, геополітичних умов. На сьогодні існує 2 режими: демократичний і недемократичний.

Недемократичний — тоталітарний (залучаються широкі маси), авторитарний (такої необхідності немає).

Демократичний — випливає з виборів, меншість повинна мати соціальні гарантії.

Тоталітарний режим — це повне підпорядкування людини державі в ім’я досягнення вищої мети.

Характерні риси тоталітарного режиму: Наявність в суспільстві єдиної масової партії на чолі з лідером — диктатором. Наявність в суспільстві єдиної ідеології. Монополія на засоби інформації і комунікації. Централізована система контролю всіх процесів виробництва, розподілу, перерозподілу духовних і матеріальних благ. Система всеохоплюючого контролю. Абсолютне презирство до долі людини.

1. Авторитарний.

2. Автократичний.

3. Диктатура.

4. Тоталітарний.

5. Охлократичний.

6. Демократичний.

Характерні ознаки демократичного політичного режиму.

. Демократія - це така форма організації та функціонування політичної системи, при якій існують рівні можливості для здійснення прав і свобод кожного члена суспільства. Зміст демократії складають права і свободи людини, рівність, соці­альна справедливість, солідарність.У політичних науках у центрі уваги є політична демокра­тія, пов'язана з здійсненням перш за все політичних прав і свобод. У залежності від того, як народ бере участь в уп­равлінні суспільними та державними справами, демократія поділяється на пряму (безпосередню), плебісцитарну, пред­ставницьку (репрезентативну).Пряма демократія - це безпосередній вираз особою своїх політичних прав і свобод шляхом участі у підготовці, обго­воренні, прийнятті важливих рішень. Плебісцитарна демокра­тія відрізняється від прямої тим, що пряма демократія перед­бачає участь громадян в усіх стадіях політичного процесу, а при плебісцитарній можливості політичного впливу грома­дян обмежені і зводяться до голосування "за" чи "проти" певного законопроекту чи рішення. Представницька демокра­тія - це опосередкована участь громадян у прийнятті рішень шляхом вибору ними в органи влади своїх представників (депутатів), які покликані виражати їхні інтереси.Кожна людина розуміє демократію по-своєму: для ко­гось вона ідентифікується зі свободою, для когось - зі сваво­лею. Одні акцентують на тому, що це система управління, яка максимально забезпечує за людиною її природні права та свободи, а інші наголошують на необхідності більшого правопорядку у демократичній державі, відкидають тезу про демократію без меж. Головною особливістю кожної демократичної системи є принцип: ніхто не мас права змушувати людину підкорятися владі, яку вона не обирала і яка не відстоює її інтереси та загальне добро народу. Демократію характеризують: визначення народу єдиним джерелом влади, сувереном у державі; рівноправність громадян (як мінімум - рівність їх ви­борчих прав); підпорядкованість меншості волі більшості при прий­нятті рішень та їх виконанні; виборність законодавчих органів влади; пріоритет прав людини над правами держави; обмеження влади більшості над меншістю; повага більшості до права меншості мати власну точку зору і відстоювати її цивілізованими методами;