24. Пон, соціальна сутність і прич виникн д.

Д - політ організація суспільства, яка розповсюджує свою владу на всю територію країни, використовує для цього спеціальний апарат управління і примусу, видає юридично обов’язкові повеління та має суверенітет (верховенство и незалежність держ вл в країні та в сфері міжнародних відносин). Соціальна сутність Д - охорона прпорядку, свобод і прав людини, проведення рішень, які підтримуються різними верствами суспільства, збереження миру, запобігання збройним конфліктам, досягнення соціального компромісу. Причини виникн Д - умови розвитку суспільства, що сприяли їх зародженню та становленню. Існує дві основні групи: 1. Загальні - що властиві виникненню будь-якої Д : економічні (розподіл праці, надлишкового продукту); політичні (необхідність в органі, що організував би суспільство, необхідність здійснювати примус); соціальні (ліквідація общинного колективізму, поява соціальних протиріч); культурні причини( поява релігії, письменності). 2. Особливі - що відображають специфіку виникн окремої Д : афінська (сутність її полягає у визначенні процесу виникн Д як боротьби інтересів соціальних груп, що утворюють основні класи суспільства); римська (характеризує процес виникн Д як боротьбу соціальних інтересів різноманітних груп, що не становлять основних класів суспільства); германська (відповідно до неї, виникн Д пов’язується з процесом загарбання інших територій та необхідністю управління ними). Виникн Д було зумовлено такими причинами: 1) необхідність удосконалення управління суспільством, по­в'язана з його ускладненням у результаті розвитку виробниц­тва, поділу праці, зміни умов розподілу продуктів, зростанням чисельності населення і розшаруванням суспільства на соціаль­не неоднорідні групи (класи); 2) необхідність підтримання в суспільстві порядку, який забез­печує його соціальну усталеність, що досягається за допомогою загальнообов'язкових соціальних (насамперед юрид) норм; 3) необхідність придушення опору експлуатованих мас, які виникли в результаті розшарування суспільства на соціальне неоднорідні групи (класи); 4) необхідність захисту території та ведення війн, як оборон­них, так і загарбницьких; 5) необхідність організації значних суспільних робіт, об'єд­нання з цією метою великих груп людей (у ряді країн Азії й Африки).

25. Проблеми співвідн політ та держ вл.

Державна вл є особливим різновидом соціальної вл. Якщо у первісному суспільстві соціальна вл має публічний (суспіль­ний) характер, то в класово-організованому — політичний. У державі ми маємо справу з політичною вл. В аналізі полі­тичних систем суспільства вл посідає таке саме місце, як гро­ші в економічних систх: вона має міцні корені в суспільному і приватному житті громадян. Яке співвідн політ та держ вл? Є дві точки зору з цього питання: • «політ вл» і «державна вл» — пон тотожні, оскільки політ вл походить від Д і здійснюється за її прямої або опосередкованої участі; • «політ вл» і «державна вл» — пон не тотож­ні, однак усяка державна вл є політичною. Дійсно, політ вл нерозривно пов'язана із вл держ, знаходить у ній своє продовження. Відмінності політ і держ вл важко виділити, але вони є: 1. Всяка державна вл має політичний характер, але не всяка політ вл є держ. Лише згодом вона стає держ, набуває загального характеру. 2. Державна вл виконує роль арбітра у відносинах між різними соціальними верствами суспільства, пом 'якшує їх про­тиборство, виконує „спільні справи”. Д – центральний інститут політ вл. Ядром політики як сфери діяльності, яка пов’язана з відношеннями між класами, націями і іншими соціальними нрупами, є проблема завоювання, втримання і використання держ вл. Термін „політ вл” покликаний підкреслити реальну здатність і можли­вість класу (соціальної верстви, соціальної групи), який не має вл, вести боротьбу за її завоювання, проводити свою волю в політику — в межах првих норм і за їх допомогою. Політ діяльність не вичерпується держ діяльністю. Вона здійснюється в рамках різних політичних партій, профсоюзів, міжнародних організацій. З допомогою політ вл реалізуються життєво важливі інтереси впливових груп суспільства (класів, націй і ін.). на відміну від держ вл, політ вл класу, ін. соціальної спільноти не здатна виконати роль умиротворителя протиборних сил суспільства або здійснювати „спільні справи”. 3. Політ і державна вл мають різні механізми здій­снення. Державна вл хар-ся наявністю апарату управління і апарату примусу. Вона має владний примусо­вий вплив на поведінку людей та їх організацій, забезпече­них державно-првими метами. Політ вл класа і ін. соціальної спільноти проявляється через: 1) їх організацію (опосередкований шлях); 2) політичні виступи (безпосередній шлях). Якщо вл класу реалізується з допомогою держ апарату при опорі на апарат примусу, можна говорити про державну владу. Політ вл — публічні, вольові (керівництва — підко­рення) відносини, що утворюються між суб'єктами політ сист суспільства (у тому числі Д) на основі політич­них і првих норм. Державна вл — головний, типовий засіб здійснення політ вл. Державна вл не може протиставлятися політ владі, оскільки політ владу в суспільстві не можна уявити без Д. Д є основним універсальним акумулятором політ вл, тому що має можливість: а) надавати інтересу (волі) вл загальнообов'язкового ха­рактеру; б) використовувати спеціальні органи (апарат) для його (її) здійснення; в) вдаватися в разі потреби до примусу. Зазвичай державна вл є основним напрямком здійснення політ вл класу (соціальної верстви, соціальної групи) у державних формах за допомогою властивих лише їй засобів і метів. Політ вл — публічні, вольові (керівництва — підко­рення) відносини, що утворюються між суб'єктами політ сист суспільства (у тому числі Д) на основі політич­них і првих норм. Державна вл — публічно-політичні, вольові (керівницт­ва — підкорення) відносини, що утворюються між державним апаратом і суб'єктами політ сист суспільства на основі првих норм, при опорі, у разі потреби, на держ при­мус. Державна вл відносно самостійна і складає основу функц держ апарату.

