87. Пон та сист нормативно-првих актів в Укр

Нормативно - првий акт - це офіційний письмовий документ, який приймається уповноваженим органом Д, який встановлює, змінює чи відміняє прві норми, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних првідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними прпорушення. Нормативний акт хар-ся наступними ознаками: 1. Має письмову форму; 2. Хар-ся юр силою; 3. Приймається компетентними органами Д; 4. Встановлює, змінює чи конкретизує прві норми; 5. Має певну юридичну силу та займає відповідне місце в сист законодавства; 6. Породжує юридичні наслідки; 7. Має обов'язковий характер для суб'єктів; 8. Націлений на регулювання суспільних відносин; 9. Охороняється Д. 10. Відображає та захищає інтереси Д; 11. Приймається в порядку чітко регламентованої процедури. Систему нормативних актів в Україні становлять: закони і підзаконні акти: загальні, відомчі, місцеві, локальні. Закон - нормативно - првий акт вищої юридичної сили, який приймається вищим представницьким органом вл чи референдумом в порядку законодавчого процесу і регламентує найбільш важливі сфери життя суспільства. Підзаконний нормативний акт – це документ компетентного органу Д, що прийнятий на основі, у відповідності і на виконання закону. Підзаконні акти поділяють на: 1) Загальні - ті, що приймаються органами загальної компетенції та поширюються на територію всієї Д (Постанови ВР, Постанови ВР Республіки Крим, Укази Президента, Постанови, Рішення та Накази Уряду). 2) Відомчі акти - документи, які приймаються центральної виконавчої вл та регламентують відносини в певній сфері життєдіяльності суспільства (акти міністерств, відомств та державних комітетів). 3) Місцеві акти - документи, які приймаються місцевими органами управління та поширюються на територію адміністративної одиниці (акти державних адміністрацій). 4) Локальні акти - документи, які приймаються адміністрацією підприємств, установ та організацій і регламентують порядок діяльності цих структур (правила внутрішнього розпорядку, статути).

88. Дія нормативно-првих актів в часі, просторі, і за колом осіб.

Закон, як і будь-який нормативно-првий акт, має межі своєї дії в трьох вимірах: 1) у часі, тобто обмежений періодом дії, коли закон має юри­дичну чинність; 2) у просторі, на який поширюється дія закону; 3) за колом осіб, які підпадають під вплив закону: на основі закону у них виникають юридичні пр і обов'язки.

Початковим і кінцевим моментами дії закону в часі є вступ закону в дію і припинення дії закону. Слід відрізняти момент (день) вступу закону в дію від моменту (дня) набуття ним юри­дичної сили. Закон набуває юридичної сили у день його ухва­лення, тобто підписання закону. Закони починають діяти: 1. З моменту ухвалення (наприклад, Конституція України); 2. З моменту опублікування; 3. З часу, який позначено в самому законі; 4. З часу, який зазначено в постанові про порядок введення закону в дію. 5. Закони, у яких не вказаний час набрання чинності і щодо яких не було постанови про порядок введення в дію, вступають у силу по всій території України одночасно після закінчення 10-денного строку з дня офіційного опублікування. Закони ма­ють бути опубліковані не пізніше ніж через 15 днів після їх під­писання і ухвалення до виконання Президентом України; 6. Закони (рішення), ухвалені в результаті референдуму, вво­дяться в дію з моменту їх опублікування, якщо в них самих не визначений інший строк. Датою ухвалення закону (рішення) є день проведення референдуму. За всіх умов закон вступає в дію не раніше дати опублікування. Відповідно до Конституції України закони, що визна­чають пр і обов'язки громадян, не доведені до відома населен­ня в порядку, встановленому законом, є нечинними. Дія нормативно-првих актів у часі є: - пряма, тобто він поширюється на всі факти, які виникли після набрання ним чинності, та на факти, які виникли до наб­рання ним чинності, але продовжують існувати, проте тіль­ки з моменту набрання ним чинності: - зворотна дія, яка має місце тоді, коли нормативно-првий акт поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, але вже з моменту їхнього виникн, тобто від­бувається перегляд попередніх рішень з цих фактів вже за новим нормативно-првим актом: - переживаюча дія, яка має місце у випадку, коли норматив­но-првий акт поширює свою дію тільки на нові факти, а на факти, які виникли раніше і продовжують існувати, діє попередній нормативно-првий акт.

Пряму дію мають всі нормативно-прві акти, зворотну та преживаючу тільки у випадках, спеціально передбачених зако­ном. Загальним є правилом закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Винятки з цього правила рідкісні і допускаються: а) за наявності вказівки в законі про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили; б) у загальному правилі про неодмінне надання зворотної сили кримінальному закону, який скасовує або пом'як­шує кримінальну відповідальність. Закони втрачають дію: • після закінчення строку, на який вони були ухвалені; • у разі зміни обставин, на які вони були розраховані; • у разі прямого скасування (призупинення дії) даного зако­ну іншим законом або спеціально призначеним актом (в Украї­ні закон може бути скасований рішенням Конституційного Суду у разі визнання його невідповідності Конституції України); • у разі фактичного скасування, коли ухвалений новий закон з того самого питання, а старий формально не скасований.

Дія нормативно-првого акта у просторі може бути терито­ріальною і екстериторіальною. Територіальна дія нормативно-првого акта окреслена те­риторією Д (Україна) або окремого регіону (Крим) і ви­значається державним суверенітетом. Нормативно-прві акти України поширюються на терито­рію всієї країни, нормативно-прві акти Автономної Респуб­ліки Крим — на власну територію в межах повноважень, визна­чених Конституцією України і Конституцією Автономної Рес­публіки Крим. Екстериторіальна дія нормативно-првого акта регулюєть­ся міжнародними договорами і передбачає поширення законо­давства даної Д за межами її території. Вона відома як пр екстериторіальності держав — порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташова­ні або перебувають на території іншої Д, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній національ­ній території і підвладні законам і юрисдикції власної Д. Прм екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, що із дозволу Д перебування знаходяться на її те­риторії, але розглядаються як частина території Д прапо­ра або пізнавальних знаків.

