73. Кирило-Мефодіївське товариство. Світоглядно-філософські позиції т. Шевченка.Т.Шевченко про людину та націю.

Великий внесок у розвиток національного відродження самосвідомості зробили представники кирило-мефодіївського товариства,чиї філософсько-соціологічні погляди складають українську філософську спадщину кінця 19 ст. Х-ною особливістю філософії романтизму братства було використання у формах пізнання навколишнього світу специфіки духовної культури українського народу. Очолювали братство М. Костомаров та П. Куліш. Які репрезентували ліберально-поміркований напрям (ґрунтувалися на визнанні релігії та ідеалізму, їх спорідненості з основними догматами християнської ідеології). Члени братства захищали ідеї провінціоналізму, месіанства та «християнського соціалізму». Т. Шевченко, М. Гулак, І. Поседа, О. Навроцький репрезентували революційно-демократичне крило кирило-Мефодіївського братства, керувалися ідеями матеріалізму, антиклерикаризму, а у своїх соціологічних ідеях виходили з визнання вирішальної ролі народних мас в історичному процесі, необхідності революційної боротьби трудящих, побудови суспільства без експлуатації та гноблення. Головним завданням К-\М братства було створення національно-етичної культури, розвиток самосвідомості українського народу.

Філософія Т. Шевченка глибоко індивідуальна, особиста. Виростає вона насамперед з конкретно-узагальненого ставлення до любові, надії і віри. Філософський характер творчості Т.Шевченка відображає її народність, коли кожне явище життя розглядається мовби очима народу, з позицій народу. Для філософії Т.Шевченка характерне нове, мистецько-поетичне розуміння співвідношення стихійного і закономірного. Так, поезія Т.Шевченка багато в чому зобов'язана фольклорній стихії, в якій синтезувались в єдине ціле безпосередні враження життя і народна символіка. Шевченкова філософія багата емоційною наснагою образів, широтою і діяльністю асоціативного мислення. В ній крізь людський біль, крізь індивідуальне раз у раз проступає вселюдське.

Особливістю світорозуміння Ш. є притаманний його життєвій позиції "антропоцентризм". Людина для нього - центральна, найвища мета Всесвіту. Природу, історію і культуру – він сприймав крізь призму бажань і потреб людської особистості. Шевченко звеличував новий тип людини, моральним ідеалом якої є вільний дух, що самовизначається шляхом пізнання. Він застерігав від пасивності, закликав не покладатися лише на Бога, здолати ірраціональні орієнтири пасивного очікування Правди і Волі від когось, пробудити в собі Дух, який робить людину вільною і спрямованою на Поступ. У центрі світу, змальованого Ш., перебуває не абстрактна людина, а він сам у співвіднесенні з його світом, світом його народу. "Панетизм" також характерний для життєвої позиції й творчості Ш., погляд на людину та її світ через призму глобального конфлікту Добра і Зла позначені в його творчості гострим відчуттям дисгармонії, що панує у світі, в якому живе митець. Відтак глобальний трагізм є ще однією рисою, характерною для світовідчуття Ш. Трагедія сприймається ним як власна доля, зумовлена не лише обставинами особистого життя, а й прийняттям на себе трагедії буття рідного народу, України, що утворює центр, навколо якого будується світорозуміння Ш.  Ідея окремішності української нації - стрижень, осердя націософської концепції Шевченка, концентроване втілення національної ідеї як імперативу історичного призначення українства, чинника його національної свідомості, державотворчих інтенцій, змагань до незалежності, життя „в своїй хаті” за законами своєї „природи, і сили, і волі”, до відродження й розвою національної культури, зміцнення духовного здоров’я нації»  Шевченко був першим, хто закликав українців не цуратися себе, довів, що самостійність і самоутвердження України має історичні і соціальні виміри.. Тому стоячи на боці рідного народу, його національної свідомості, гідності, він культивував почуття єдності і дружби народів, визнання за ними права вільно розпоряджатися своєю долею, гідною людського існування без будь-якої зверхності над іншими в "сім'ї вольній, новій".