24. Обхід закону в міжнародному приватному праві.

Обхід закону (fraus omnia corrumpit) — це такі дії учас­ників відносин, за яких сторонами свідомо створюється при­в'язка до іноземного права з метою уникнути використан­ня до цих правовідносин примусового закону, якому вони підпорядковані (як правило, закону своєї країни).

Щодо наслідків обходу закону, то така штучна колізійна прив'язка до іноземного закону породжує недійсність відпо­відної угоди. Ця загальна доктрина вперше була опрацьо­вана 1878 року на підставі рішення французького касацій­ного суду у справі Бофремон: громадянка Франції, для того щоб обійти існуючу тоді у Франції заборону розлучення, натуралізувалася в Німеччині, де домоглася судового роз­лучення і взяла новий шлюб. Цей шлюб був оголошений французьким судом недійсним; суд знайшов, що розірван­ня першого шлюбу було здійснено в обхід французької за­бороняючої норми. З цього рішення суд вивів, що у міжнарод­ному приватному праві необхідно застосовувати принцип fraus omnia corrumpit (обхід закону породжує недійсність акту в цілому)¹.

У ст. 9 проекту Закону України «Про міжнародне при­ватне право» також знайшов своє відбиття вищенаведений принцип (щодо наслідків обходу закону).

Але не всі автори поділяють таку точку зору. Деякі вва­жають, що питання про обхід закону в міжнародному при­ватному праві є одним з випадків застосування застережен­ня про публічний порядок. На думку відомого німецького колізіоніста Л. Раапе, публічний порядок дає змогу бороти­ся з обходом закону, тобто його можна розглядати як конк­ретний захід щодо попередження обходу закону в окремих сферах правовідносин.

Інші автори зазначають, що наслідки обходу закону (ст. 9 проекту Закону України «Про міжнародне приватне право») суперечать загальним принципам правового регулювання, які склалися в міжнародному приватному праві, оскільки «штучна криміналізація» обходу закону, переведення його у статус протиправного суперечить самому змісту цього по­няття — обхід закону являє собою легальне ухилення від його дії (а не його порушення)¹.

25. Взаємність і реторсія

Україна, прагнучи до Європейської спільноти та взаємо­вигідного співробітництва з іншими країнами планети, ак­тивно виступає за розвиток економічних науково-техніч­них, культурних зв'язків з усіма країнами світу. На це спря­мовані окремі положення внутрішнього законодавства та міжнародні договори.

Доктрина міжнародного права закріпила положення про рівність країн, а тому країни є взаємозалежними. Кожна із країн має взаємно визнавати закони іншої країни незалеж­но від належності держави до тої чи іншої формації.

Взаємність передбачає надання фізичним і юридичним особам іноземної держави певних прав за умови, що фізичні та юридичні особи України користуватимуться такими са­мими правами в тій країні. Таким чином, наша держава за­безпечує своїм суб'єктам користування певним комплексом прав у зарубіжній країні, де вони перебувають.

Наука міжнародного приватного права виділяє два види взаємності:

• матеріальну, за якої фізичні та юридичні особи-іно-земці мають ту суму прав і повноважень, що й у своїй дер­жаві, та

• формальну, за якої іноземцям надаються права і пов­новаження, які випливають із місцевого закону; іноземні юридичні та фізичні особи можуть бути поставлені в рівне становище з місцевими за умови, що такий же підхід засто­совується під час визначення статусу вітчизняних осіб у даній іноземній державі.

Досить часто взаємне надання фізичним і юридичним особам прав в однаковому обсязі неможливе в силу відмін­ності у правовому регулюванні. Тому в міжнародних уго­дах йдеться зазвичай про надання іноземцям на засадах взаємності національного режиму або режиму найбільшо­го сприяння. Закріплення того чи іншого режиму здійсню­ється за загальними принципами у нормах міжнародного договору.

На принципах взаємності в міжнародних відносинах іноді застосовуються реторсії¹ — заходи примусового впли­ву у відповідь на недружні дії іншої держави.

Метою реторсії є відміна обмежень, встановлених окре­мою державою, якщо ця держава вчинила заходів, що не­суть необґрунтовану, в порядку дискримінації, шкоду інте­ресам іншої країни або її громадян.

Україна у разі встановлення обмежень дискримінацій­ного характеру щодо її громадян чи юридичних осіб іншою країною може провадити в порядку реторсії відповідні за­ходи стосовно громадян і юридичних осіб цієї країни.

Цілою низкою нормативних актів України закріплена можливість вжиття одного чи кількох видів заходів приму­сового характеру:

обмеження імпорту;

підвищення митних зборів;

введення режиму ліцензування та/або квотування зов­нішньоекономічних операцій;

введення індикативних цін у зовнішньоекономічній сфері тощо.

Відповідно до доктрини міжнародного права, застосуван­ня заходів обмежувального характеру щодо конкретної іно­земної країни (її органів, юридичних осіб, громадян) як ре­торсії не може вважатися порушенням принципу недис-кримінації.