Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
shpori_mpp_novi_i_pravilni.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
953 Кб
Скачать
☆

34. Поняття юридичної особи як суб'єкта міжнародного приватного права.

Поняття та ознаки юридичної особи. Під юридичною особою в правовій доктрині розуміють будь-яку організацію, що не залежить від її учасників та володіє властивими тільки їй майновими пра­вами [39].

Навести вичерпне визначення юридичної особи складно. Законо­давство деяких країн йде просто шляхом перерахування основних, найсуттєвіших ознак юридичних осіб або містить тільки їх кла­сифікацію. Ця складність має просте пояснення: конструкція юри­дичної особи, що опосередковує відносини майнового обороту, зас­тосовується до форм утворення та існування не тільки комерційних юридичних осіб, а й некомерційних, у тому числі за участю держави.

У сучасній доктрині здебільшого визнається, що юридична особа — це організація, що створюється в порядку, передбаченому законодав­ством, має власне найменування, характеризується організаційною єдністю, має відокремлене майно, права та обов'язки, переважно май­нові, самостійно (від свого імені) виступає у цивільних правовідноси­нах та господарському обороті, відповідає за зобов'язаннями дого­ворів та деліктів [209].

Згідно із Цивільним кодексом України юридичною особою є орга­нізація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і діє­здатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (ст. 80).

Ознаки юридичної особи — сукупність обов'язкових та мінімально необхідних внутрішніх характеристик організації, які в сукупності є підставою для визнання її юридичною особою. Визначення ознак, що становлять зміст поняття "юридична особа", — з'ясування тих умов діяльності громадського (колективного) утворення, за наяв­ності яких вона стає самостійним носієм прав та обов'язків, тобто юридичною особою.

Вирізняють такі істотні ознаки юридичної особи:

1. Майнова відокремленість. Означає роздільність майна юридичної особи та її членів, засновників та інших осіб (держави чи автономного утворення, органів вищих рівнів, інших організацій). Майно юридичної особи може бути власністю її членів, належати їм на правах господарського відання або оперативного управління.

Майнова відокремленість — це визнана за юридичною особою здатність придбати майно, що буде відокремлене від майна інших осіб, насамперед засновників. Вона полягає, по-перше, у відокремле­ності від її засновника (засновників), по-друге — у відокремленості від майна інших осіб, та не залежить від їх подальшої долі. Майно, закріплене за юридичною особою, повинне бути відокремлене не лише фізично, а й юридично. Правовою формою відокремлення май­на є установчі документи, в яких визначаються розмір, порядок фор­мування статутного фонду, джерела формування майна, його право­вий режим. Ця ознака характеризує організацію, що вже є юридич­ною особою, і тому належить до її правових ознак. Мати майнові права може лише організація, яка вже визнана суб'єктом цивільного права, тобто юридичною особою.

  1. Організаційна єдність. Означає, що юридична особа існує та діє як єдине ціле: колектив є цілісним механізмом, що формує єдину волю. Ця єдність визначається та закріплюється в статуті юридичної особи або положенні, договорі, законі чи адміністративному акті, що визначають характер її діяльності, структуру, органи. Ця ознака виявляється переважно у певній ієрархії, підпорядкованості органів управління, що становлять структуру організації, а також у чіткій регламентації відносин між її учасниками.

  2. Участь у цивільному обороті від свого імені (власне наймену­вання). Кожна юридична особа має власне найменування, відмінне від найменування інших суб'єктів права. Воно необхідне для іден­тифікації цієї особи у цивільному чи господарському обороті, тому що саме від свого імені вона набуває майнових та особистих немай-нових прав і несе обов'язки, вступаючи в різноманітні цивільно-пра­вові відносини з іншими організаціями та громадянами. Законодав­ство держав іноді визначає особливості, пов'язані з найменуванням юридичної особи. Наприклад, воно може містити рекомендацію уни­кати у найменуванні іноземних виразів чи слів. Законодавства Австрії, ФРН, Швейцарії надають рекомендації стосовно доцільності чи небажаності використання у назві фірми імені хоча б одного з її членів, а також зазначення існування компанії (і Ко) або виду її діяльності (торгівля товарами, продаж автомобілів тощо). Крім того, існують норми про доцільність зазначення у назві форми товариства чи ступеня відповідальності (повне товариство, акціонерне, з обме­женою відповідальністю тощо). Ця ознака визнається підсумковою та одночасно метою утворення юридичної особи.

