25.Предмет соціальної філософії. Соціальна філософія та соціологія.

Однією зі складових філософії є соціальна філософія, яка досліджує суспільство вцілому, як цілісну систему у взаємодії всіх його сторін. Її предмет – це загальне у людському суспільстві, загальні закони соціально-історичного розвитку та специфіка соціального пізнання Відповідає на питання: Що визначає характер суспільного устрою, чим обумовлюється розвиток суспільства, від чого залежить перехід від одного історичного ступеня до іншого, чи є в складному різноманітному суперечливому історичному процесі внутрішньо необхідний зв’язок, закономірність, чи тут, у суспільному житті, на відміну від природи, існує хаос та сваволя. Соціальна філософія є науковим методом вивчення кожної з окремих сторін суспільного життя, методом дослідження конкретних історичних явищ. Соціофілософський підхід передбачає вирішення таких проблем: - природа суспільства, його якісна специфіка; - суспільство як цілісна система; - суспільні цінності; - прогнози майбутнього, перспективи розвитку суспільства; - особливості пізнання суспільства. Мислителі античної філософії головну пробему бачили в тому, щоб знайти найбільш розумну модель управління суспільством або класифікувати усі можливі моделі. Фундаментальною тезою грецької ідеї держави була гармонія, справедливість між усіма. У середньовічну добу загальноприйнятою стає християнська концепція історичного соціального розвитку. Вважалося, що влада має сакральний характер, оскільки ієрархічність передбачена Богом та притаманна навіть небесному порядку. Людина не орієнтувалася на соціальну активність, знаходячись у рамках замкнених станів та не мала надій на соціальне реформування. Мислителі 17-18ст – незмінній природі людини має відповідати ідеальна для неї форма суспільства, яку можна реалізувати через поширення знань. Мислителі нового часу активізували ідеї добровільної угоди між людьми як вихідний принцип влаштування громадського життя. У 19 ст суспільство розглядали як природний організм, використовували еволюцію для реконструкції системи натурального суспільства з природними межами між економікою та політикою. Дюркгейм – суспільство існує не над індивідами, воно – плід їх взаємозумовленості. підхід до сутності людини, системи її ціннісних орієнтацій – це соціоцентризм. Такий підхід є зорієнтованим на соціальну форму руху, а соціалізація є обумовленою самим суспільним буттям, яке і характеризує способи життєдіяльності людини як цілісності, можливості її входження до соціальних інституцій.. Соціоцентризм - тенденція індивіда оцінювати осіб інших соціальних груп, їх поведінку, думки виходячи зі стандартів своєї соціальної групи, які представляються ідеальними. Так, люди, що належать до освічених верств населення, негативно оцінюють стиль мовлення (просторіччя, жаргон), характерний для нижчих верств населення; зі свого боку неосвічені люди невисокої думки про ту манері говорити, яка характерна для освічених людей. Індивідоцентризм – абсолютизація окремої особистості. Цей новий «індівідоцентрізм» як тотальний поворот «духу епохи» до одиничного людині, до «людини натовпу», поставив у фокус проблему цінностей індивідуального життя.