101. Світ людини. Антропосфера. Модуси людського «я»

Внутрішній, або духовний, світ людини — це безмежний всесвіт найрізноманітніших відчуттів і почуттів, емоцій і настроїв, задумів та ідей, понять і образів, фантазій і ідеалів, цінностей і теорій. Тому пізнання внутрішнього світу людини не менш необхідне і важливе, ніж пізнання навколишньої дійсності. Вчені духовний світ людини нерідко характеризують як нерозривну єдність розуму, почуттів, волі. Світ особистості індивідуальний і неповторний. Духовний світ кожного може бути правильно зрозумілий лише з урахуванням особливостей спільності, до якої індивід належить, лише в тісному зв'язку з духовним життям суспільства. Духовне життя людини, суспільства постійно міняється і розвивається. Духовний світ мислителі минулого нерідко ототожнювали з душею. Уявлення про душу характеризувалися як віра в те, що наші думки, воля, почуття, саме життя обумовлюються чимось відмінним від тіла, хоча з ним і зв'язаним. Так, Платон порівнював тіло з кораблем, а душу - з керманичем корабля. Пізніше французький мислитель Декорт відзначав: душа зв'язана з тілом не як керманич з кораблем, а набагато тісніше, складаючи з ним ніби одне ціле. У новоєвропейській філософії, термін "душа" став уживатися для позначення внутрішнього світу людини, її самосвідомості. Людина, у якої високо розвинуте духовне життя, володіє, як правило, важливою особистісною якістю: вона набуває духовність як прагнення до висоти своїх ідеалів і помислів, що визначають спрямованість усієї діяльності.

Антропосфе́ра (від грецького антропос - людина і грецького sphaira — куля) — складова частина соціосфери (вища форма організації живої матерії, що базується на взаємопідтримці членів спільноти гомо сапіенс), яка охоплює людство як сукупність індивидів. Антропосфера — це люди, людство. Це провідна підсистема соціосфери. З появою людини на Землі виникає і проблема її взаємодії з природою. По-перше, людина — невід'ємна частина природи, вона має спільну біологічну основу з усім тваринним і рослинним світом. По-друге, людина активно змінює природу за допомогою знарядь праці з метою задоволення своїх потреб.

Фіхте зробив спробу розвити одну ідею творчої активності людського суб'єкта.«Перевага людини міститься в спроможності за власною вільною волею давати потоку своїх ідей певний напрям, і чим більше людина здійснює цю привілею, тим більше є людиною». Поняття воля - центральне в фіхтеанській філософії. Причому, Йоганн Фіхте не виводив, а постулював поняття, розрізняючи волю істинну і пусту.

Істинною волею володіє Я - яйність, а саме Я кожної людини. Для кожної людини акт самосвідомості - акт, із якого починається світ. Кожна людина як би починається довічно разом з ним, і для його уявлення виникає його минуле^ теперішнє та майбутнє. Суть Я є в діяльності Я, адже, за задумом Иоганна Фіхте, людському Я властива одвічна активність, що виявляється завдяки щасливій здогадці. Діяльність Я - справа-дія, і таким виступає, насамперед, усвідомлення власного Я людиною: усвідомлення Я є перший акт свободи. Я - це воля в чистому вигляді. Вільнодіюче Я створює (конструює) свою реальність. Таке конструювання в фіхтеанській філософії називається інтелектуальним спогляданням. Інтелектуальне споглядання - це не стільки конструювання реальності зовнішнього світу (не-Я), скільки процес утворення самого Я від імені і за допомогою якого конструюється реальність.

Феномен “Я” – це сфера особистості, яка характеризується внутрішнім усвідомленням самої себе (образ “Я”, “Я”-концепція, самість, самосвідомість, самопізнання тощо) і є явищем не лише психологічним, але й соціокультурним, яке формується в поетапному процесі від простого самоусвідомлення особистістю своїх якостей до відповідного рівня самооцінки;

“Я” – це регулятивне начало психіки, свідомості, що визначає його лінійний та континуальний аспекти, які набувають когнітивного (формально-логічного, словесного) та чуттєвого (емоційно-образного, ейдетичного) вимірів. При цьому “Я”, репрезентуючи два основні рівні свого буття – психофізичний та екзистуючий – постає як дуальний символ;

Основними рівнями Я-концепції є когнітивний (самосвідомість, образ “Я”), емоційний (самоповага, самооцінка), ціннісно-вольовий (прагнення підняти свою самооцінку), які репрезентовані такими складовими феномену “Я”, як реальне “Я”, ідеальне “Я”, динамічне “Я” та фантастичне “Я”, що зумовлено соціокультурним контекстом;

Мистецтво, зокрема музика, експлікує межові, екзистенційні стани людського “Я”.