4. Здатність організації нести самостійну майнову відповідальність. Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових та особистих немайнових прав і виконувати обов'язки зумовлює самостійну відповідальність юридичної особи за своїми зобов'язаннями. Наявність власного майна, у свою чергу, є необхідною передумовою самостійної майнової відповідальності юридичної особи щодо договорів, які вона укладає. Найпоширенішими є юридичні особи, які за своїми зобов'язаннями несуть не тільки самостійну, а й виключну майнову відповідальність. Саме в них найбільш яскраво та повно виявляються сутність та спрямованість інституту юридичної особи. Не випадково провідне місце серед юридичних осіб посідають акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю. Саме виключна майнова відповідальність акціонерного товариства як самостійного суб'єкта права, що дає змогу окремим власникам розраховувати заздалегідь рівень підприємницького ризику, уможливила залучення до участі у такому товаристві великої кількості осіб й тим самим акумулювання великого капіталу.

Кожна юридична особа за своїми боргами відповідає всім май­ном, що перебуває в її власності або володінні, на яке за законом мо­же бути накладено стягнення. В окремих випадках можливе покла­дення відповідальності за боргами однієї юридичної особи на майно іншої. Таке положення має місце у двох випадках: якщо вища юри­дична особа гарантувала сплату визначених сум та у разі ліквідації юридичної особи.

5. Здатність бути позивачем або відповідачем у суді, арбітражному чи третейському суді. Широка участь організацій у майнових та особистих немайнових відносинах, можливість покладення на них цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричиняють потребу в захисті порушених цивільних прав, а звідси — і необхідність звернення з позовом до суду, арбітражного чи третейського суду. Іншими словами, юридична особа стає стороною-позивачем або відповідачем у цивільному, арбітраж­ному процесі або третейському розгляді цивільного спору [222].

Крім наведених вище ознак юридичної особи деякі правові систе­ми світу виділяють такі:

  • похідна природа юридичних осіб. Виявляється в тому, що в основу їх створення завжди покладено волевиявлення певних осіб. Зас­новницьке волевиявлення повинно відповідати встановленим ви­могам щодо суб'єкта, змісту і форми. Суб'єктом засновницького волевиявлення можуть бути дієздатні (за деякими винятками) суб'єкти цивільного права: фізичні, юридичні особи, держава та те­риторіальні громади в особі відповідних органів. До того ж окремі категорії осіб не мають засновницьких прав на створення певних видів юридичних осіб. Особа може бути обмежена в засновниць­ких правах;

  • самостійність у цивільному обороті. Юридична особа самостійно, без доручення здійснює цивільну та господарську діяльність. Са­мостійно відповідає за своїми зобов'язаннями власним майном. Іноді, відповідно до статуту, закону чи договору, відповідальність може бути покладена на інших осіб.

  • Юридичні особи можуть поділятися на суб'єкти публічного та приватного права залежно від природи акта, внаслідок якого їх створено. Юридичні особи публічного права переваж­но виникають у розпорядчому порядку на підставі спеціаль­них публічно-правових актів, прийнятих компетентними дер­жавними органами (закон, декрет, указ, адміністративний на-> каз). До таких осіб належать органи управління адміністра­тивно-територіальними одиницями, торгові, торгово-промис­лові палати, університети, музеї, державні залізниці й банки тощо. Грунтуючись у своїй діяльності в основному на вимогах нормативно-правових актів публічного характеру, вони іноді виступають як суб'єкти приватного права, керуючись при цьому нормами цивільного чи торговельного права.

  • Юридичні особи приватного права створюються переважно у нормативно-явочному порядку. Вони обліковуються у спе­ціальних реєстрах або отримують спеціальний дозвіл від ком­петентних органів. Це банки, страхові компанії та ін. На них поширюються норми цивільного або торговельного права. Вони можуть виступати у різних формах, що передбачені за­конодавством держав. Це спілки та установи відповідно до статей 21, 22 німецького Цивільного зводу, товариства й асо­ціації згідно зі статтями 1832, 1842 Цивільного кодексу Фран­ції; корпорації (об'єднання осіб) та установи — за правом Швейцарії; корпорації з кількох осіб (зокрема, державні під­приємства) та корпорації з однієї особи, так звані one-man-company, а також король, служителі церкви — в Англії. Діяль­ність one-man-company регулює, зокрема, Закон про компанії 1989 р.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]