28. Співвідн д та особистості.

Відносини особи і Д будуються на встановленні тако­го балансу, при якому: • особа мала б можливість безперешкодно розвивати здібно­сті, задовольняти пр, свободи і законні інтереси; • Д одержувала б визнання і підтримку своєї діяльно­сті з боку особи, яка виконує свої обов'язки і несе відпові­дальність за їх невиконання. Всю різноманітність теорій і поглядів, що існували в істо­рії політико-првої думки і стосуються співвідн „Д — особа”, можна звести до двох підходів: 1) індивідуалістичний, особистий, гуманістичний (природно-првий підхід). Цей підхід випливає із розуміння особи як цілі, Д — як засобу для досягнення мети. Його зміст — пр належать людині від природи. Вона має їх незалежно від Д. Ці пр є невід'ємними. Завдання Д і суспільства полягає в тому, щоб додержуватися цих прав, не допускати їх порушення; створювати умови для їх реалізації. Конкретні зміст і обсяг прав змінюються і розширюються в міру розвитку суспільства, самі ж фундаментальні пр залишаються незмін­ними; 2) держ, статичний (юридико - позитивістський). Цей під­хід випливає із розуміння Д як мети, а особи — як засо­бу для досягнення мети. Його зміст — свої пр людина оде­ржує від суспільства і Д, природа цих прав патерналістична; Д — джерело і гарант прав людини завдяки закріпленню їх у законі; пр і закон не мають істотних від­мінностей; пр особи змінюються залежно від держ до­цільності і можливості. З юридико-позитивістським підходом багато в чому схожа марксистська теорія, яка схильна підкоряти пр людини дер­жавній доцільності. Відмінність між ними полягає у тому, що марксизм орієнтований на соціально-економічну, класову дете­рмінацію пр (пр — зведена в закон воля пануючого кла­су), а не на його раціональну самоцінність. Одну з основних ознак соціальної првої Д — по­в'язаність Д прм — слід розуміти так, що пр грома­дян не є дарованими Д, а мають власне обґрунтування. Вони об'єктивно існують від народження людини і є невідчужуваними від неї. Тому відносини особи та Д мають будува­тися на основі їх зв'язаності взаємними прми, обов'язками і відповідальністю. Як громадянин є відповідальним перед Д, так і Д відповідальна перед громадянином.

29. Пон функцій д, форми і мети їх здійснення.

Функції Д — головні напрямки і види діяльності Д, обумовлені її завданнями і цілями і такі, що характеризу­ють її сутність. Громадянське суспільство, уповноважуючи державу на здійснення функцій, водночас доручає їй визначати форми і мети їх реалізації за умови відповідності останніх демократичним засадам муспільного і держ ладу. Провідними формами реалізації функцій Д є прві: пртворча діяльність (прийняття законів з метою регулювання відповідних груп суспільних відносин; визначення юридичного статусу органів Д; органів, що здійснюють управлінську і виконавчо-розпорядчу діяльність); соціальне управління і виконавчо-розпорядча діяльність (здійснення управлінської діяльності щодо регулювання сфер життєдіяльності суспільства, забезпечення виконання законів, ін. нормативно-првих актів, здійснення контролю); прохоронна діяльність (захист прав і свобод людини ігромадянина, забезпечення законності і прпорядку); здійснення прсуддя, застосування держ примусу за порушення норм пр. Серед не првих форм реалізації функцій Д головними є науково-прогностична, політ і організаційна діяльність. Мети здійснення функцій: економічні (забезпечення економічної багатоманітності, обмеження монополізму і розвиток конкуренції, ліцензування, створення умов для інвестування); соціальні (створення умов для благодійної діяльності, надання пільг і субсидій, захист прав споживачів, стимулювання виробництва товарів широкого вжитку і предметів першої необхідності); переконання (стимулювання прмірної поведінки громадян, суб’єктів виробництва і підприємницької діяльності) і примусу (застосування юрид санкцій до прпорушників)