39. Організаційно-правові форми спільної господарської діяльності в практиці мгш

Підприємства, за законодавством України, вправі об'єд­нувати свою господарську діяльність, створюючи для цьо­го об'єднання у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних і соціальних завдань.

Об'єднання підприємств відбувається на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до законо­давства мають таке право. До їх складу можуть входити підприємства, створені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, створені на території інших держав. Вони ство­рюються на визначений строк чи як тимчасові об'єднання.

Об'єднання наділяються статусом юридичної особи, а підприємства, що входять до складу об'єднання, зберігають цей статус.

Залежно від порядку заснування об'єднання функціонують як господарські об'єднання, що створюються на добровільних засадах за ініціативою самих підприємств, незалежно від їх виду, або як державні чи комунальні господарські об'єднан­ня. Перші діють на основі установчого договору та/або стату­ту, який затверджується їх засновниками, а другі — на основі рішення про їх створення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про їх утворення.

Державне чи комунальне господарське об'єднання ство­рюється за рішенням Кабінету Міністрів України або, у ви­значених законодавством випадках, рішенням міністерств чи інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що створюють об'єднання, або рішенням ком­петентних органів місцевого самоврядування.

Підприємства, що входять до складу об'єднань, вправі добровільно вийти з об'єднання за умов, зазначених в за­коні чи договорі про створення об'єднання або в його ста­туті, делегувати частину своїх повноважень і повертати ці повноваження в порядку, визначеному установчими доку­ментами об'єднання; одержувати частину прибутку від спільної діяльності; мати інші права, зумовлені установчи­ми документами об'єднання.

Підприємства можуть об'єднуватись у галузеві, міжгалу­зеві, регіональні та міжрегіональні господарські асоціації, концерни, корпорації, консорціуми та інші об'єднання.

Асоціація (від лат. аввосіаНо — з'єднання, зв'язок) — це договірне об'єднання підприємств, що створюється з метою постійної координації господарської діяльності, поглиблен­ня спеціалізації і розвитку кооперації виробництва, органі­зації спільних виробництв на засадах об'єднання своїх фінансових і матеріальних ресурсів для задоволення влас­них потреб або виробництва продукції, робіт, послуг для реалізації третім особам. При створенні господарської асо­ціації централізується одна або кілька виробничо-госпо­дарських і управлінських функцій. За рішенням учасників господарська асоціація може представляти їхні інтереси у відносинах з третіми особами.

Корпорація (від пізньолат. corporatio — об'єднання, співтовариство) є теж договірним об'єднанням, створеним на засадах поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централі­зованого регулювання діяльності кожного з учасників орга­нам правління корпорації.

Концерн (від англ. concern — причетність, відношення) — це таке об'єднання підприємств, яке здійснює спільну діяльність на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників з централізацією функцій науково-техніч­ного та виробничого розвитку, а також інвестиційної, фінан­сової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Підприє-мства-учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень і функцій, у тому числі як представника їхніх інтересів у відносинах з третіми особами.

Консорціум (від лат. consortium — співучасть, співтова­риство) відрізняється від цих трьох видів об'єднань тимча­совим характером об'єднання коштів підприємств для до­сягнення спільної мети (вирішення конкретних завдань, реалізації цільових програм і проектів (науково-технічних, будівельних і т.п.)). Після виконання поставленого завдан­ня консорціум припиняє свою діяльність.

Господарські об'єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників) і створюють виконавчі органи, передбачені їх статутом.

Вищий орган затверджує статут об'єднання; вирішує питання про прийняття нових учасників та виключення учасників з його складу; вирішує фінансові та інші питан­ня відповідно до установчих документів. Виконавчий орган, колегіальний чи одноособовий, що створюється загальни­ми зборами, вирішує питання поточної діяльності, які за статутом або договором віднесені до його компетенції.

Керують державними чи комунальними об'єднаннями правління об'єднання і генеральний директор, який призна­чається на посаду та звільняється органом, що прийняв рішення про створення об'єднання.

Здійснення управління поточною діяльністю об'єднання може бути доручено адміністрації одного з підприємств (го­ловного підприємства) на умовах, передбачених установчи­ми документами відповідного об'єднання.

Учасники об'єднання підприємств можуть вносити май­нові внески (вступні, членські, цільові тощо) на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами.

Господарське об'єднання може створювати за рішенням його вищого органу унітарні підприємства, філії, представ­ництва.

Певні особливості, що відрізняють їх від інших об'єд­нань, мають промислово-фінансові або транснаціональні промислово-фінансові групи. До них можуть входити про­мислові, сільськогосподарські та інші підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші організації, у тому числі й іноземні, що мають на меті отримання прибутку. Вони створюються за рішенням уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритет­них галузей виробництва і структурної перебудови еконо­міки України, включаючи програми згідно з міждержавни­ми договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

Відповідно до Закону України «Про промислово-фінан­сові групи в Україні»¹ від 21 листопада 1995 р., промисло­во-фінансова група складається з головного підприємства цієї групи, яке виготовляє кінцеву продукцію², здійснює її збут, сплачує податки і офіційно представляє інтереси гру­пи в Україні та за її межами, та інших учасників групи.

Інші учасники промислово-фінансової групи — це підприємства, банки, наукові та проектні установи, органі­зації чи іноземні підприємства, що входять до складу цього об'єднання, виробляють проміжну продукцію¹ або надають банківські послуги учасникам і головному підприємству і мають на меті одержання прибутку.

Входячи до складу промислово-фінансової групи, голов­не підприємство, інші її учасники зберігають статус юри­дичної особи, а промислово-фінансова група в цілому цим статусом не наділяється. Право діяти від її імені має вик­лючно головне підприємство.

Головне підприємство та інші учасники промислово-фінан­сової групи укладають генеральну угоду про сумісну діяльність по виробництву кінцевої продукції, за якою всі учасники зберігають незалежність у здійсненні виробничої, госпо­дарської і фінансової діяльності. Генеральна угода підлягає затвердженню постановою Кабінету Міністрів України.

Головним підприємством промислово-фінансової групи не може бути торговельне підприємство, транспортне, підприємство у сфері громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного поста­чання, банк, фінансово-кредитна установа.

Порядок створення, реорганізації та ліквідації промис­лово-фінансової групи визначається законодавством.

Господарським кодексом України та іншими законодав­чими актами регламентується і діяльність асоційованих підприємств та холдингових компаній.

Асоційовані підприємства — це група суб'єктів господа­рювання, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутно­му фонді та/або управлінні. Залежність між асоційовани­ми підприємствами може бути простою чи вирішальною.

Проста залежність виникає у разі, якщо одне з підпри­ємств має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відпо­відно до закону та/або установчих документів цього підприєм­ства кваліфікованою більшістю голосів. А вирішальна за­лежність виникає тоді, коли між підприємствами встанов­люються відносини контролю — підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутно­му фонді та/або загальних зборах чи інших органах управл­іння іншого (дочірнього) підприємства¹, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залеж­ності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.

Суб'єкт господарювання, що володіє контрольним паке­том акцій дочірнього підприємства, визначається холдин­говою компанією. Якщо з вини останнього дочірнім підприєм­ством було укладено і здійснено невигідні для нього угоди або операції, то контролююче підприємство повинно ком­пенсувати завдані йому збитки.