10. Філософський ірраціоналізм, типові представники

Ірраціоналізм (лат. irrationalis — несвідомий, нерозумовий) — вчення, згідно з яким основою світу є щось нерозумне (воля, інстинкт), а джерелом пізнання — інтуїція, почуття.

Ірраціоналізм проголошує основою світу і людини (отже, основою світогляду) волю, інстинкти, життєві поривання, протиставляючи їх розумові, вважаючи їх такими, що вислизають з раціоналістичної схеми, непідвладні розумному пізнанню та регулюванню. Ірраціоналізм не є породженням новітньої філософії. Різною мірою сліди його помітні в патристиці (Тертуліан, Августин), поглядах Паскаля, романтиків, пізнього Шеллінга. Однак тільки наприкінці XIX ст. він виходить на передній план філософської думки. Поширення і вплив ірраціоналізму зумовлені насамперед розчаруванням інтелектуалів в ідеї царства розуму на землі, яку в XVIII ст. проголосили ідеологи молодої буржуазії. Соціальні катаклізми (війни, революції) засвідчили, що людство далеке від омріяних ідеалів земного раю. Утвердженню ідей ірраціоналізму сприяло й поширення зневір´я в гуманістичні засади науково-технічного прогресу. Розвиток науки і техніки — найважливіших дітищ розуму поряд з демократією — приніс людству як вражаючі досягнення, так і невідомі раніше біди (Хіросіма, Чорнобиль, екологічна катастрофа). Засновники ірраціоналізму, мовби передчуваючи, що перетворення науково-технічного розуму на суспільного ідола може призвести до небажаних наслідків, виступили проти абсолютизації та універсалізації наукового пізнання, протиставивши йому релігійний, художній, а також філософський спосіб освоєння дійсності.

Причиною виникнення ірраціоналізму можна вважати також усвідомлення обмеженості розуму як чинника людської поведінки. Як засвідчує психологія і філософська антропологія, в поведінці людини часто вирішальна роль належить емоціям, волі, підсвідомому, тобто так званим ірраціональним чинникам. Ірраціоналізм засвідчив кінець класичної європейської філософії Нового часу, яка ґрунтувалась на ідеях раціоналізму.

Засновник волюнтаризму німецький філософ АртурШопенгауер (1788—1860). Головною його працею є багатотомний твір «Світ як воля і уявлення», в якій відчувається вплив Канта, Платона, індійської філософії.

Одним з найвідоміших критиків раціоналізму і засновником ірраціоналізму Нового часу був датський теолог і філософ СьоренКеркегор (1813—1855). Після бурхливого студентського життя він поринув у релігійну віру, відмовившись навіть від нареченої. Здобувши ступінь магістра теології, проігнорував церковну кар´єру, оскільки вбачав у сучасному йому християнстві зраду самої ідеї християнства. Своє коротке життя провів у напруженому пошуку істини; його філософія є особистим досвідом духовних поривань, вистражданою ним істиною.

Керкегор і Шопенгауер, керуючись різними мотивами, зайняли позицію крайнього індивідуалізму, що свідчило про наростаючу дисгармонію в реальних відносинах особи і суспільства в тогочасному бутті.

11.Філософія, метафізика і наука

Термін походить від сполучення грецьких слів «мета і фізика». Словосполучення позначає «те, що йде після фізики». Оскільки грецьке «фізіс» має в собі й значення «природа», термін «метафізика» позначає дещо позаприродне — Бога, душу, основи буття природи, закони її впорядкованості.

Кажуть, що метафізика «є спробою дослідити царину надчуттєвого, є пізнанням надчуттєвої реальності». Оскільки таке пізнання та можливість його істинних результатів (знань) споконвічно були під сумнівом, то саме з метафізики виросла гносеологія — філософська наука про пізнаваність позачуттєвих реалій. З неї ж виросла і формальна логіка — метод умоглядного пізнання і перевірки істинності отриманих знань.

Головний термін формальної логіки у її традиційному вигляді — поняття. Німецький філософ Імануіл Кант цінував логіку як знаряддя метафізики, бо вважав останню дослідженням реальності з самих лише понять. І через це відмежовував її від науки, яка завжди спирається на чуттєвий досвід. Знаменитий німецький класик Ґеорґ Гегель теж визначав метафізику як науку про умосяжні речі, які осягаються думкою.

Метафізика — наука про граничні умови реального буття сущого та принципи істинного знання про нього.В. Гусєв.

Метафізика с дослідженням останньої кінцевої реальності.П. Інванген.

Складність метафізики як розділу філософії і філософської науки полягає в тому, що вона при дослідженні першооснов буття має брати до уваги не лише окремі явища або системи явищ, не тільки природний, а й соціальний світ, не виключно зовнішні щодо людини реалії, але й реалії внутрішнього, духовного світу та взаємостосунків між ними. Тому метафізика завжди є цілісним світоглядом (згадаємо визначення останнього). Усю багатоманітність світу повинна взяти вона до уваги, прагнучи віднайти єдину основу, начало його істинного розуміння. Вважається, що це і є той максимум, якого прагне досягти метафізика, в цьому полягає суть «максимально мислимої реальності», котра становить її предмет.

Назва метафізики як філософського розділу введена в обіг Олександрійським бібліотекарем Андроніком Родоським, який систематизував трактати Аристотеля і після його суто фізичних творів «Фізика», «Про небо», «Метерологія» помістив твір про «першу філософію» або «про перші розділи сущого» та інші, які назвав метафізичними — тими, що йдуть за фізикою.

Але одна риса єднає метафізику з натурфілософією і фізикою. Це претензія на наукову (епістемну) раціональність. Згадаємо ставлення першого метафізика Аристотеля до софійно-містичних побудов його вчителя Платона. Відомий вираз «Платон мені друг, але істина дорожча» відображає ключовий пункт їхніх розходжень. Для Платона істина є алетєйя — відомості, які не кануть в ріку забуття Лету, які освячені вічністю. В розумінні ж Аристотеля істина цілком прийнятна і для сучасної науки. Це відповідність знання відображеній у ньому речі. До того ж перший в історії метафізик Аристотель формулює суто раціональні (формально-логічні) засади істини — несуперечливість, обґрунтованість, перевірюваність.

Метафізика завжди претендувала на науковість. Навіть у релігійних навчальних закладах, де її зазвичай викладали як спекулятивну або умоглядну теологію, вона подавалась як наука про Бога. Відмінність наукоорієнтованої метафізики від інших наук полягає в тому, що вона не має і не може мати досвідної основи. Метафізика — чиста умоглядна наука, яка засобами формальної логіки з одних ідей виводить інші.