100. Міжнародно-правова охорона промислової власності.

Право інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки (патентне право). Патентне законодавство Ук­раїни, норми якого врегульовують правовідносини, пов'язані з на­буттям, здійсненням і захистом прав на винаходи, корисні моделі та промислові зразки, визнає і гарантує також охорону прав справжніх творців технологічних, технічних або художньо-конструкторських нововведень. При цьому основна увага приділяється правам та обов'язкам власників патентів, що цілком природно і закономірно випливає з переходу до патентної форми охорони винаходів, корис­них моделей і промислових зразків. Їх творцям надається мож­ливість самим стати патентоволодільцями і гарантуються права, які зазвичай надаються патентним законодавством розвинутих країн світу.

Існує п'ять варіантів, які винахідник або його правонаступник можуть обрати щодо правової охорони свого винаходу:

1. Зберігати конфіденційність відомостей щодо винаходу відпо­відно до норм законодавства про комерційну таємницю (наприклад, коли об'єктом винаходу є спосіб виробництва, і розкриття його сут­ності шляхом одержання патенту на винахід може призвести до "втрати" конфіденційності відомостей щодо цього винаходу без будь-якої надії довести порушення прав на нього).

Переваги правової охорони комерційної таємниці порівняно з правовою охороною винаходів:

• закритий доступ для громадськості, тоді як патент на винахід не може бути одержаний, поки повно і адекватно не розкрито сутність цього винаходу. Правова охорона комерційної таємниці не обмежується лише відомостями щодо патентоспроможних ви­находів, оскільки й ноу-хау, й інформаційні збірники, а також інші приватні ділові відомості можуть бути об'єктами комер­ційної таємниці;

• для правової охорони комерційної таємниці не існує часових і те­риторіальних обмежень, оскільки права на неї діють автоматично без будь-якої їх реєстрації і для їх набуття не застосовується принцип пріоритету, внаслідок чого можлива паралельна правова охорона для різних осіб на ті самі конфіденційні відомості, які становлять комерційну таємницю.

Недоліки правової охорони комерційної таємниці порівняно з правовою охороною винаходів:

• правове регулювання, як правило, невизначене, складно дотри­муватися конфіденційності відомостей, захист прав на комер­ційну таємницю не є надійним;

• правова охорона комерційної таємниці спрямована проти неза­конного привласнення конфіденційних відомостей, що станов­лять комерційну таємницю, але вона не виключає незалежного виявлення зазначених конфіденційних відомостей і здійснення з їх використанням інтелектуальної діяльності, тобто "конструю­вання навпаки".

2. Демонструвати винахід (наприклад, на виставці). Розкриття сутності винаходу поза процедурою одержання патенту на нього (наприклад, демонстрування винаходу на виставці без застосування тимчасової правової охорони або наявності виставкового пріоритету) може призвести до того, що винахід стане загальновідомим і втратить такий критерій його патентоспроможності, як новизна.

Для запобігання неправомірному розкриттю або незаконному привласненню сутності винаходу бажано не розкривати її нікому до подання заявки на видачу патенту на цей винахід або укласти угоду про конфіденційність відомостей щодо винаходу, за допомогою якої винахідник інформує третіх осіб про конфіденційне використання його винаходу, а також депонувати опис винаходу, який розкриває його сутність, через нотаріуса чи подати заявку на надання патенту на цей винахід. Патентне законодавство деяких країн передбачає "пільговий період", протягом якого критерії патентоспроможності винаходу не порушуються. Виставковий пріоритет має аналогічний зміст у деяких країнах.

3. Публікувати відомості щодо незапатентованого винаходу у творах, що є об'єктами авторських прав (наприклад, у статтях, монографіях тощо). Відомості щодо незапатентованого винаходу можуть бути розкриті у творі, який одержує правову охорону як об'єкт авторських прав. Авторсько-правова охорона як одна з форм правової охорони інтелектуальної власності поширюється на оригінальні твори авторів, у тому числі літературні (наукові, технічні), драматичні, музичні та художні, а також технічні книги, брошури, статті та малюнки, які містять відомості щодо наукових результатів і описи винаходів.

Проте авторсько-правова охорона поширюється лише на ма­теріальні форми вираження творів (ідей), а не на самі ідеї, процедури, методи діяльності або математичні методи як такі. Власник прав на твір може заборонити або дозволити відтворення, публічне виконан­ня, ефірне мовлення, перекладання або перероблення свого твору. То­му розкриття сутності винаходу в науковому, технічному або іншому творі є матеріальною формою вираження ідеї автора, яка одержує пра­вову охорону за іншою процедурою, ніж ідея як така. Наявність ав­торських прав забезпечує захист твору від його відтворення або копіювання без дозволу власника прав на ці дії, але не перешкоджає третім особам використовувати на практиці ідеї, розкриті у творі.

