21. Синтез поглядів на людину у філософії. Характеристика «життєвого світу людини».

Проблема людини оформляється у філософії і культурі далеко не відразу. У філософії античності і Стародавнього Сходу людина розумівся як фрагмент природи, сутність якого обумовлена ​​безособистісним світовим духом або розумом, а його життєвий шлях визначений законами долі. Істотна відмінність західної та східної філософії на цьому етапі полягало в тому, що Схід ніколи не знав того різкого протиставлення тіла і душі, що оформилось у західній філософії та культури, починаючи з Платона. 

Античні мислителі виходили з того, що Космос - світовий порядок - це жива тілесне ціле, а людина - мікрокосм, маленька модель єдиної одушевленої всесвіту, у своїх проявах підлеглий вищому початку - долі. У той же час вони прагнули зрозуміти ті розбіжності, які є між людиною та іншими живими істотами.Арістотель, наприклад, вважав, що людина - це істота політичне та моральне ...

У епоху середньовіччя панувало уявлення про те, що у витоків історії стоїть єдиний Бог-творець, який створив світ з нічого. Людина створена за образом і подобою Божою, він, як і творець, наділена свободою волі. Однак людина гріховна, тому що чинила опір волі творця. Фома Аквінський, наприклад, поміщає людину між світом тварин і ангелів.

З епохи Відродження в європейській культурі стверджується антропоцентризм. Він панує у філософії, на думку багатьох мислителів, і по сьогоднішній день. Антропоцентризм виходить з того, що на весь світ ми дивимося лише через призму власне людських потреб та інтересів. Антропоцентризм підносить людину, але він може спричинити суб’єктивізм, практичну та пізнавальнусамо замкнутість.

У 20 ст. людина з новою силою повертається в центр філософських досліджень. Школа Прагматизму розглядала людину як діючу істоту. Екзистенціалісти ж позиціонували людину як унікальну духовну істоту , що здатна до вибору власної долі, тобто вільною істотою. А от атеїстичний екзистенціалізм, на приклад, Сартр залишив людину саму, на одинці зі світом без ідеї Бога. Соціалізм ,як нам уже відомо з історії, сприймав людину лиш в соціальному вимірі , дещо відкидаючи духовний вимір, до того ж позбавляв людину приватності, особистого життя.

В даний час на базі синтезу сучасної науки і стародавніх вчень народжується новий підхід до розуміння місця людини у світі. Він на новому рівні розглядає людський рід як органічну частку єдиного живого одушевленого Космосу.

Характеристика життєвого світу людини –це не лише людина у її минулому, теперішньому і майбутньому. Це ще й людина серед людей. Це людина, що визначає міру самореалізації тих, хто поруч із нею. Водночас це й людина, міру самореалізації якої визначають інші люди. Люди, які можуть обмежувати і стимулювати, сприяти і заважати, надихати і штовхати у прірву самознецінювання. Поза людським оточенням, поза взаєминами життєвий світ неможливо собі уявити. Це поняття в науковий обіг ввів німецький філософ Едмунд Гуссерль . За його визначенням це - сукупність усіх можливих або дійсних обріїв досвіду людського життя. Єдино реальний, даний у відчуттях, життєвий світ протиставляється світу природничо-наукових і математичних понять, що генетично зв'язані з допредикативним досвідом життєвого світу. Повсякденне життя протиставляється природничо-науковим теоріям. Зміст життєвого світу формує уявлення , що він є результатом духовної проекції особистістю себе в повсякденних умовах існування, наслідком якої є деякий досвід власного життєпроживання.