На порядок дії нормативно-првого акта за колом осіб по­ширюється загальне правило: закон діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на які він розрахований. Види законів у дії за колом осіб: 1. Загальні — розраховані на все населення. 2. Спеціальні — розраховані на певне коло осіб. Одні закони поширюються на всіх індивідуальних і колективних суб'єктів, інші — лише на конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військо­вослужбовців, лікарів, вчителів тощо). Їх дія в просторі та за колом осіб не збігається. 3. Виняткові — роблять винятки з загальних і спеціальних. Глави держав і урядів, співробітники дипломатичних і консуль­ських представництв, що знаходяться на території невласної Д, наділені імунітетом — дипломатичним, консульським та ін.

89. Прмірна поведінка і реалізація првих норм. Законність та прпорядок. Реалізація норм пр — це втілення розпоряджень првих норм у прмірній поведінці суб'єктів пр, в їх практичній діяльності. Її можна розглядати як процес і як кінцевий резуль­тат. Пон реалізації пр охоплює декілька способів і форм впливу на поведінку суб'єктів пр. За рівнем (глибиною) реалізації розпоряджень, що містяться в нормативних актах, можливі: Реалізація загальних установлень — це втілення в життя загальних установлень, які містяться в преамбулах законів, статтях, що фіксують загальні завдання і принципи пр та првої діяльності. Реалізація загальних првих норм поза првідносинами - це втілення в життя загальних норм, які встановлюють првий статус і компетенцію суб'єктів пр, тобто безперешкодне використання суб'єктивних юрид прав і свідоме ви­конання суб'єктивних юрид обов'язків — без конкретних зв 'язків або відносин між суб'єктами пр. Є дві форми такої реалізації: • активна — припускає реалізацію загальних првих норм, якими користуються суб'єкти пр щодо всіх інших суб'єктів. Цим прм відповідають обов'язки всіх інших суб'єктів не ро­бити дій, які б могли перешкодити їх здійсненню; • пасивна — припускає реалізацію норм, що містять заборо­ни, через утримання суб'єкта від дій, за які встановлюється юр відповідальність. Вона полягає в додержанні обов'язків, непорушенні заборонних норм, узгодженні своєї поведінки зі змістом норм пр, які встановлюють юридичну відповідаль­ність. Реалізація конкретних првих норм у конкретних првід­носинах — це втілення в реальні відносини конкретних норм пр. Правомірна поведінка — це суспільно корисна прва пове­дінка особи (дія або бездіяльність), яка відповідає розпоряджен­ням юрид норм і охороняється Д. Ознаки прмірної поведінки: 1) є суспільне корисною соціальною поведінкою, забезпечує орга­нізованість і гармонійність громадського життя, стійкий прпо­рядок, є найважливішим чинником вирішення завдань і функцій Д і суспільства, задоволення інтересів суб'єктів пр; 2) втілена в юридичну форму — відповідає нормам і принци­пам пр; 3) має свідомо вольовий характер, який виражається зовні у вигляді дії або бездіяльності, здійснюється у формах реалізації норм пр — додержання, виконання, використання (громадя­нами), прзастосування (посадовими особами), спричиняє юридичні наслідки — юридичні акти, юридичні вчинки; 4) гарантується, охороняється Д. Прмірна поведінка завжди містить два моменти: — інформаційний, тобто поінформованість громадянина про свої юридичні пр і обов'язки. Важливою є не тільки наяв­ність розвинутого юридичного механізму захисту пр на до­ступ до првої інформації, а й активне практичне викорис­тання його громадянами; — поведінковий, тобто уявлення про законні спос здійс­нення своїх юрид прав і обов'язків. Слід зважити на те, що прмірна поведінка складається із елемів — прмірних вчинків, тобто таких, що мають суспіль­не корисний характер. Законність — це комплексне соці­ально-прве явище, що характеризує організацію і функц суспільства і Д на првих засадах. Законність відображає првий характер органі­зації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок пр і вл, пр і Д, пр і суспільства. Законність хар-ся поєднанням двох ознак: зовнішньої (формальної) — обов'язком виконувати розпоря­дження законів і підзаконних првих актів держ орга­нами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднання­ми; внутрішньої (сутнісної) — наявністю науково обгрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів.

Прпорядок — це частина сист суспільних від­носин, що врегульовані нормами пр і перебувають під захис­том закону та охороняються Д. Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність — це принцип, мет діяльності, режим дій і відно­син, то прпорядок є їх результатом. Прпорядок — стан (режим) првої упорядкованості (врегульованості і погодженості) сист суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності. Основні ознаки прпорядку. 1) закладається в првих нормах у процесі пртворчості; 2) спирається на принцип верховенства пр і панування закону в галузі првих відносин; 3) встановлюється в результаті реалізації првих норм, тобто здійснення законності у діяльності з реалізації пр; 4) створює сприятливі умови для здіснення суб'єктивних прав; 5) припускає своєчасне і повне виконання всіма суб'єктами юрид обов'язків; 6) вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив прпорушення; 7) встановлює сувору громадську дисципліну; 8) припускає чітку та ефективну роботу всіх державних і при­ватних юрид органів і служб, насамперед прсуддя; 9) створює умови для організованості громадянського суспі­льства і режим сприяння індивідуальній свободі; 10) забезпечується всіма держ заходами, аж до при­мусу.