Крім того, авторсько-правова охорона твору не перешкоджає то­му, щоб винахід, сутність якого розкрито у даному творі, став загаль­ним надбанням і відомості щодо нього використовувалися як части­на попереднього рівня техніки у базах даних експертизи. Публікація твору, з одного боку, може зафіксувати науковий пріоритет резуль­тату досліджень і сприяти науковій кар'єрі автора, а з іншого — може бути причиною втрати такого критерію патентоспроможності його винаходу, як новизна, за відсутності пільгового періоду або якщо зафіксовано більш ранню дату подання заявки на видачу патенту на цей винахід чи дату її пріоритету.

Отже, авторсько-правова охорона, порівняно з правовою охоро­ною винаходу шляхом надання патенту на нього:

• поширюється на запобігання комерційному використанню ма­теріальної форми вираження ідеї (наприклад, книги), але не на саму ідею як таку;

• починає діяти автоматично, якщо виконано попередні умови (ма­теріальна форма вираження твору та наявність мінімального творчого рівня);

• не перешкоджає правовій охороні незалежно створених ана­логічних творів.

4. Застосовувати незапатентований винахід до загальнодоступ­них ринкових товарів. Розкриття сутності винаходу в разі його засто­сування до загальнодоступних ринкових товарів, з одного боку, по­рушує такий критерій патентоспроможності винаходу, як новизна, а з іншого — надає можливість здійснювати інтелектуальну діяльність на базі цього винаходу, тобто "конструювати навпаки", використову­ючи цей винахід незалежно від того, чи має він правову охорону як комерційна таємниця.

5. Поширювати відомості щодо сутності винаходу як компен­сацію (quidpro quo) за одержання патенту на нього (якщо незакон­не використання винаходу можна просто довести). Правова охорона винаходу шляхом одержання патенту на нього:

• запобігає комерційному використанню винаходу третіми особами;

• як правило, надається після експертизи заявки на надання патенту на винахід щодо відповідності критеріям патентоспроможності винаходу;

• вимагає розкриття суті винаходу для громадськості шляхом опублікування його опису;

• передбачає застосування принципу пріоритету у разі конкурент­них заявок, тобто не визнає надання в одній країні двох патентів на один і той самий винахід, створений незалежно кількома особами;

• діє з обмеженнями щодо часу та території;

• не перешкоджає використанню запатентованого винаходу для здійснення досліджень та його вдосконалення (використання за­патентованого винаходу для виконання експерименту та дослі­джень, як правило, можливе).

Форма правової охорони винаходів шляхом видачі на них патен­тів надає власникам патентів виключні, превентивні ринкові права з метою сприяння комерційному використанню запатентованих вина­ходів в обмін на розкриття їх сутності. Тому національне законодав­ство вимагає, щоб особа, яка подала заявку на надання патенту на винахід (заявник), в описі винаходу розкрила його сутність досить чітко і повно для того, щоб він міг бути реалізований фахівцем у цій галузі. Крім того, національне законодавство може також вимагати, щоб заявник зазначив найкращий спосіб впровадження винаходу, відомий винахіднику на дату подання заявки, або, якщо заявлено пріоритет, то на дату її пріоритету.

Процедура набуття прав на винахід розпочинається поданням за­явки на надання патенту, тобто реєстрацію прав на цей винахід до па­тентного відомства відповідної країни. В Україні таку заявку не­обхідно подавати до відповідного відомства України, якому підпо­рядкований заклад експертизи, — державне підприємство "Українсь­кий інститут промислової власності". Процедурні норми правової охорони винаходів нещодавно було гармонізовано в межах Договору про патентні закони (РЬТ). Заявка на надання патенту на винахід містить відповідну заяву, опис винаходу, пункт або пункти формули винаходу, реферат, креслення і документ про сплату зборів. У ній по­винні бути зазначені винахідник (винахідники) і правові підстави щодо повноважень заявника. Дата подання заявки, яка є базовою для процедури експертизи заявки, як правило, — це дата, на яку патентне відомство отримало принаймні такий мінімум документів:

• спеціальне або явно висловлене зазначення того, що ці докумен­ти є заявкою на надання патенту на винахід;

• відомості, що дають змогу визначити особу заявника або дозволя­ють патентному відомству контактувати із заявником;

• частину, яка містить опис винаходу.

Заявник може виконати інші вимоги стосовно документів заяв­ки пізніше, у певні терміни, без втрати дати подання заявки. В Ук­раїні для цього надається пільговий термін, який, як правило, стано­вить 2 місяці. Заявка повинна розкривати сутність винаходу досить чітко і повно для того, щоб його міг реалізувати спеціаліст у відпо­відній галузі.

