Вступна лекція 3

1. Вираз філософія історії, який винесено в заголовок цих лекцій, вжито у розумінні, аналогічному смислові виразів: філософія мистецтва, філософія релігії. У цих випадках такий вираз означає, що мистецтво чи релігія є специфічними формами людської діяльності, специфічною формою знання, чи поведінки, чи того й того, що з певної причини заслуговує чи вимагає особливого вивчення з боку філософів.

З якої ж причини? Відповідь буде та, що мистецтво чи релігія є універсальними й необхідними формами людської діяльності; не випадковими чи необов’язковими формами, без яких за певних обставин можна обійтися, а такими формами, які є і повинні бути наявними упродовж усього діапазону людського досвіду. Якщо хтось гадає, що мистецтво (напр.) є в цьому розумінні універсальним і необхідним; якщо хтось гадає, що кожна людина в кожен момент свого свідомого життя є митцем та що мистецька діяльність знаходиться серед основних складових нашого досвіду, тоді той хтось гадає, що є або повинна бути філософія мистецтва, себто така філософська наука, що охоплює людський досвід як цілість, розглядаючи його в цьому естетичному аспекті.

Із другого ж боку, якщо хтось думає, що мистецтво не є в цьому розумінні універсальним і необхідним; якщо думає, що декотрі люди є митцями, а решта — ні, та що ті, котрі є митцями, бувають митцями в певні часи, а решту часу ними не бувають, тоді той хтось думає, що немає і не може бути ніякої філософії мистецтва, а є тільки емпірична чи психологічна наука про мистецтво як окремий можливий тип досвіду.

Але ж є таке одне розуміння, в якому мистецтво й справді є універсальним і необхідним складником усього досвіду, і в цьому розумінні ми всі й завжди — митці. Це — найглибше і найістинніше значення слова «мистецтво». І в цьому розумінні наука про мистецтво є філософською наукою. Втім, є ще й інше розуміння — відносно пласке й незначне розуміння, — згідно з яким декотрі люди є митцями, а решта —

_____________

³ У рукописі дописано: «1 травня 1928 p.».

/530/

ні, й це розуміння дає місце й емпіричній чи психологічній науці поруч із філософією мистецтва. Подібно до цього є й таке розуміння слова «релігія», в якому релігія має з людським досвідом однакову протяжність, становлячи в тому досвіді універсальний і необхідний складник, і в такому розумінні кожен має релігію. У тому розумінні наука про релігію є філософською наукою. Але є ще такий смисл, у якому ми говоримо, що хтось там відцурався всякої релігії, є нерелігійним, не має ніяких релігійних почуттів і таке інше; це — емпіричне розуміння слова «релігія», і в цьому розумінні наука про релігію є емпіричною наукою, психологічним вивченням різноманітностей та ідіосинкразій релігійного досвіду.

Отже, філософія релігії чи мистецтва означає теорію релігії чи мистецтва, що розглядаються як універсальні й необхідні форми, аспекти чи складові людського досвіду. Так само ж і в цих лекціях філософія історії означає теорію історії як однієї з необхідних форм досвіду людства — речі, що не є особливістю певних людей, які називаються істориками, а спільною рисою всіх мислячих істот за всіх часів.

2. Необхідно з’ясувати це на початку, тому що цей вираз довго вживали в іншому розумінні. Увійшов він у вжиток у

XVIII сторіччі, й перший ужив його Вольтер; після Вольтера цей вираз підхопили численні автори кінця XVIII й початку XIX сторіч, і в устах усіх цих письменників він мав значення, цілковито відмінне від даного мною визначення.

Вольтер дуже хотів надати історичним студіям нового напрямку. До його часу ті студії зосереджувались почасти на некритичному й довірливому повторянні неймовірних оповідок про далеку античність, а почасти на переповіданні всіляких військових справ та біографій королів із королевами. Вольтер хотів повикидати за борт більшу частину стародавньої історії — на тій підставі, що вона складалася із бабусиних байок, у які не може повірити жоден просвічений та критичний розум, а натомість зосередити увагу істориків на історії мистецтва і ремесел, манер і звичаїв, а також на тому, що ми назвали б суспільними та економічними питаннями. Оцій реформованій історії він і дав ім’я філософії історії, де слово «філософія» означало тільки системне й кри

/531/

тичне мислення. Уживаючи це слово в такому розумінні, він мав на увазі, що так трактована історія стане наукою в широкому розумінні слова — предметом, гідним уваги і довіри умів, вишколених в атмосфері точного й методичного мислення.

Історики відгукнулися на Вольтерів заклик. Стародавньої історії таки не скасували, але її рішуче переглянуло покоління істориків, яке принесло в неї нову норму критики та нове наполягання на науковому вивченні свідчень; водночас і сучасну історію рішуче повернуто обличчям до суспільних та економічних питань. Тож історія таки зазнала тієї зміни, якої вимагав для неї Вольтер, і нині всі сучасні історичні студії є тим, що він називав філософією історії. Але називати нині історію філософією означало б чіплятися за давно застаріле значення терміну «філософія» та ще й ставити надмірно великий наголос на схожості між методами критичної історії та методами природничої науки або ж філософії в Ньютоновому розумінні слова.

