26. Основоположні принципи взаємодії Європейського Союзу та державами - членами.

Міждержавний складу Європейського Союзу обумовлює включення до його установчі документи спеціальних положень, що визначають взаємини ЄС з діючими і можливими майбутніми державами-членами організації.

Перше місце серед цих положень займає стаття 4 Договору про Європейський Союз. У цій статті сформульовані основні принципи взаємовідносин ЄС з його державами-членами: принцип збереження за державами-членами залишкової компетенції, тобто компетенції, не наданої Союзу його установчими документами; принцип дотримання Союзом рівності держав-членів перед установчими документами ("Договорами");принцип поваги Союзом національної індивідуальності держав-членів, особливо, стосовно до встановлення форми правління і територіального устрою та іншим "основоположним політичним і конституційним структурам"; принцип поваги Союзом основних функцій держави з особливим вказівкою на те, що питання підтримки національної безпеки залишаються в одноосібної відповідальності держав-членів; принцип лояльного співробітництва був зафіксований ще в 1957 р при підписанні Римського договору. У силу цього принципу Союз та держави-члени зобов'язані виявляти повагу один до одного і взаємно сприяти при виконанні будь-яких завдань, що випливають з установчих документів.

З цього загального правила для держав-членів випливають три основоположні обов'язки: обов'язок вживати заходів будь-якого характеру, щоб забезпечити виконання своїх обов'язків відповідно до установчих документів і правовим актам інститутів ЄС; обов'язок сприяти Союзу у виконанні його завдань; обов'язок утримуватися від будь-яких заходів, здатних поставити під загрозу досягнення цілей Союзу.

Вищеперелічені обов'язки були доповнені і конкретизовані в судовій практиці (прецедентному праві) судів ЄС. Зокрема, вони послужили підставою для визнання принципу верховенства (примату) права ЄС над національним правом. Прихильність принципу верховенства, як його сформулював ще в 1964 р Суд Європейських співтовариств, держави-члени підтвердили в спеціальній декларації до Лісабонського договору (Декларація N 17).

27. Поняття і сутність права єс.

Поняття «європейське право», «право Євросоюзу» і «право Європейських співтовариств» - не тотожні, і їх слід відрізняти один від одного.Термін «європейське право» використовується для позначення тієї частини міжнародно норм, за допомогою яких регулюються відносини між європейськими державами. Даним терміном позначається вся сукупність національних правових систем, незважаючи на їх досить істотні, часом принципові відмінності.

Європейське право - особлива правова система, що охоплює правові встановлення європейської системи захисту прав людини і європейське інтеграційне право, що регулює взаємовідносини, що складаються в процесі європейської інтеграції. Останнє включає, надалі до введення в дію Конституції ЄС, право Європейських співтовариств і право Європейського союзу, а одно галузі права, що формуються в процесі становлення та еволюції європейських інтеграційних утворень.

Право Європейських співтовариств і право Європейського союзу - багато в чому збігаються, але не ідентичні поняття. Правовий режим Співтовариств, образующ ї першу опору Союзу, спільна зовнішня політика і політика у сфері безпеки, що утворює другу опору Союзу, і співробітництво поліцій і судів у кримінально-правовій сфері - третя опора Союзу - мають значні відмінності. Це стосується, зокрема, таких важливих характеристик, як походження правових норм, порядок дії, коло суб'єктів і юрисдикционная захист.

Термін «право Європейських співтовариств» цілком прийнятний і правомірний, коли мова йде про позначення тієї частини норм європейського права, які нерозривно пов'язані з існуванням і функціонуванням Європейських співтовариств. Вони володіють в силу цього особливим правовим режимом і властивостями. Історично право Співтовариств передує праву ЄС і зберігає свою значимість, індивідуальність і самобутність і в період переходу до створення єдиної і цілісної системи права ЄС.

Термін «право Європейського союзу» використаний в Конституції ЄС. Його введення в офіційне використання передбачає вельми серйозна зміна в сутнісної характеристиці самої правової системи. Воно грунтується на усуненні відмінностей у правовому режимі складових частин Союзу і заміні всіх діючих установчих договорів єдиної Конституцією ЄС. Говорячи про право Європейського союзу, йдеться в основному про інтеграційний праві, що виключає право Ради Європи.

Термін «право Європейського союзу» може бути витлумачений як включає всі різновиди правових механізмів, які у рамках ЄС.