7. Суспільно-політичні доктрини античності

В історії античної політичної думки виділяють три етапи (доктрини):

9-6 ст. до н.е. Цей етап пов’язаний з часом встановлення давньогрецької державності. Основоположником вважають Гомера та Гессіода. Загальна риса – спроба змалювати виникнення всесвіту, людини, сус-тва та Д релігійно-міфологічно.

Продовженням була творчість «семи мудреців». Їм належить пріоритет висунення ідеї правової держави. Афінський реформатор Солон вважав, що порядок і закон – найбільше благо для Д в умовах гострої пол боротьби між різними верствами населення.Завдяки рішучим реформам в ек та держ будівництві він ввійшов в історію як 1давньогрец демократії.

Піфагор та піфагорійці. Їх ідеалом була аристократична держава, в якій панував би справедливий закон. Найбільшим злом вони вважали безвладдя. Вони зазначали, що людина не може обійтися без керівництва та належного виховання.

5-1пол 4ст. до н.е. Це період розквіту давньогрецької, філософської та політичної думки.

Демокрит – вважав, що держава, суспільство і закон створені штучно, а не дані природою; що поділ людей на рабів та вільних – цілком природній і звичайний. А також, що держава – це спільна справа усіх її громадян.

Софісти – їхня заслуга полягала в олюдненні суспільно-політичних явищ, в започаткуванні світської теорії політики, держави і права у переміщенні людини у центр політичного життя у розвитку демократичних поглядів.

Платон виділяє такі види правління, як монархію, владу небагатьох і владу більшості. Кожний з них залежно від наявності або відсутності законності ділиться на два підвиди: законна монархія — це царська влада, протизаконна — тиранія; законна влада небагатьох — аристократія, незаконна — олігархія; демократія з законами і без них.Ідеал Д –правл кращих

На думку Сократа, закони є основою держави, без них неможлива моральна організація державного життя. Він виступав за однодумство громадян, без якого неможливе ефективне управління державою.

Держава, за Арістотелем, виникає природним шляхом для задоволення життєвих потреб, але мета її існування — досягнення блага людей. Держава, у порівнянні з сім'єю та поселенням, — вища форма спілкування, в якій і завдяки якій всі інші форми людського спілкування досягають своєї мети і завершення. Держава — це достатня для самостійного існування сукупність громадян. Громадянином є той, хто може брати участь у законодавчій та судовій владі даної держави.

2пол. 4 – 1 ст. до н.е. – етап занепаду давньогрецької державності спочатку під тиском Македонії, а згодом і Риму.

Епікур – заперечував втручання богів у світські справи та був одним з перших, хто стверджував, що оскільки людина є суспільною істотою, то і саме суспільство сформувалося шляхом суспільного договору.

Олівій – пол. погляди викладені у багатотомній праці «всезагальна історія», відстоював концепцію, згідно з якою той чи інший устрій Д відіграє вирішальну роль в усіх людс стосунках. Виділяв 6 форм Д, що змінюють одна-одну в порядку природнього виникнення і в межах певного циклу. Спочатку царство–тиранія–арист–олігарх –демокр–охлократія–царство.

Цицерон Марк Тулій. - «Про державу» «Про закони» «Про обов’язки». Він розвивав ідею про державу, як республіку, тобто справу народу згуртованого спільними інтересами і згодою в питаннях права. Виділяв три прості форми правління: монархія, аристократія, демократія. Однак основним недоліком цих форм правління є те, що в наслідок їхньої однобічності та нестійкості, вони неодмінно перетворюються в неправильні форми: тиранію, олігархію і охлократію.