Пізніші автори, взявши на озброєння Вольтерів вираз, надали йому трохи відмінного нового значення. Кант цим виразом не користувався, але він написав чудовий нарис під заголовком: «Ідея універсальної історії з погляду космополіта», де стверджував, що історію людства як таку собі цілість можна розглядати як поступовий розвиток і реалізацію концепції громадянства, себто як прогресивний розвиток політичних інституцій та політичної організації. Тут ми маємо Вольтерову ідею історії як історії суспільного життя, застосованої до всього обширу історії людства. Кантові наступники, надто ж Шлегель, приклали до цієї ідеї назву філософії історії. Отак у післякантівській Німеччині вираз «філософія історії» став звичайною назвою для універсальної історії, що розглядалась як історія поступу людства. Найславетнішою спробою такого прочитання універсальної історії є Гегелеві лекції на тему філософії історії.

Кант указав на те, що всяка така спроба (яку сам він скромно відмовився зробити) вимагає двох умов: філософської голови та великого запасу історичної ерудиції. Очевидним є те, що завдання написання історії світу вимагає останньої умови, а завдання розглянути цю історію як історію прогресу вимагає філософської голови, адже виконати його може тільки той, хто хоче дуже чітко осмислити, що означає про

/532/

грес та як співвідносяться між собою різні цінності, реалізовані на різних стадіях історичного розвитку. Обом цим умовам блискуче відповідали великі німецькі філософи історії, особливо ж сам Гегель, і хоча сьогодні мало хто прихильно дивиться на їхні праці, вони зробили неоціненну послугу розвиткові історичних студій. Причина того, що сьогодні вони не в фаворі, полягає почасти в гігантському поступові історичного знання за останні сто років і в застарілості їхніх фактів, а почасти в нашому усвідомленні того, що історія — занадто складна річ, щоб могти бути вираженою у формі єдиного ланцюга неперервного прогресу. Проте сама спроба виразити її отак походила від здорового й грунтовно історичного мотиву, а саме — від визнання історії неперервним цілим, де все є значущим і все заслуговує на вивчення, і ось чому вплив цих філософів історії на історичну думку був загалом надзвичайно благотворним.

3. Через це вираз «філософія історії» зробився порожнім, позбавленим будь-якої ідейної наповненості, але водночас виникла й нова ідея, власне, ідея філософської науки про історичну думку. Тож цей вираз і вживається тут саме в цьому розумінні.

Тлумачена в цьому розумінні філософія історії матиме два аспекти, які так тісно пов’язані один з одним, що нам немає потреби розглядати їх окремо. Історія означає дві речі: особливий тип знання й особливий тип об’єкту — властивий об’єкт того знання. Історія a parte subjecti означає те мислення, що відбувається в істориковій голові й виливається в його твори; історія a parte objecti означає ті факти чи події, про які він думає і природу яких, у міру їх розкриття, він витлумачує. Одначе ж філософія історії в давньому вольтерівському чи гегелівському розумінні стосується тільки історії a parte objecti. Вона не вивчає процесів чи різних видів діяльності історикового духу; її предмет — це історичний факт чи послідовність історичних подій. Але філософія історії в нашому розумінні виразу якраз стосується історії a parte subjecti. Її найперший клопіт — вивчати те мислення, що відбувається в істориковій голові; першою чергою вона — логіка історичного методу.

Із другого ж боку, якщо історичний метод є відповідним вивченню свого властивого об’єкта, як і має бути, коли це — справді історичний метод, то із цього випливає, що, вивча

/533/

ючи необхідні й універсальні риси історичного методу, ми вивчаємо необхідні й універсальні риси історичного факту, властивого його об’єкту. Логіка й метафізика — це одне й те саме в тому розумінні, що закон, який справді є логічним законом, — законом себто думки qua чинної, а не просто психологічним законом, — повинен бути також метафізичним законом, адже закон думки qua чинної повинен бути таким законом, що прив’язаний до реальності, яку пізнає та думка. Отже, ми можемо визначити нашу справу як розкривання того, як історики завжди й обов’язково мислять; але це слід розуміти як тотожне справі розкривання того, як завжди й обов’язково визначається історичний факт.

Із огляду на це було б хибним назвати філософію історії просто наукою історичного методу, методологією історії. Вона є водночас і методологією історичної думки, і метафізикою історичної дійсності, й вона лишатиметься задовільною наукою тільки доти, доки невідривно один від одного розглядатимуться ці два аспекти, суб’єктивний та об’єктивний.

4. Історія a parte subjecti є знанням минулого, а історія а parte objecti є самим минулим. Це подвійне ствердження не є, на мою думку, суперечливим, і загал припускає його істинність, але щодо нього необхідно зразу ж зробити певні зауваги.

