47.Північне Відродження. Ідеологія Реформації.

Північне Відродження XVI ст. привело до су­ворого моралізму, аскетизму в суспільстві, до свідомого зречення людини від життєвих задоволень і надмірностей.

Епоха Реформації - це другий період Відродження, який виникає у XVI ст. до XVI ст. у католицькому світі нагромадилось багато такого, що викликало протести віруючих, - розкіш церковних обрядів, непомірні податки на користь церкви, жорстока інквізиція, торгівля індульгенціями . Обурення проти Римських єпископів і пап, які від імені Бога вершили людські долі, переросло в широкий цілеспрямований рух, що отримав назву «Реформація» (тобто «перетворення», «перебудо­ва»). Він був спрямований на перебудову церкви, на скасування розкішних богослужінь і церковного вбрання, ікон, статуй. Прихильники Реформації обстоювали повернення до того стану церкви, в якому вона була на початку християнської ери. Нові церкви, що відкололися від католицизму в ході Ре­формації, почали називатися протестантськими. Протестантство виражало прагнення буржуазного суспільства до здешевлення і спрощення релігійно­го культу, до демократизації його в ім'я буржуазного індивідуалізму, приват­ної ініціативи і підприємництва. Протестанти ви­сунули свої основоположення віри, головним із них став догмат про спасіння через особисту віру.

Основою протестантизму стали:

- визнання Біблії як єдиного джерела віровчення;

- заперечення Святого Передання (авторитету отців церкви, святите­лів, Вселенських Соборів і досвіду церкви в цілому);

- невизнання церковної ієрархії;

- заперечення культу святих, поклоніння іконам, мощам тощо;

- відмова від постів, чернецтва, майже від усіх таїнств (крім хрещення і причастя);

- проголошення спасіння особистою вірою, а не добрими вчинками.

Справа спасіння, вважали протестанти, знаходиться в руках кожної людини і залежить від її чистої віри, а не від церковних таїнств і обрядів. Протестантизм був зрозумілим для народних мас, при­ваблював простотою, торкався до совісті кожного.

Реформація почалася у німецькій частині Швейцарії, де у 1516 році Цвінглі виступив проти торгівлі індульгенціями як найгрубішого порушення кодексу християнства. Майже одночасно з ним почав свою діяльність у південній частині Ні­меччини Мартін Лютер.

Вділяють 3 напрямки Реформації: бюргерський( Цвінглі, Лютер, Кальвін); Плебейський(Мюнцер, анабаптисти)ж королівсько-княжий.

48. Натурфілософія Відродження. Особливості пантеїстичного світогляду.

В епоху Відродження філософія знову звертається до вивчення природи - натурфілософії. Натурфілософія – це спроба пояснити й витлумачити оточуючий світ та природу, спираючись на результати наукових досліджень. Тим самим вирішуються суто філософські питання щодо будови світу та місця в ньому людини. Термін «натурфілософія» вперше використав давньоримський філософ Сенека. Специфіка ренесансного світовідчуття сприяла розвитку натурфілософських учень, які стали одним з провідних філософських напрямів цієї історичної епохи та заклали підґрунтя подальшого розвитку європейської філософії.

Але в розумінні природи, як і в тлумаченні людини в цей період, філософія має свою особливість. Ця особливість полягає у тому, що природа тлумачиться пантеїстично. В перекладі з грецької мови "пантеїзм" означає -"всебожжя". Християнський бог втрачає свій трансцендентальний, надприродний характер, він неначебто зливається з природою, а остання тим самим обожнюється і набуває рис, котрі не були їй притаманні в античності.

Зростання промисловості, торгівлі, мореплавства, військової справи, тобто розвиток матеріального виробництва, обумовив розвиток техніки, природознавства, математики, механіки. Все це вимагало звільнення розуму від схоластики і повороту від суто логічної проблематики до природно наукового пізнання світу і людини. Виразниками цієї тенденції були найвизначніші мислителі епохи Відродження, спільним пафосом якої стала ідея гуманізму.

Натурфілософські ідеї присутні і в працях засновника революційного вчення про геліоцентричну систему Всесвіту польського вченого Миколи Коперніка. Він написав працю «Про обертання небесних сфер». Продовжуючи вважати Бога першопричиною світу, він доповнював цю ідею принципом саморозвитку Всесвіту, що сприяло звільненню людської думки від церковних впливів. Копернік створив і обґрунтував геліоцентричну теорію. Вона повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт і місце людини у ньому, і відкривала принципово нові шляхи для розвитку природознавства, зокрема фізики та астрономії.

Джордано Бруно, розвиваючи геліоцентричну теорію, висунув ідею безкінечності Всесвіту та вчення про множинності світів, обстоював пантеїзм, вважаючи основою Всесвіту світову душу, яка пізнається через світові закони. Він вважав, що природа і Бог є в речах. Дж.Бруно сформував основний принцип природознавства, що переживало період становлення: Всесвіт єдиний, безкінечний, він не породжується і не знищується, не може знищуватися або збільшуватися. В цілому Всесвіт нерухомий, але і його просторі рухаються лише тіла, які є складовими частками Всесвіту. Через любов до мудрості людина впадає в стан «героїчного ентузіазму», що відкриває межі пізнання Все світу та самої себе.

Отже, представники натурфілософського напряму філософії епохи Відродження намагалися зрозуміти природу оточуючого світу, спираючись на наукові, емпірично доведені  а не на християнські релігійні доктрини, як це було в епоху Середньовіч чя. Тому саме цей напрям найбільшою мірою стимулював бурхли вий розвиток природничого знання, яке згодом визначатиме сві тоглядну основу Нового часу.