Основні вимоги до заявки на надання патенту на винахід:

• наявність опису винаходу в заявці;

• визначений зміст опису винаходу і виклад його у певному порядку;

• наявність одного або більше пунктів формули винаходу, яка виз­начає об'єкт винаходу, що заявляється, предмет цього винаходу і обсяг прав на нього;

• зрозумілість і стислість кожного пункту формули, основаного на описі винаходу і викладеного у певному порядку;

• призначення реферату лише для цілей технічної інформації; зок­рема, він не береться до уваги для тлумачення формули винаходу. Норми національного законодавства деяких країн вимагають,

щоб формула винаходу містила лише його технічні ознаки, а не інші, зокрема економічні, проте не всі національні патентні законодавства вимагають, щоб винахід мав технічний або технологічний характер. Тоді як норми національного патентного законодавства деяких країн вимагають, щоб структура формули винаходу складалася з двох час­тин (перша містить ознаки заявленого об'єкта винаходу, спільні з оз­наками найближчого аналога (прототипу), який є частиною рівня техніки; друга характеризує винахід, вказуючи на нові технічні або технологічні ознаки), законодавства інших країн не вимагають такої структури формули винаходу, тобто ознаки об'єктів рівня техніки не завжди відображені у формулі винаходу.

В Україні відповідно до п. 8 ст. 12 Закону України "Про охорону права на винаходи і корисні моделі" формула винаходу повинна стисло і чітко відображати його сутність, тобто містити сукупність суттєвих ознак винаходу, достатню для досягнення зазначеного за­явником технічного результату. Формула винаходу повинна базува­тися на описі винаходу, викладатися у визначеному порядку, чітко і стисло, а також характеризувати винахід тими самими поняттями, що містяться в описі винаходу.

Ознаки у формулі винаходу викладають так, щоб забезпечити можливість їх ідентифікації, тобто однозначне тлумачення їх змісту фахівцем на основі рівня техніки. Формула винаходу складається з обмежувальної частини, яка містить ознаки винаходу, що збігаються з ознаками найближчого його аналога (прототипу), у тому числі ро­дове поняття, яке характеризує призначення заявленого об'єкта ви­находу, та відмінної частини, що містить ознаки, які відрізняють ви­нахід від прототипу. Формула винаходу може бути одноланковою чи багатоланковою і містити відповідно один або декілька пунктів. При цьому формулу винаходу (або кожний пункт багатоланкової форму­ли винаходу) викладають одним реченням.

Патентне законодавство деяких країн дозволяє вносити до заяв­ки на надання патенту на винахід кілька тісно пов'язаних незалеж­них винаходів, які відображають єдиний винахідницький задум, що міститься в заявці ("єдність винаходу"), тоді як відповідно до патент­ного законодавства інших країн такі норми застосовуються дуже об­межено [72].

Чинним законодавством України встановлено, що вимога єдності винаходу визнається виконаною, якщо:

1. заявка на надання патенту на винахід стосується одного вина­ходу, тобто одного його об'єкта — пристрою, виробу, речовини, спо­собу чи застосування раніше відомого пристрою, речовини або спо­собу за новим призначенням;

2. заявка на надання патенту на винахід стосується одного ви­находу, охарактеризованого окремими конкретними варіантами його впровадження, що не супроводжуються заміною або вилучен­ням окремих ознак, наведених у незалежному пункті формули ви­находу;

3) заявка на надання патенту на винахід стосується групи вина­ходів, пов'язаних єдиним винахідницьким задумом. При цьому ви­мозі єдності винаходу може відповідати група винаходів, зокрема, якщо заявка стосується:

• винаходів, один з яких призначений для виробництва іншо­го, наприклад пристрій та спосіб виробництва цього прист­рою в цілому або його частини;

• винаходів, один з яких призначений для здійснення іншого, наприклад спосіб та пристрій для здійснення цього способу в цілому чи однієї з його дій;

• винаходів, один з яких призначений для використання іншого або в іншому, наприклад пристрій та його частина; спосіб і речовина, призначені для використання в цьому способі; застосування пристрою за новим призначенням та спосіб його застосування відповідно до цього нового приз­начення; застосування пристрою або речовини за новим призначенням і пристрій або композиція, складовою части­ною яких вони є тощо;

• винаходів, які є рішеннями одного виду, однакового призна­чення і які забезпечують досягнення одного і того самого технічного результату (варіанти) [66].

Як правило, процедура розгляду заявки на надання патенту на винахід складається з таких етапів: експертизи заявки за формаль­ними ознаками, подальшого пошуку для визначення рівня техніки, публікації заявки після закінчення 18 місяців від дати подання або, якщо заявлений пріоритет, то від дати пріоритету, експертизи заяв­ки за суттю та надання або відмови у наданні патенту.

Комерційні позначення. Позначення, що вказують на походжен­ня, якість чи репутацію товарів або послуг, є комерційними позначен­нями, яким може бути надано правову охорону як об'єктам прав інте­лектуальної власності. Такими позначеннями, зокрема, є: торговельні марки, комерційні найменування і географічні зазначення. Крім того, існують певні позначення, пов'язані з інтелектуальною власністю, які здебільшого не мають розрізняльної здатності, наприклад імена до­менів, назви сортів рослин. Ці легальні форми правової охорони ко­мерційних позначень можуть використовуватися альтернативно (виключаючи одна одну) чи сукупно (доповнюючи одна одну), за­лежно від конкретних обставин і відповідного законодавства [127].