24. Поняття «ідентичності» та «автентичності» особи.

Ідентичність можна вважати складною соціально – психологічною особистісною конструкцією, виникнення якої зумовлено складними комунікативними процесами. Структура відповідно складається з соціального та особистісного компонентів, які дозволяють індивіду виконувати в суспільстві певні соціальні ролі, а особ. компонент відповідає за автентичність особи.

Ідентичність набувається людиною в ході індивідуального розвитку і є результатом психологічних процесів соціалізації, ідентифікації, особистісної інтеграції  тощо. У міру засвоєння індивідом соціокультурних зразків, норм, цінностей, прийняття і засвоєння різних ролей у взаємодіях з іншими людьми його самоідентифікації змінюються, і більш-менш остаточно його ідентичність складається до кінця юнацького віку. Розрізняються позитивні і негативні ідентичності (Е. Еріксон). Закріпленню негативної ідентичності («злочинець», «божевільний» і т. д.) індивіда може сприяти практика «навішування ярликів», спеціальний або груповий тиск (Еріксон, Р. Лейнг, Т. Сас, Е. Гофман та ін.) Можлива втрата індивідом ідентичності, пов'язана або з віковими психологічними кризами, або з швидкими змінами в соціокультурному середовищі. Втрата ідентичності проявляється в таких явищах, як відчуження, деперсоналізація, аномія, маргіналізація, психічні патології, рольові конфлікти, девіантна поведінка та ін. Кризи ідентичності в індивідуальному житті, пов'язані з віковими кризами (наприклад, кризою перехідного віку), певною мірою універсальні. У період швидких змін в соціокультурній системі криза ідентичності може приймати масовий характер, що може мати і негативні, і позитивні наслідки (забезпечення можливості закріплення технічних нововведень, нових традицій, соціальних ролей, норм, зразків, структурних змін, адаптації індивідів до змін і тощо). Разом з тим механізм ідентичності є необхідною умовою спадкоємності соціальної структури та культурної традиції.

У роботах сучасників автентичністьособирозглядається як її інтегративна здатність. Традиція цього методу сходить до праць М. Хайдеггера та Ж.П. Сартра. Це поняття тісно пов’язане з питаннями самовизначення людини у повсякденному житті.Більшість людей значну частину часу проводить в світі роботи і социума, не усвідомлюючи в повсякденній поведінці унікальних можливостей свого індивідуального буття. З точки зоруХайдеггера, заклопотаність людини своїм місцем в соціальній ієрархії і інтерес до свого соціального статусу зумовлюють його підкорення іншим. Бо з метою затвердитися в суспільстві як володар певного статусу, людина повинна робити те, що схвалюють і вимагають вони. У ході цього людина зазнає тонкого і часто непомітного впливу соціальних норм і нехтує своєю здібністю до незалежної діяльності і мислення. Ці підкорення і залежність від соціальних норм виявляються в повсякденному житті передусім в усередненні соціальної поведінки. Тож це призводить до “безликого” соціального існування , що є неавтентичністю. А саме автентичністю в процесі соціального життя є володіння своїм людським буттям і усвідомлення оточуючих людей такими ж індивідами , що керують своїм людським буттям. Бути автентичним “ я ” означає досягнути рішучості, автономії, індивідуальності, відповідальності, лояльності і прихильності і зберегти прихильність своїм аутентичним проектам, залишитися вірним собі до кінця.