18. Політична думка в Україні в період панування Речі посполитої

Станіслав Оріховський-Роксолан. «Про турецьку загрозу»: у цій праці порушуваось актуальне для того часу питання створення коаліції європейських держав для стримання турецької експансії. «Напучення польському королю Сигізмунду Августу»: написана у формі звернення підданого до свого правителя і складається з двох книг. У першій з них йдеться про ті вимоги, яким має відповідати особа короля. Це прагнення до правди і справедливості. Оволодіння різними знаннями та наукою управління державою. Головне завдання для короля – це захист вітчизни, тому більшість свого часу він повинен проводити не в столиці, а разом з військом на кордонах держави. Особлива увага також приділяється проблемі формування королівського оточення. У другій книзі автор дає королю низку конкретних порад, що до тих його дій, які забезпечать міцність держави та добробут підданих. Насамперед Король має дбати про власний авторитет, переконувати підданих, що він сильніший, мудріший та кращий від усіх. Мудрість його визначається тим, кого він вибирає в порадники.

Кристофор Філалет «Апокрисис» - була відповіддю на твір білоруського єзуїта Петра Скарги «Синод Брестський», яка була спрямована проти православних на захист брестської унії. На противагу скарзі Філалет у релігійній формі відстоював ідею рівності людей незалежно від їх віросповідання та становища у суспільстві. За своїм соціально-політичним характером книга була спрямована проти тогочасних польських порядків. Філалет виходив з ідеї суспільного договору і природного права людини, а також обмеження влади монарха законами. Основою справедливих відносин між монархом та підданими має бути договір. За цим договором піддані присягають королю виконувати свої обов’язки, а король присягає підданим діяти згідно з законом, поважати права та свободи громадян. Дотримання цього договору є джерелом могутності держави. Філалет заперечував абсолютизм не тільки монарха, а й римського Папи.

Іван Вишенський. «Писання до єпископів, які втекли від православної віри» Основна ідея творчості Вишенського – це ідея соціальної рівності, однак Вишенський ніколи не закликав до соціальної боротьби. Ідеалом суспільного устрою для нього є царство Боже, де всі люди рівні і не мають власності і живуть у злагоді з Богом і один з одним. Як прихильник соціальної рівності, він засуджував поділ суспільства на багатих та бідних, захищав незалежність православної віри, відкидав абсолютну владу Папи римського. Він звернув увагу на роль правосуддя у житті суспільства. На його думку суд повинен охороняти закон та справедливість, захищати громадянські права і свободи.

19. Політичні концепції у Києво-Могилянській академії.

Києво-Могилянська академія, ставши першим вищим на­вчальним закладом на східних та деяких південних слов'ян­ських територіях, зробила вагомий внесок у формування світосприймання, розуміння та осмислення суспільного жит­тя. У тогочасних історичних умовах польсько-шляхетського панування на Україні українці не мали власної державності, влада на їхніх землях належала польському королеві.. Єдиною владою, силу якої в цих умовах можна було протиставити польському королеві, була влада православної церкви. П. Могила, засновник Києво-Могилянської академії, розвивав ідею її верховенства. Але окремі думки П. М. розходилися з ідеєю верховенства "стану священнического", спрямованою проти королівської влади. Звертаючи свій погляд до православної росії, вважав, що ідеальний володар — це сильний православний цар, який повинен бути вірним православ'ю, вірі в Бога. Погляди П. Могили на співвідношення церкви і держави по-різному сприймали і розвивали діячі Києво-Могилянської академії, зокрема, С. Яворський. Підтримуючи політику Петра І щодо розвитку армії, флоту, економіки, освіти, С. Яворський був незадоволений церковною реформою, захищав інтереси церкви, її владу в духовному житті суспільства, виступав проти підпорядку­вання церковних справ світській владі. Хоч світська влада від Бога і всі повинні їй підпорядковуватися, проте вона не повинна втручатися у церковні справи і канони православної віри. Проблеми держави й абсолютної монархії, співвідношення світської та церковної влади посідали значне місце у творчості Ф. Прокоповича. Сподвижник Петра І у його реформаторській діяльності, Прокопович зосереджував увагу на теорії держави і права. Він вперше в умовах російської держави створив теорію освіченого абсолютизму, ґрунтуючись на теорії при­родного права і суспільного договору . Суть розробленої Ф. Прокоповичем теорії освіченого абсолютизму полягала в умотивуванні пріоритету світської влади, підпорядкування церкви державі, секуляризації церковних і монастирських маєтностей. Вона визнавала верховним носієм державної влади лише освіченого володаря, "філософа на троні. Теорія абсолютизму тісно пов'язувалася з тогочасною суспільно-політичною боротьбою за владу і майнові інтереси світської аристократії та церковної ієрархії.