32. Етнонаціональна політика України

Становлення етнонапдональної політики України припадає на період початку 90-х років XX ст. Саме у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року відзначено принципи побудови держави за моделлю побудови поліетнічної української нації. Декларація проголошувала рівність усіх громадян незалежно від походження, соціального стану, расової та національної належності. Документ містив норму про визнання колективних, групових прав національних меншин та специфічних прав національностей, етнічних груп. Ці норми було удосконалено в інших нормативно-правових актах незалежної України.

Концептуальні засади державної етнополітики України відображені у наступних політико-правових документах:

• Звернення Верховної Ради України до громадян України всіх національностей (серпень 1991 p.);

• Декларація прав національностей України (листопад 1991 p.);

• Закон України "Про національні меншини в Україні" (червень 1992 p.);

• Конституція України (червень 1996 p.);

• Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (травень 1997 р.) та інші.

В Україні широко запроваджено застосування у національному законодавстві міжнародних стандартів захисту прав меншин:

• Європейська хартія регіональних мов або мов меншин (листопад 1992 p.; ратифікована ВРУ 15 травня 2003 p.);

• Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин (листопад 1994 p.);

• Гаазькі рекомендації щодо прав національних меншин на освіту (жовтень 1996 p.);

• Ословські рекомендації щодо мовних прав національних меншин (лютий 1998 p.).

Чинне законодавство України удосконалюється під впливом міжнародного фактору, процесів євроінтеґрації. Нині розроблено ряд проектів Законів України, які регулюють сферу міжетнічних взаємин ("Про концепцію державної етно-національної політики", "Про внесення змін до Закону України "Про національні меншини України", "Про зміни до Закону України "Про мови"). Тобто законодавчого вирішення потребують ряд проблем у сфері розширення прав представників національних меншин, підтримки репатріантів, надання особливого статусу корінного кримськотатарського етносу тощо.

Центральним органом державної виконавчої влади, який координує питання етнополітики в Україні, є Державний комітет України у справах національностей та міграції. У Верховній Раді України створено Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. При Президентові України діє Рада представників громадських об'єднань національних меншин України. Консультативно-до-радчим органом при Президентові України є також Рада представників кримськотатарського народу.

В умовах державної незалежності України представники національних меншин охоплені етнополітичним ренесансом, який проявився у бурхливій динаміці зростання національно-культурних товариств. Якщо на червень 1992 року в державі їх нараховувалося тільки 186, то на початок 2001 року — вже 431, а в липні 2005 року — 1582 громадські об'єднання. Найбільше таких організацій в Автономній Республіці Крим, М.Києві, Закарпатській, Донецькій, Одеській областях.

Кримські татари також створили мережу національно-культурних товариств (Ліга кримськотатарських юристів "Ініціум", Таким чином, поряд із етнополітичними проблемами в незалежній молодій Українській державі активно удосконалюється відповідно до норм міжнародного законодавства нормативно-правова база етнополітики, розбудовується мережа національно-культурних організацій, які впроваджують у практику політику полікультурного та поліетнічного українського суспільства. Полікультурність спрямована на етнокультурний ренесанс українства та національних меншин задля творення потужної української нації.

Враховуючи те, що в Україні проживають громадяни понад 100 національностей, держава домагається створення найсприятливіших умов для міжетнічної солідарності і консолідації.

Тетрадка 2 тема