61.Філософія життя. Вчення а. Шопенгауера про волю до життя.

Антитезою раціоналістичній традиції стала творчість представників «філософії життя». Їхня ірраціоналістична демонстрація проти споглядального раціоналізму отримала назву «бунт проти розуму.» Філософія життя – в центрі уваги якої перебуває інстинктивно пізнавана цілісна реальність, не тотожна ні духу,ні матерії,яку було названо «життям». Представники цієї ірраціоналістичної концепції, що постала наприкінці XIX — у першій чверті XX ст. не дуже переймалися буттям об'єктивного світу: їх передусім цікавив внутрішній світ людини.Оскільки ця концепція сфокусована на проблемах смислу, мети і цінності життя, істотне місце в ній відводиться етиці.

Вчення про волю.Світ, на думку філософа, існує лише настільки, наскільки людина його уявляє. Уявлення розпадається на суб'єкт і об'єкт: споглядання того, хто споглядає. Без суб'єкта уявлення немає його об'єкта, який набуває просторової і часової визначеності (йдеться не про предмети об'єктивного, матеріального світу, а про уявлення). Проте цього для пізнання, що керується принципом причинності, недостатньо, оскільки постає питання, чи не є світ чимось більшим та іншим, ніж уявлення. Зрештою, суб'єкт пізнання на основі досвіду може виявити в собі дві принципово різні сутності: своє тіло, яке постає для нього як уявлення, об'єкт серед об'єктів, а також те, безпосередньо знайоме кожному, що називають волею. Тіло — це об'єктивація волі, а воля — це в-собі-буття тіла. Концепція А. Шопенгауера ґрунтувалася на двох основних положеннях: «світ — це воля в собі» і «світ — це уявлення для нас».Світ як річ у собі постає як сліпа «воля до життя.Волю А.Шопенгауер розумів як космічне начало,внутрішню суність усіх сил.Воля як «річ-у-собі» перебуває,за його переконаннями,поза простором і часом. Вона безпричинна і непізнавана, не має об'єктивної основи і певної мети.Воля до життя подрібнюється на нескінчену множину об'єктивацій, кожній з яких притаманне прагнення до абсолютного пануванря, що виражається у війні всіх проти всіх.Вищим ступенем об'єктиваціїї волі А.Шопенгауер вважав людину – істоту, наділену розумним пізнанням,яке він розцінював тільки як допоміжний засіб діяльності.Якщо воля як «річ-у-собі» й основа будь-якого явища є свобідною,то все що стосується цього явища,підкоряється необхідності.Людина може обирати рішення, і ця можливість робить її ареною боротьби мотивів. Кожен індивід пізнає себе всією волею до життя. Усі інші індивіди існують у його уявленні як щось залежне від нього,що є джерелом безмежного егоїзму людини. Держава не знищує егоїзм,оскільки вона – лише систнма збалансованих одиничних воль.Переборення егоїстичних імпульсів відбувається,у сфері мистецтва і моралі.

62. Вчення ф. Ніцше про волю до влади і надлюдину. Критика ф.Ніцше європейської культури. Ідеї а. Бергсона про творчу еволюцію.

Критиком традиційних цінностей став німецький мислитель Фрідріх Ніцше. Світогляд його формувався під впливом волюнтаризму Шопенгауера, дарвінізму, творчості Гете і музики Вагнера. Посилення раціональних елементів у культурі Ніцше трактує як занепад життя. Він вище оцінює волю, ніж розум. Для нього життя є єдністю радості й болю, чимось на зразок "оптимістичної трагедії", він проголошує "так!" життю у всіх його виявах.Центральним поняттям його філософії є "життя", виявами якого є "становлення" і "воля".Основа життя, за концепцією Ніцше, — це воля. Життя є проявом волі, але не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі — волі до влади. Людське щастя Ніцше вбачає в почутті сили, влади, вмінні переборювати всі перешкоди. Його «надлюдина» - це гармонійна людина, в якій органічно поєднуються фізична досконалість, високі моральні та інтелектуальні якості. «Надлюдина» - це «нова людина», «для якої немає авторитетів, Бога, це «людина майбутнього».Пошуки релігії та Бога є характерними для «посередньої» людини, якій потрібен абсолют для того, щоб йому підкоритися. Усе це не властиве «надлюдині». Тому Ніцше побоювався демократії, оскільки вона передбачає мораль рівності, що, на його думку, підтримує «маленьких людей», тих, яких «занадто багато».

Існують різні варіанти образу Надлюдини за Ніцше:

-релігійно-християнське

- культурологічне -расова інтерпретація 

Вимоги яким відповідає надлюдина:

• єдиною безумовною цінністю є «цінність життя»;

• існує природна нерівність людей, пов'язана з життєвими силами та «волею до влади»;

• сильна людина вільна від моральних обов'язків і не зв'язана ніякими моральними обіцянками.

Вчення Ніцше про надлюдину грунтується на таких положеннях :

1) цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається вона з рівнем “волі до влади”;

2) існує природна нерівність людей (“аристократичні” та “сіра маса”)

3) сильна людина, природжений аристократ, є абсолютно вільним і не зв’язує себе ніякими морально-правовими нормами (Мораль та християнство – мораль рабів).

Для Бергсона життя — це метафізичний космічний процес, могутній потік творчого формування: із послабленням напруги життя розпадається, перетворюючись уматерію, тобто бездушну масу. Людина трактується Бергсоном як творча істота, здатність до творчості якої визначається ірраціональною інтуїцією, що як Божий дар дається лише обраним. Так Бергсон приходить до елітарної концепції творчості та культури. Основні визначення життя у Бергсона виявляються метафорично. Найбільш стійким є образ безперервного творчого пориву (elan vital), що описується як «ракета, погаслі залишки якої падають у виді матерії ... також те, що зберігається від самій ракети і, прорізаючи ці залишки, запалює їх в організми »