3. «Право єс» - особливості предмета, методологія і система курсу.

Право ЄС- конкретна уч. дисципліна, є свій предмет і метод.

Предметом регулюв-я права ЄС виступають обществ.отношенія, кот.сложілісь і складаються в результаті взаємодії гос-в - членів ЄС, а також між інститутами та органами ЄС.

Методи: як для всіх наук і навчальних дисциплін: історичний, аналізу і синтезу, індукції та дедукції тощо, Методи ЄС як правової системи: координації, субординації, уніфікації, гармонізації. Головний метод права ЄС- скоординована субординація.

Предмет права Європейського Союзу - це суспільні відносини, які воно регулює. Зміст права Європейського Союзу складається з окремих правил поведінки - юридичних норм, серед яких особливе місце займають норми-принципи.

У західній доктрині зміст права Європейського Союзу прийнято ділити на дві частини: інституційне та матеріальне право.

Предметом інституційного права є сам Європейський. Союз як інтеграційна організація, статус його керівних органів (інститутів).Наприклад, правила, що регулюють порядок формування Європейського парламенту або юрисдикцію судів Союзу, - це норми його інституційного права.

Матеріальне право - право, створюване Європейським Союзом з метою регулювання суспільних відносин, які складаються на .его території між громадянами, юридичними особами, державами-членами та іншими суб'єктами. Наприклад, митне або кримінальне законодавство Союзу виступають джерелами його матеріального права.

Матеріальне право Європейського Союзу неоднорідне за своїм характером і включає норми різних галузей, в тому числі що відносяться традиційно до процесуального права (конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, цивільне процесуальне та кримінально-процесуальне, аграрне і т.д.).

4. Передумови європейської інтеграції

Тенденції до інтеграції отримали найбільший розвиток саме в Західній Європі, тому що тут раніше, ніж в інших районах світу, склалася досить розвинена ринкова економіка, малася порівняльна близькість економічної, суспільно-політичної, правової та культурного середовища, а відносно невеликі розміри територій держав підкреслювали вузькість національних кордонів і внутрішнього ринку, підштовхуючи країни до взаємовигідної об'єднанню зусиль.

Рух у напрямку більшої економічної єдності - спільна історична тенденція європейського розвитку. На рубежі кінця Середньовіччя і нового часу ринкове господарство прийшло на зміну натуральному, що сприяло подоланню феодальної роздробленості і виникнення заснованих на національному ринку централізованих держав. У другій половині XX в. спіраль історії аналогічним чином зробила новий виток: на базі мінливого міжнародного поділу праці та интегрирующегося ринку господарські зв'язки стали вириватися за межі роздробленою на невеликі країни, розділеної кордонами, митами, візами і т.д. "Європи суверенних держав".

Вихід господарських зв'язків за рамки державних кордонів поставив питання про формування ще більш великої політичної організації народів Європи. Нею і стали Європейські співтовариства, першим великим починанням яких послужило створення саме загального ринку (за допомогою скасування всіх національних бар'єрів на рух товарів, робочої сили, інших факторів і результатів виробництва).

Національні держави в рамках Співтовариств і заснованого на них Європейського Союзу не ліквідуються, але поступово добровільно обмежують свій суверенітет на користь цього наддержавного формування. При цьому інтеграція в економіці поступово втягує в даний процес та інші сфери суспільного життя: політичну, соціальну, культурну, інформаційну і т.д., які з часом також включаються в сферу ведення Європейського Союзу.

На всіх етапах свого розвитку "європейська ідея" носила демократичний і геополітичний характер. Об'єднана Європа в значній мірі бачилася як засіб захисту від крупного потенційного агресора. Такими в історичній послідовності розглядалися Османська імперія, Російська імперія, СРСР, а нині, в певному сенсі, і США. З ростом економічного, політичного та військового впливу Європейський Союз все частіше розглядається як визнана "наддержави". Він прагне закріпити і посилити своє особливе геополітичне становище в мінливому світі, що особливо помітно в проекті Конституції для Європи 2004 і Лісабонському договорі 2007

Незважаючи на все розмаїття етнонаціональних особливостей народів Європи, їх об'єднують спільні культурні, етичні та релігійні основи життя, спільне багатовікове історичне розвиток і взаємодію. Неодноразово висувалися ідеї об'єднання європейців на релігійному (християнської) основі. Величезне значення для становлення Європейського Союзу та формування його права має загальна правова і конституційна культура.