8. Політичні доктрини античності. Платон і Арістотель.

Він стверджував, що потреба в державі і законах виникає через те ,що більшість людей одними кращими зусиллями не можуть наблизитись до удосконалення. Приватна власність і сім’я уявлялась Платоном джерелом протилежних інтересів, які підтримували єдність суспільства. Він розвинув план співжиття ,за яким правителі і воїни залишалися без приватної власності, а також вчення про спільність жінок. Платон прославився працями “Держава”, ”Політика”, ” Закон”. Він виділяв такі види правління, як монархію, владу небагатьох і владу більшості. Кожний з них ділиться на два підвиди: Законна монархія – це царська влада, протизаконна – тиранія; законна влада небагатьох – аристократія, протизаконна – олігархія: демократія з законами і без них.

Арістотель заклав основи політичної науки як самостійної дисципліни. Політична тематика висвітлена в його працях "Політика", "Афінська політика", "Етика", "Риторика". Спираючись на результати платонівської політичної філософії, Арістотель спеціально виділив наукове вивчення визначеної галузі суспільних відносин в самостійну науку про політику. Порівняно з Платаном Арістотель зробив величезний крок і у бік практики. В цілому соціально-політична і державно-правова проблематика висвітлюється Арістотелем з позиції ідеального розуміння держави як політичного спілкування вільних і рівних людей. Арістотель відзначав такі класи і стани вільних людей давньогрецького суспільства: хлібороби, ремісники, торговці, ''наймані робітники, заможні люди, військові, судді, посадові особи. Найбільш корисним класом він вважав хліборобів, які внаслідок свого способу життя і територіальної розпоро­шеності не схильні активно втручатися у питання правління державою. Цією справою повинні займатися люди, що посідають помірний достаток. Арістотель позначив їх понят­тям "середній клас".

Що стосується державної влади, то за аналогією з відносинами, можливими в сім'ї, Арістотель розрізняв три хороші і три погані способи правління державою. 3а своєю формою держава, за Арістотелем, є організацією і певною сукупністю громадян. Громадянин, на думку Арістотеля, це той, хто може брати участь у законодавчій і судовій владі держави. Арістотель вважав, що політея є найбільш правильною формою держави і забезпечує поєднання інтересів заможних і незаможних, багатства і волі. У "Політиці" Арістотель визначив, шо суттєвими елементами держави є багаті І бідні, І залежно від переважання водного Із цих елементів встановлюється відповідна форма державного ладу.

9. Політичні вчення епох Раннього християнства і середньовіччя

На перший план виходить церква. Аврелій Августин «Про град божий». У цій праці він виступав за верховенство церкви в політичному житті. Форми державного правління він розрізняє залежно від обов’язків, покладених на верховну владу. Несправедливого правителя він вважає тираном. Головним у державі повинні бути моральні обов’язки. Він вважає прийнятними всі форми правління, якщо зберігається повага до релігії.

Фома Аквінський «Сума проти язичників», «Сума теологій». Людей поділяв на три класи: 1) вищий – правителі; 2) середній ­– чиновники, судді, вчені; 3) нижчий – ремісники, найманці. На його думку ідеальна форма державного правління – монархія. Також він виділяє аристократію і тиранію. Він вважав, що церква повинна панувати над громадянським суспільством, а духовна влада над світським.

Марсилій Падуанський. Першим чітко розрізнив законодавчу та виконавчу владу. Був прихильником станової монархії та поділу суспільства на дві станові категорії: 1) правляча – духовенство, адміністрація; 2) підлегла – землероби, ремісники, торговці. Найкращою формою державного правління вважав виборну монархію, в якій правитель обирається народом.

Жан Боден. Сформував вчення про суверенітет. Суверенітет(на його думку) – вільна від підпорядкування законом влада над громадянами і підданими. Суверен монарх не підлягає законам, він зобов’язаний дотримуватися недоторканості приватної власності та поважати природні закони. Найкраща та держава, в якій суверенітет належить монархові, а управління має аристократичний і демократичний характер.

Засновником утопічного напряму став Томас Мор. Його праця «Утопія». Утопія – уявна держава, де немає приватної власності, а засоби виробництва є суспільне надбання. Праця обов’язкова для всіх. Робочий день – 6 годин. Правитель(по життєво) і усі посадові особи(на рік) обираються народом, і зобов’язані діяти в його інтересах.

Томаззо Компанелла «Місто сонця». У цій праці стверджував, що причиною усіх суспільних бід є приватна власність. Ідеальним суспільним ладом, є такий, що заснований на суспільній власності. У своїй праці він описан навіть життя кожного громадянина.

Нікола Макіавеллі. «Правитель» У цьому трактаті він протиставив теологічному розумінню державної влади юридичний світогляд. Критикував духовенство, дворянство закликав знищити. Вважав, що державу створив не бог, а люди. Абсолютна влада розбещує людей, а монархія перетворюється на тиранію, яка мусить бути знищена. Після її знищення наступає аристократичне правління, яке з часом вироджується в олігархію. Далі народ вводить народне правління, після чого кругообіг повторюється. Найкращою є змішана форма правління. Його ідеал держаного устрою – сильна, жорстоко централізована республіка, де представники влади представлені народом. Глава держави повинен «бути лисом, щоб бачити гадів, і левом, щоб нищити вовків». «Мета виправдовує засоби». Мрія Макіавеллі – сильна республіка, яка гарантує громадянам розквіт, свободу, рівність.

Еразм Ратердамський. «Похвала глупості», «Про свободу волі». Його ідеалом була освічена і гуманна монархічна влада, де є свобода духу, здоровий глузд, стриманість, простота і миролюбність.