5.4 Гострий коронарний синдром

ФП розвивається у 2-21% пацієнтів з ГКС [49]. Широке застосування черезшкірних втручань на коронарних артеріях, особливо в гостру фазу, призвело до зниження частоти розвитку ФП. Лікування інгібіторами АПФ, БРА або бета-блокаторами, розпочате на ранньому етапі після інфаркту міокарда, також, ймовірно, сприяло зниженню частоти ФП [49]. ФП частіше розвивається у пацієнтів похилого віку, а також у хворих з СН, більш високою ЧСС при надходженні і дисфункцією ЛШ. Її частота не залежить від типу реперфузійної терапії (тромболізис або черезшкірне втручання) [49]. ФП у хворих з ГКС асоціюється зі збільшенням госпітальної летальності та пізньої смертності та підвищенням ризику ішемічного інсульту під час госпіталізації і після виписки. Рекомендації з ведення пацієнтів з ГКС і ФП ґрунтуються переважно на думці експертів, так як відповідні клінічні дослідження не проводилися.

Пацієнтам з ГКС може бути проведена невідкладна електрична кардіоверсія, якщо ФП поєднується з рефрактерною ішемією або порушенням гемодинаміки. Для зменшення ЧСС і потреби міокарда в кисні внутрішньовенно вводять бета-блокатор або недигідропіридиновий антагоніст кальцію. Дигоксин та/або аміодарон внутрішньовенно можуть бути призначені пацієнтам з ГКС і тяжкою дисфункцією ЛШ і СН. Інформацію про антикоагулянтну терапію у хворих з ФП і ГКС див. Розділ 4.1.

Рекомендації щодо лікування ФП у хворих з гострим коронарним синдромом

Рекомендації	Клас	Рівень	Джерело
Пацієнтам з ГКС і ФП слід провести дефібриляцію, якщо відзначаються тяжке порушення гемодинаміки або рефрактерна ішемія чи не вдається домогтися адекватного контролю ЧСС за допомогою лікарських засобів	I	C
Для уповільнення частого шлуночкового ритму у пацієнтів з ФП і ГКС рекомендується внутрішньовенне введення аміодарону	I	C
Для уповільнення частого желудочкового ритму у пацієнтів з ФП і ГКС рекомендується внутрішньовенне введення бета-блокаторів	I	C
Для уповільнення частого шлуночкового ритму у пацієнтів з ФП і ГКС можливо внутрішньовенне введення недигідропіридинових антагоністів кальцію (верапамілу, дилтіазему), якщо відсутні клінічні ознаки СН	IIa	C
Для уповільнення частого шлуночкового ритму у пацієнтів з ГКС і ФП, що супроводжується СН, можливо внутрішньовенне введення дигоксину	IIb	C
Застосування флекаініду або пропафенону у пацієнтів з ФП на тлі ГКС не рекомендується	III	B	124

5.5 Цукровий діабет

ЦД і ФП часто поєднуються один з одним, так як вони асоціюються з коронарною хворобою серця, АГ і дисфункцією ЛШ, а також дисфункцією вегетативної нервової системи та порушенням функції іонних каналів. За даними популяційних досліджень, частота ЦД у хворих з ФП становить 13%. ЦД – це незалежний фактор ризику розвитку ФП (відносний ризик 1,4-1,8). Наявність ЦД погіршує прогноз і збільшує ризик смерті і серцево-судинних захворювань. Доцільно забезпечувати контроль різних факторів ризику, в тому числі призначати антигіпертензивні засоби, статини і т.д. Важливе значення ЦД відзначається в усіх схемах стратифікації ризику інсульту, а хворим на діабет рекомендується антитромботична терапія (див. Розділ 4.1).

Рекомендації з лікування ФП у хворих на діабет

Рекомендації	Клас	Рівень	Джерело
Пацієнтам з ФП і ЦД рекомендується контроль всіх серцево-судинних факторів ризику, включаючи АТ, ліпіди та ін.	I	C