28. Класифікація джерел права Європейського Союзу. Подібність і відмінність джерел права Європейського Союзу та джерел інших правових систем.

Особливості джерел права Євросоюзу є відображенням історії його формування та розвитку, своєрідності юридичної природи самого Європейського Союзу.

За основу класифікації джерел можуть бути прийняті різні критерії.

В залежності від сфери застосування і спрямованості дії виділяють: внутрішні джерела, до яких відносяться установчі Договори, поточне законодавство ЄС, загальні принципи права і т.д .; зовнішні джерела, тобто міжнародні правові акти, які інкорпоровані в право Союзу та його міжнародні договори.

В залежності від їх юридичної сили існує розподіл на первинні джерела і вторинні: первинні джерела - це документи, мають вищу юридичну силу в правовій системі Союзу, насамперед установчі Договори, які заклали основу Співтовариств; вторинні джерела - це джерела права «похідного», тобто сукупність норм, що містяться в актах, що видаються інститутами Євросоюзу. Вторинне право створюється і діє на основі первинного.

За способом формування і прийняття актів виділяють наступні групи джерел: установчі договори і порівнянні з ними інші акти, що регулюють найважливіші питання Європейського Союзу; акти, прийняті інститутами Євросоюзу; рішення Європейського Суду Правосуддя.

За ступенем обов'язковості поділяються: джерела жорсткого права, строго обов'язкові до застосування; джерела м'якого права, які мають рекомендаційний, допоміжне значення.

Можливості різних класифікацій використовуються в контексті вирішення конкретних науково-освітніх завдань, як і поєднання цих підходів.

29. Система права Європейського Союзу: основні способи побудови. Предметний, функціональний і структурний підходи. Галузі та інститути права Європейської Союзу. Інституційне і матеріальне право Європейського Союзу.

У науковій та навчальній літературі склалися три підходи до побудови внутрішньої системи права Європейського Союзу.

1. функціональний підхід, що виходить в систематизації з аналізу причин прийняття та соціального призначення норм. В рамках цього підходу виділяють інституційне право - норми, покликані закріпити пристрій і компетенцію організації Європейського Союзу, статус її інститутів;матеріальне право - норми регулювання різних сторін суспільного життя (право економічного союзу, зовнішньоекономічне право та ін.);процесуальне право.

2. структурний підхід. Лісабонський договір ліквідував «структуру трьох опор» Євросоюзу, і право Євросоюзу набуває у зв'язку з цим більш цілісний характер. Але при цьому в ньому поділяються первинне і вторинне право. Первинне право (раніше - «перша опора» права Європейського Союзу) становить так зване комунітарне право, тобто право Європейських співтовариств, сукупність юридичних норм, які обслуговують Європейські Співтовариства. Вторинне право - це нормативні акти Європейського Союзу, заснованого в 1991 р на основі Європейських Співтовариств. це правила, що закріплюють основи правового положення Європейського Союзу в цілому, насамперед цілі та принципи діяльності Євросоюзу, єдиний порядок перегляду установчих документів Союзу.

Відносно самостійне місце в структурі права займає Шенгенська право, яке спочатку розвивалося як самостійне, поза права Європейського Союзу. У 1985-1990 рр. групою держав-членів ЄС була вироблена система правових норм, що регулюють різноманітні відносини у зв'язку з встановленням прозорості кордонів: визначення єдиних правил в'їзду на територію, порядку перетину кордонів приватними особами і транспортом, скасування митних перевірок, взаємодія митних служб і поліцій, введення єдиного візового режиму на кордонах з третіми країнами.

3. предметний підхід дозволяє залежно від предмета правового регулювання виділяти галузі, підгалузі, інститути права ЄС: митне право, адміністративне право, транспортне право, екологічне право та ін. У системі права ЄС можна виділити цілий ряд галузей права: конституційне;адміністративне; цивільне; трудове; екологічне та ін. Особливістю права ЄС є значна роль «комплексних галузей», до яких можуть бути віднесені аграрне право, правові норми в області спільної зовнішньої політики і безпеки, правові норми співпраці поліцій і судових органів, норми, що закріплюють основи правового становища людини і громадянина в Європейському Союзі та ін.