76. Фашизм і неофашизм

ФАШИЗМ – ідейно-політична течія, що сформувалася на основі синтезу сутності нації як вічної та найвищої реальності і догматизованого принципу соціальної справедливості.

Фашизм виник в обстановці революційних процесів, які охопили країни Західної Європи після першої світової війни.

Першу фашистську організацію під назвою “Фашіодікомбаттіменто” (“Союз боротьби”) створив у 1919 р. лідер італійських фашистів Беніто Муссоліні (1883–1945). Від назви цієї організації і пішла назва “фашист”, яка швидко поширилась в усьому світі. Серед світоглядно-філософських авторитетів фашизму імена Шопенгауера, Ніцше, Юнга.

Ідеологія фашизму – це войовничий антидемократизм і антикомунізм, расизм і шовінізм. Особливе місце в ідеології фашизму посідає концепція нації як вищої і вічної реальності, заснованої на спільності крові. У сфері зовнішньої політики ця теорія расової зверхності слугувала обґрунтуванням політики імперіалістичних загарбань і поневолення інших народів. Пол формою фашистської держави є тоталітаризм. Необхідною умовою політичного панування визнається культ вождя.

Основу формування фашистських режимів становили гранично ідеологізовані партійні організації з їх жорсткою напіввійськовою структурою. Після закінчення 2 світової війни фашистські режими впали, а їх ідеологія була заборонена. Однак фашизм не зник, а, пристосувавшись до нових історичних умов, трансформувався в нову пол. течію – неофашизм.

НЕОФАШИЗМ – різноманітні варіанти модифікації відтворення елементів ідеології і політичної практики фашизму, соціальну базу яких, в основному, становлять маргінальні верстви населення.

Визначаючи, що насильство стало невід’ємною частиною сучасного способу життя, ідеологи неофашизму намагаються подати його як фаталістичну тенденцію, притаманну як сучасній епосі, так і суспільству загалом, вишукуючи аргументи в генетиці, психології, щоб довести ідею про вродженість, біогенетичну природу феномену насильства, успадковану людиною від своїх пращурів із тваринного світу, що передається з покоління в покоління через гени.

Неофашисти розглядають людину як нікчемність, яка не має самостійного значення. Цей неофашистський погляд викладено в концепції Е. Анріха. Надаючи містичного змісту положенню про спадковість духовного життя поколінь, Анріх до “народного суспільства” включає не тільки живих людей певної національності, а й численні покоління мертвих, воля яких нібито жива і спрямовує дії нащадків.Ця цілісність усіх генерацій народу, в т. ч. й давно померлих, втілюється, за Е. Анріхом, у державу. Тому держава має право нав’язувати свої незаперечні рішення всім громадянам.

Неофашизм як політична течія виник у 60-ті роки ХХ ст.; тоді ж сформувались його ідеологія та організаційні структури. 80–90-ті роки позначені активними способами неофашистів координувати свої дії в міжнародному масштабі.

Сьогодні неофашистські організації функціонують в усіх країнах Європи, Америки, більшості країн Азії, в Австралії, а також в країнах пострадянського політичного простору – всього в понад 80 державах світу.

Людство вже виробило потужні політичні та правові важелі для боротьби з насиллям, тому неофашизм як реакційна та ідеологічна течія приречений на поразку.