36. Державно-політичний режим : пон та види.

Форма політичного (держ) режиму - порядок здійс­нення держ вл у певні спос, певними метами і засо­бами. Основою для кваліфікації державних (політичних) режимів слугує: — ступінь розвиненості політ демократії; — реальний політико-првий статус людини. З урахуванням цих критеріїв сучасні державні (політичні) режими поділяються на види: демократичні і антидемократичні. Існують також перехідні режими. Демократичний режим характерний для првої Д. Його спос і мети здійснення держ вл реально забезпе­чують вільний розвиток людини; участь у здійсненні держ вл; свободу в економічній діяльності; захищеність прав і за­конних інтересів; врахування інтересів більшості і меншостей (меншин); легальна дія опозиційних партій; формування уряду тими партіями, що перемогли на відповідних виборах; доміну­вання переконання, узгодження, компромісу; виборність і змі­нюваність центральних і місцевих органів держ вл тощо. При антидемократичному режимі відбувається потоптання прав і свобод людини, придушення опозиції, не виключається скасу­вання представницького вищого органу (парламенту) або пере­творення його на маріонеткову установу, формування уряду ар­мією, що захопила владу. Тоталітарний режим — крайня форма антидемократичного режиму. Хар-ся повним пануванням Д над над особою. Ідеологія тоталітарних режимів завжди є революційною (або псевдореволюційною). Авторитарний режим не є настільки різким у крайніх, реакцій­них проявах, як тоталітарний режим. Він поєднує в собі риси то­талітарного і демократичного режимів. Як і демократичний ре­жим, він зберігає автономію особи і суспільства в сферах, що не належать до політики; не намагається радикально перебудувати суспільство на ідеологічних засадах; допускає економічний, со­ціальний, культурний, а частково й ідеологічний плюралізм; не прагне ввести планове управління економікою і встановити за­гальний контроль за населенням, обмежується жорстким політич­ним контролем; може грунтуватися на праві, моральних засадах. Авторитарний режим може бути двох видів: — революційний — спрямований на зміну типу суспільно-по­літичного розвитку; — стабілізаційний — орієнтований на збереження існуючого суспільно-політичного ладу. Авторитарний стабілізаційний режим може мати на меті про­ведення мобілізаційних заходів на подолання труднощів, що виникли внаслідок надзвичайних обставин, а також у зв'язку з: а) революційними рухами (прогресивними, консервативни­ми або реакційними); б) рухами, що прагнуть відновити старі, віджиті порядки; в) загальносоціальною кримінальною злочинністю; г) іноземним утручанням.

37. Орган д : пон, ознаки та види.

Орган Д — частина держ апарату — група осіб або одна особа, що має юридично визначену державно-владну компетенцію для виконання завдань і функцій Д. Кож­ний орган Д створюється для здійснення певного виду держ діяльності, тобто має свої предмет ведення, завдання і функції. Структура органу Д: апарат, що безпосередньо виконує завдання і функції - має державно-владні повнова­ження; допоміжний аппарат - не має державно-владних повноважень. Ознаки органу Д: 1) формується Д або безпосередньо народом (наприк­лад, парламент) відповідно до закону і функціонує на його ос­нові; 2) має передбачені конституцією або іншими законами спе­ціальні функції, які він здійснює від імені Д; 3) має державно-владні повноваження, що дозволяють йому здійснювати юридичне обов'язкові дії: а) видає нормативні та індивідуальні акти; б) здійснює контроль за точним і неухильним виконан­ням вимог, передбачених цими актами; в) забезпечує і захищає ці вимоги від порушень шляхом застосування заходів виховання, переконання, стимулюван­ня, у разі потреби — держ примусу; 4) функціонально взаємодіє із іншими органами в процесі реалізації своїх повноважень, керуючись принципом «дозволе­но лише те, що прямо передбачено законом». Принцип «дозво­лене усе, що не заборонено законом» не належить до діяльності державних органів; 5) складається із службовців, що перебувають в особливих првідносинах один з одним і органом: обсяг, порядок вико­ристання ними владних повноважень встановлюються законом і набувають конкретизації в посадових інструкціях, штатних роз­кладах та ін. 6) має необхідну матеріальну базу — казенне майно, що зна­ходиться в його оперативному управлінні; свій рахунок у банку; джерело фінансування — держ бюджет; 7) має організаційну структуру (побудова за видами окремих служб і чисельним складом), територіальний масштаб діяльнос­ті, систему службової підзвітності та службової дисципліни. Державні органи, що мають владні повноваження, можуть бути поділені за різними підставами: *За способом утворення: виборні (представницькі органи); ті, що призначаються (напр., органи прокуратури); спадкові (спадковий монарх); *За часом функц: постіні – створюються без обмеження строку дії; тимчасові – створюються для досягнення короткострокових цілей; *За територією дії: загальні (загальнофедеральні в федеративній державі) – поширюються на всю територію Д; суб’єктів федерації – в федеративній державі; місцеві – діють в адміністративно-федеральних одиницях; *За характером компетенції: органи загальної компетенції – уряд; органи спеціальної компетенції – міністерства і ін; *За порядком здійснення компетенції: колегіальні – парламент; єдиноначальні – президент; *За првими формами діяльності: пртворчі, прзастосовчі, прохоронні, контрольно-наглядові, установчі; *За принципом „розподілу влад”: законодавчі, виконавчі, судові; *За характером і змістом діяльності: законодавчі (парламент); виконавчі (уряд); прохоронні (міліція, органи безпеки); судові (суди – вищі, місцеві); контрольно-наглядові (прокуратура, державні інспекції).