26. Пон народовладдя. Ідея народовладдя – одна з загальнолюдських цінностей. Вона є вихідною точкою до розуміння демократії. Ідейною основою народовладдя є концепція суверенітету, тобто верховенства вл народу, яка здійснюється в його інтересах (найбільш повно Руссо, Сійєс, Пейн; Радищев; Франко, Драгоманов). Ідея народовладдя свого часу знайшла вираз і у конституційних проектах, державних документах; Конституції УНР 1918 р. Народовладдя – істотна, найбільш глибока основа Д. Воно невід’ємне від самого пон Д. Народовладдя – вл, що здійснюється народом задля своїх інтересів. Принцип народовладдя як органічна основа демократичного ладу проходить через усю історію політ думки, сприяючи формуванню ідеї гуманізму і прогресу. Народовладдя – одна з найголовніших форм виразу соборності у суспільстві, а інтенсивність, дієвість цієї соборності прямо залежить від того, яким є народовладдя, його реальність. Найсуттєвішою ознакою народовладдя має бути його співвідн з статусом особистості, людини і громадянина. У справді демократичній державі народовладдя є виразом особистих інтересів членів суспільства. Основні риси притаманні народовладдю, щодо принципу справедливості: 1) рівне виконання усіма громадянами тих громадянських обов’язків, які пов’язані для них з самим фактом громадянства і які дійсно необхідні, виходячи з потреб життя у суспільстві і державі; б) рівність громадян перед законом; в) діючі у державі закони не упереджені на користь або проти будь-яких громадян чи суспільних груп, класів; г) у державі діє справедливий суд; д) рівний розподіл між усіма громадянами благ, які пов’язані з їх життям у відповідній державі. Народовладдя є виразом у суспільстві колективного владного початку; гуманізм, навпаки, не ігноруючи колективізму, орієнтується на кожну конкретну особистість і за основне вихідне положення етики вважає свободу і добробут кожної людини. Беззаперечним є те, що ніякі державні чи громадські інститути, у т.ч. і народовладдя, не можуть існувати, якщо вони у тому чи ін. прояві суперечать загальновизнаним інтересам, прм і свободам людини.

27. Організація народовладдя та його основні інститути. Загальною базою дійсного народовладдя є громадянське суспільство. Саме у такому суспільстві народовладдя, головним елемом якого є загальна воля усіх вільних особистостей – членів суспільства, одержує найповніший вираз. Народ – не будь-яке безформне об’єднання великої кількості людей. Демократія – завжди перетворення хаотичної кількості у само дисципліновану якість, де людина і народ в цілому стають господарем самі по собі. Демократія є найпереконливішим свідченням здатності народу, членів суспільства до самоврядування і владування. Народ – сукупність індивідів, що мають певні пріоритет ніші щодо держ вл, пр. Загальний інтерес народу повинен бути особистим інтересом кожної людини, і навпаки, індивіди, які складають народ, стають громадянами Д і у своїй єдності є суб’єктами народовладдя, носіями суверенітету народу. Суверенність – одна з ознак реальної вл, ін. ознаками є воля і сила, які спроможні забезпечити здійснення цієї вл. Народовладдя, його принципи і функції визначають діяльність усіх політичних інституцій. Народ є джерелом держ вл, анродний суверенітет повинен бути джерелом суверенітету Д. Останній обмежений виключно необхідністю додержання прав і свобод громадян. Народ має невід’ємне пр як встановлювати, так і змінювати форми держ правління. Тому встановлена демократичним шляхом державна вл є найбільш легітимною – такою, що відповідає цінністинм ідеалам, що склалися у суспільстві. Легітимізація вл у цивілізованому суспільстві відбувається, насамперед, через загальні демократичні вибори. Як результат їх проведення є створення загальнонародного і разом з тим загальнодерж представницького органу вл. Отже, легітимізація держ вл повинна відбуватися шляхом її делегування від одного суб’єкта – народу, ін. суб’єкту – державі, до якої переходить вл народу. Цей перехід повинен регулюватися демократичними конституційними принципами і нормами, передусім принципом поділу влад. Легітимізація вл може бути здійснена і шляхом прямого волевиявлення народу на референдумі. Співвідн теорії народовладдя і теорії „поділу влад”.