(а). Історія і пам’ять не є одним і тим самим, хоча вони й споріднені. Історик може пам’ятати події, що їх оповідає, але він не має в цьому потреби. Та й поки він оповідає їх просто тому, що пам’ятає їх, він навряд чи є справжнім істориком. Аби заслужити на це звання, йому слід перевірити свої спогади, зіставивши їх з іншими джерелами інформації, причому йому доведеться опустити в оповіді дещо з того, що він пам’ятає, як недоречне для його предмета, і вставити дещо з того, чого в його пам’яті немає. Історія і пам’ять споріднені в тому, що їхнім об’єктом є минуле; але, тоді як предметом історії є минуле, яким воно «реконструюється» на основі свідчень, предметом пам’яті є минуле, яким його безпосередньо «осягнуто» через акт, у якому висновування не відіграє ніякої ролі.

(б). Оскільки пам’ять є безпосередньою і позбавленою ясних підстав, сумнівно, чи заслуговує вона на те, щоб називатися знанням. Схильність пам’яті до помилок випливає із

/534/

того факту, що, пам’ятаючи, ми не маємо перед собою ніяких свідчень того, що намагаємось утримати в пам’яті; ось чому немає способу перевірити нашу пам’ять. Історик, що припустився помилки, може виправити її, спитавши самого себе, чи наявні перед ним свідчення підтверджують його погляд чи спростовують, і визнавши, що таки спростовують; але в пам’ятанні ми не можемо вдатися до цього. Ось чому історія більше скидається на справжнє знання, ніж пам’ять: у неї є елемент самокритики, якого бракує пам’яті.

(в). З цієї причини можна навіть засумніватися, чи не розрізнення між істинним і хибним є застосовним до пам’яті в більшій мірі, ніж воно застосовне до відчуття. Пам’яті властиво помилятися, але (можна обгрунтовано стверджувати) вона — не хибна; вона може завести нас у помилку, хоча сама собою вона не може бути помилковою. Історія ж, із другого боку, складаючись з обгрунтованих суджень, є істинною або хибною ⁴.

_____________

⁴ В кінці сторінки Колінгвуд пише: «Тут почати мартуретський нарис».

/535/

З М І С Т  ⁵

І. Якість.................................................................................................................................[537]

В якому розумінні історія реальна?..............................................................................[537]

Ідеальність історії .........................................................................................................[538]

Минуле, що заново програється в теперішньому.......................................................[539]

Як це може бути? ...........................................................................................................[542]

Вся історія є історією думки ........................................................................................[543]

Як можна заново програвати думку.............................................................................[545]

Не роблячи її теперішньою...........................................................................................[545]

Реалістична теорія відкидається..................................................................................[547]

Теорія копіювання відкидається....................................................................................[549]

II. Кількість..........................................................................................................................[550]

Мемуари..........................................................................................................................[550]

Універсальна історія......................................................................................................[551]

Монографія, теорія труднощів ………………………................................................[551]

Як їх уникнути? Універсальна історія.........................................................................[552]

Дискредитація цього......................................................................................................[553]

Незаслужена ..................................................................................................................[554]

Немезида історичного партикуляризму ......................................................................[556]

_____________

⁵ Після «Змісту» під заголовком: «Теми, опрацьовані в мартуретському рукописі» додано список «Тем, які треба внести». Ось він:

1. Історія як розуміння процесу (але історія не як проста низка подій) веде нас до:

2. Історії як розуміння теперішнього (але не всього теперішнього), яка веде нас до:

3. Випадковості історії.

4. Історична уява (себто точніше вивчення природи історичного висновку).

5. Теорія Бредлі.

6. Елемент a priori в історії (себто погляд історика як вихідна точка) (пор. історію історії).

7. Упередженість, суб’єктивність, судження про цінність (пов’язане із 6).

8. Історичний процес і процес природний.

Оскільки в цьому списку згадано теорію Бредлі, його, певне, додано в пізніший час. Адже Колінгвуд прочитав «Засновки критичної історії» Бредлі, опубліковані у 1874 p., лише в 1932 p., коли філософ Джозеф надіслав йому примірник цього твору. У своєму листі до Джозефа, датованому 15 липня 1932 p., Колінгвуд пише: «Це дуже мило з Вашого боку, що ви позичили мені цей раритет, який я давно хотів побачити, не бачивши його досі в вічі» (Бодлеянська бібліотека, рукописи англ. літ., р. 453, № 202). В «Історичній уяві» (1935) та в «Людській природі й історії людства» (1936) Колінгвуд і справді заторкнув декотрі із згаданих тем. Те, що Колінгвуд у 1935 р. знов перечитав мартуретський рукопис, підтверджується додатком, що його він уніс того року (див. с. 573). Ймовірно, що й список «тем, які треба внести», отже, датується тим самим часом.

/536/

Виправдання універсальної історії під поняттям монографії....................................[559]

Історична істина = тому, в що зобов’язують нас вірити свідчення...........................[560]

Виправдання спеціалізму………………………………...............................................[560]

Історія історії..................................................................................................................[561]

Монографія як період…………………………………………………….....................[570]

Історичні цикли...............................................................................................................[572]