40. Функції політичної системи

Будь-яка політична система багатофункціональна. До її основних функцій належать такі:

політичне керівництво суспільством, в тому числі визначення стратегічних завдань і перспектив суспільного розвитку;

консолідація суспільно-політичного ладу на базі цінностей, ідеалів, символів;

регулятивна функція - вироблення певних правил поведінки, притримуватися яких зобов'язані суб'єкти політики;

мобілізація ресурсів: ця функція покликана забезпечити максимальне використання ресурсів суспільства для здійснення поставлених завдань;

функція розподілення матеріальних і духовних цінностей тощо.

Є й інші підходи. Г.Алмонд поділив функції політичної системи на два види.

1. Функції, що "входять":

політична соціалізація, яка спрямована на формування певного типу як учасника політичного життя, і рекрутування - підбір людей для заповнення статусів у політичних інститутах;

артикуляція інтересів;

агрегування інтересів;

політична комунікація - діяльність за згодою, досягнення компромісів.

2. Функції, що "виходять":

нормотворчість;

використання правил і норм;

контроль з боку держави за дотриманням правил і норм.

У здійсненні цих функцій, на думку вченого, проявляється механізм саморегуляції системи, що дозволяє їй зберегти стійкість і єдність.

Існують і інші підходи щодо класифікації функцій політичної системи, з яких виділяють:

авторитарне розподілення цінностей (передбачає контроль над процесом розподілення суспільних цінностей між різними суспільними групами);

впорядкування політичних процесів (ця функція визначена самою природою політики);

поновлення (розвиток) - пристосування до змін у суспільному житті;

стабілізація, збереження соціальної цілісності.

41. Типологія політичних систем

Існує три головні моделі політичних систем:

– командна; – змагальна; – соціо-примирлива.

1. Командна політична система характеризується такими ознаками:

– інтеграція, фактичне об'єднання всіх структур на основі бюрократичної централізації “зверху” навколо одного центру;

– прийняття центром рішень;

– ліквідація автономії центрів у прийнятті рішень на місцях;

– протистояння політичному плюралізму;

– командний стиль управління всіма сферами суспільного життя;

– панування адміністрування у вирішенні всіх політичних проблем, усунення політичної опозиції;

– виняткова роль партійне-державного лідера, що відображається тією чи іншою мірою у культі його особи;

– приниження політичного значення громадянина, обмеження його прав і свобод;

– зовнішня і внутрішня безконтрольність політичних інституцій; відсутність розподілу влади; стримування способів саморегуляції суспільного організму; ставка переважно на силові, примусові методи;

– поширення політичної демагогії про захист інтересів народу; створення номенклатури (теократичної, королівської, військової або партійно-державної), яка побудована на принципах напівфеодальних рангів з відповідним матеріальним та іншим забезпеченням за рахунок суспільства;

– відкрите насильство, яке набирає форми відкритих тиранічних режимів.

2. Змагальна політична система має такі типологічні ознаки:

– політичний плюралізм;

– наявність механізму впливу на державну владу різних центрів прийняття політичних рішень через “групи тиску”, що інституційно відокремлені й змагаються між собою;

– наявність багатьох центрів прийняття політичних рішень;

– визнання рівності й гарантій прав людини й об’єднань громадян;

– примус не виключається, але не є прямим, основним методом в управлінні;

– зв’язок політичної системи і саморегуляції суспільства у сфері економіки, соціальних відносин, духовного життя та ін.;

– захист конституційного ладу, його правових засад;

– ставлення до права як до цінності та ін.

2. Соціопримирлива політична система має такі ознаки:

– висунення на перший план соціальних проблем у змаганні за утвердження політичних цілей і завдань;

– використання компромісів у вирішенні політичних та інших проблем;

– розгляд командних методів протиборства як великих затрат економічних, духовних та людських ресурсів;

– професіоналізм політичного управління;

– утвердження політичного плюралізму, що передбачає певні обмеження панівних сил, груп, які змагаються на ґрунті поступок, консенсусу, добровільних узгоджень сторін;

– високий рівень політичної культури;

– прагнення до утвердження соціального миру, соціальної справедливості, служіння їм;

– уведення певних обмежень щодо власності, розподілу доходів, свободи договору (насамперед на продаж робочої сили) з метою досягнення соціального миру;

– поступове і постійне здійснення соціальних програм;

– високий рівень захисту прав людини; політична безконфліктність; саморегульованість та ін.

Індикаторами ефективності політичної системи є загальнолюдські цінності: суспільний прогрес; демократія; політичні права й свободи людини; соціальна справедливість; людський вимір політики; всебічний розвиток особи. Загально-політологічна типологія:

– військові та громадянські; – консервативні; – закриті; – відкриті; – завершені; – незавершені; – мікроскопічні; – макроскопічні; – глобальні; – традиційні; – модернізовані; – демократичні; – авторитарні; – тоталітарні.

Типологія політичних систем за Ж. Блонделем:

– ліберальні демократії; – радикально-авторитарні (комуністичні) сис-и; – традиційні (збереження наявних соц відносин); – популістські (властиві країнам третього світу); – авторитарно-консервативні.

Типологія політичних систем за Г. Алмондом:

– англо-американська (характерні риси – прагматизм, раціоналізм, основні цінності – свобода особистості, індивідуалізм, добробут, безпека);

– континентально-європейська (взаємодія політичних субкультур із модернізованими інститутами);

– доіндустріальна(передбачає поєднання різних політичних культур і відсутність чіткого поділу владних повноважень);

– тоталітарна (концентрація влади в руках бюрократичного апарату, монополія правлячої партії, заідеологізованість).