15. Особливості античного філософського мислення досократичного періоду.

Першооснову світу греки називали fvsi~ – «природа», однак не мали на увазі фауну чи флору. «Природою» вони називали саме першооснову. Вперше питання, що саме є першо-основою світу, поставив Фалес(вважається першим західноєвропейським філософом). Першоосновою він вважав воду (²dwr). Однак не тільки і не стільки ту воду, яку ми п’ємо, скільки універсальну текучість, яка до того ж є божественною.

Учень Фалеса Анаксімандр вважав першоосновою «апейрон» (Âpeiron) – безмежну, якісно-невизначену і божественну субстанцію. Учень Анаксімандра Анаксімен(585–525 рр. до н.е.) визнав першоосновою повітря (#/r). Повітря зберігає деякі властивості анаксімандрівського апейрона: воно є безкінечним, не має форми і меж. Під дією холоду повітря перетворюється у воду, потім у землю, а нагріваючись, – у вогонь. Так, на його думку, з повітря утворюються всі речі.

Три вищеназвані філософи належать до так званої Мілецької філософської школи , засновником якої вважається Фалес.

Піфаґорпершоосновою світу вважав число (гр. #riqm3~). Кожному числу Піфаґор та його учні ставили у відповідність певні предмети. Важливо розуміти те, що предмет не символізувався числом, він бувним. Найрізноманітніші комбінації з числами Піфаґор та його учні покладали в основу світоутворення, вони фактично були комбінаціями предметів, і це давало змогу пояснювати різні явища природи. Піфаґор мав багато учнів і послідовників, які створили так звану Піфаґорійську філософську школу (інша назва «Піфаґорійський союз»). До речі, самеПіфаґор, уперше вжив термін «філософія».

Геракліт першоосновою світу вважав вогонь. У процесі різноманітних перетворень вогню народжуються всі інші речі. Вогонь, за Гераклітом, є розумним, божественним і одухотвореним, він є «логос» (l3go~ в перекладі з гр. означає «розум», «закон», «слово» тощо). Повітря перетворюється у вогонь, вогонь у щось інше, і так відбувається постійно, а отже, спостерігаючи ці взаємоперетворення, яку підставу ми маємо стверджувати, що саме вогонь, а не вода чи повітря, чи щось інше є першоосновою?

Парменідвважав, щопершоосновою світу є його існування, або буття. Отже, Парменід відкриває найважливіше філософське поняття – поняття буття, і стає засновником онтології. Буття, як вважає Парменід, є нерухомою однорідною першоосновою світу. Що стосується «небуття», то це – пусте слово. Він стверджував, що множинний, рухомий і різноманітний світ, який ми бачимо перед очима, – це лише «майя», «обман», «ілюзія» нашого сприйняття, тому не можна довіряти чуттям, а можна тільки розуму, який нам із нездоланною логікою говорить, що буття є нерухомим і однорідним.

Філософів, які згрупувалися довкола Парменіда, називають «елеатами», або говорять, що вони належать до елейської філософської школи. Фізиками-плюралістами називають філософів, які вважали, що першооснова не одна, а їх декілька.

Емпедокл (483–423 рр. до н.е.)вважав основами всіх речей чотири першооснови вогонь, повітря, воду іземлю, не віддаючи перевагу жодній з них. Механізм утворення всього світу Емпедокл вбачав у поєднанні і роз’єднанні елементів, під дією сил «любові» (¡rw~) та «ворожнечі» (ne_ko~), – сил, якими володіє буття. Анаксагор(500–428 рр. до н.е.) покладав первинними субстанціями «сімена» (sp1rmato~, більш пізня назва «гомеомерії»), які виступали як «якості» (колір, смак тощо). Всі речі походять з якостей шляхом змішування, яке здійснює світовий інтелект (n3o~). Левкіп(близько 500–440 рр. до н.е.) і Демокріт (460–360 рр. до. н.е.) першоосновою вважали « атоми» (Âtomo~) – «безкінечне число тіл невидимих з причини їхньої малості». Атоми, сполучаючись між собою, утворюють розмаїття світу. Причиною утворення світу із хаосу є «випадок» (t3 a8t3maton) .

Моністами називають давніх філософів, які намагались відстоювати думку про те, що першооснова єдина.

Діоген Аполонійський (2-а половина V cт. до н.е.) стверджував, що першоосновою є безкінечне повітря, що одухотворене і розумне.

Архелай вважав, що множинність світу є розмаїття «модусів», проявів розумного повітря.

Софісти взагалі відмовились від пошуку першооснови. Протаґор із Абдер (481–411 рр. до н.е.) проголосив, що у світі першоосновою вважається те, що покладе людина, а що є насправді першоосновою – невідомо.