53. Вчення про поняття д. Берклі. Вчення про причинність д. Юма. Особливості і проблематика французького матеріалізму/ д. Дідро, п. Гольбах, к .Гельвецій/.

Про на­явність матерії можна говорити, лише доки її сприймають: «бути — це означає сприйматися», стверджував філософ Дж. Берклі. Поняття матерії він розглядав у зв'язку з цим як абстракцію, як засіб, який використовуємо тоді, коли людина не може осяг­нути дійсні причини всього сущого. Поняття матерії нічого не означає. Воно не має змісту, конкретного вияву й тому більше заважає пізнанню, створює химери, ніж сприяє наближенню до істини. Філософ пропонує вилучити «матерію» із системи пізнання. На місце «матерії» Дж. Берклі пропонує поставити «всюдисущий» вічний дух, який пізнає й обіймає всі речі й показує їх нам так, як він сам вирішив і як передбачають закони природи.

Первинними сприйняттями Юм вважав безпосередні враження зовнішнього досвіду (відчуття), вторинними - чуттєві образи пам'яті ("ідеї") і враження внутрішнього досвіду (афекти, бажання, пристрасті). Утворення складних ідей цей філософ тлумачив як психологічну асоціації (зв'язування) простих ідей один з одним. Центральний пункт його гносеології - вчення про причинність. Поставивши проблему об'єктивного існування причинно-наслідкових зв'язків, Юм вирішив її агностично; він вважав, що їх існування недоказовний, т.к те, що вважають слідством, не міститься в тому, що вважається причиною, логічно з неї невивідно і не схоже на неї. 

До матеріалістичного напряму філософії французького Просвітництва належать Поль Анрі Гольбах (1723-1789), Клод Адріан Гельвецій (1715-1771), Дені Дідро (1713-1784). Хоча їх філософські погляди багато в чому різнилися поміж себе, але в цілому в їх матеріалізмі було багато чого спільного. Особливості матеріалізму французьких мислителів XVIII ст. полягають у тому, що:

1) він був механістичним, тобто всі форми руху матерії зводились до механічної й пояснювалися законами механіки;

2) він мав метафізичний характер: предмети і явища розглядалися поза їх внутрішнім зв'язком і розвитком, без урахування внутрішніх суперечностей, як джерела саморуху, без осягнення безперервності і стрибкоподібності розвитку в їх органічній єдності;

3) у теорії пізнання французькі матеріалісти були прихильниками сенсуалізму: почуття вважали вихідним джерелом пізнання, але надають значення праці розуму (мислення), підкреслюють їх взаємозв'язок;

4) велику увагу французькі матеріалісти віддавали критиці релігії: аналізуючи особливості релігійної віри, вони робили висновок, що релігія не веде людину до справжніх істин, а вводить в оману;

5) у питанні про виникнення суспільства французькі матеріалісти схилялися до натуралізму, тобто причину тих чи інших суспільних явищ шукали в природі, навколишньому середовищі та в біологічній природі людини.

Таким чином, французькі матеріалісти спільно з іншими філософами-просвітниками відіграли велику прогресивну роль у подоланні пережитків феодалізму та релігійного клерикалізму, утвердженні принципів гуманізму, вирішенні філософських та практичних проблем людини і умов її життя.