86.Специфіка структуралістської позиції м.Фуко.

М.Фуко в першому періоді своєї творчості постулює первинність структури щодо мови. «Обмежуючи і фільтруючи видиме, - відзначає він, - структура дозволяє йому бути вираженим у мові»

Фуко ототожнює структуру з таким позначенням видимого, яке завдяки долінгвістичному вибору дозволяє йому виразитися у мові. На початку своєї творчості М.Фуко розглядав мову (текст, дискурс) як джерело методологічних схем і переносив методи структурної лінгвістики на обрані предмети дослідження, пізніше він мислить мову скоріше як метафору для позначення загального принципу впорядкування продуктів культури, які здаються нерозмірними, зокрема різних ідей і думок у науці якогось окремого періоду.

Поняття «структура досвіду» Фуко вводить для того, щоб означити культурні ситуації, які охоплюють і позначувані об’єкти і суб’єкти. Згідно з Фуко, структура досвіду наукової чи культурної епохи охоплює не тільки теоретичні висловлювання, а й сюди належить історична ситуація ( політичні, педагогічні, культурні моменти і структури різного виду).

 Його філософські праці тісно пов'язані з актуальною дійсністю, проблема його постійної уваги, особливо як безпосереднього учасника руху гомосексуалістів — суспільної ідентичності і політичної динаміки. Здається, що «ідентичність» у визначенні статики і об'єкта, Фуко цікавило перш за все як «моделі життя» і процеси суб'єктивації. Перед своїми дослідженнями Фуко ставив такі завдання:

• Поновити археологію сучасних знань про суб'єкт

• Розшифрувати генеалогію сучасної влади і усієї сучасної західної цивілізації

• Написати особливу онтологію сучасності, яка мислиться сферою перехрещень інших онтологій: онтології суб'єкта по відношенню до себе, онтології суб'єкта у його відношенні до інших і інститутам у галузі влади, онтологію суб'єкта у його відношенні до істини у галузі знання.

87. Герменевтика. Представники, причини виникнення та особливості філософії. Х-г.Гадамер: герменевтика буття. П.Рікер: конфлікт інтерпретацій.

З одного боку, герменевтика — це теорія розуміння, вчення про розуміння та інтерпретацію документів, що містять у собі смислові зв'язки, вчення про передумови і засоби такого розуміння. З іншого боку, герменевтика розглядається як течія сучасної філософії, основними представниками якої є Ханс-Георг Гадамер, Франц Апель, П'єр Рікьор та ін. Герменевтика основну увагу зосереджує на вивченні особливостей гуманітарного знання, засобах його досягнення і відмінностей від натурознавства, на виявленні подібності і відмінності пізнання (пояснення) і розуміння.

Найвідомішим представником герменевтики був також Ганс Гадамер, який тлумачив розуміння як першооснову людсь­кого буття, що дає людині змогу вибудувати адекватне ставлення до світу. Людина спілкується з іншими людьми (оточуючим її світом,) за допомогою мови й діалогу. На думку представників герменевтики, діалог є основоположним поняттям герменевти­чного методу (й водночас філософії та науки). Діалог передбачає щонайменше текст, інтепретатора й час. Тобто в діалозі є духовні традиції, які людина інтерпретує з метою розуміння й пояснення сьогодення. Діалог розпочинається з правильного формулювання запитання, яке занурює співрозмовника в герменевтичне коло.

Отже, герменевтика — це філософські характеристики всіх знань людини про світ і спосіб її існування в ньому. Герменев­тика має на меті не тільки зрозуміти текст, а насамперед зробити в ньому нові «інтерпретації».

Хане Гадамер відзначав, що філософська герменевтика як центральна проблема має розуміння як таке, а сама є універсальний аспект філософії. її основне завдання — розуміння «чуда розуміння», що становить спосіб існування людини, яка пізнає, діє і оцінює, універсальний спосіб засвоєння світу, що невіддільно від саморозуміння інтерпретатора і є процес пошуку сенсу («суті справи»). Розуміння людського світу і взаєморозуміння людей, на думку Ханса-Георга Гадамера, здійснюється в «стихії мови». Стихія мови розглядається як особлива реальність, всередині якої людина себе застає.

У працях сучасного французького філософа П. Рікера (1913) органічно поєднується інтерес до герменевтиці,структурализму, психоаналізу та інших філософським течіям. Розглядаючи розуміння й інтерпретацію як способи розуміння сенсу тексту, П. Рікер підкреслює, що є сенс тексту має багато рівнів. Тому результатом інтерпретації завжди є конфлікт безлічі інтерпретацій, жодна із котрих мусить бути абсолютизирована. У своєрідному тексту П. Рікер розглядає соціальне дію. Людська діяльність є символічно опосередкованої, тому вона не має опосередковані подібності з оповіддю та то, можливо інтерпретована як текст. У сучасну філософію, орієнтовану на синтез філософських школами та течіями, герменевтика входить у ролі необхідного елемента будь-якого філософствування.