- •1. Поняття міжнародного приватного права.
- •2. Предмет міжнародного приватного права.
- •3. Методи правового регулювання в міжнародному приватному праві
- •4. Природа норм міжнародного приватного права та його місце в національній системі права
- •5. Співвідношення міжнародного приватного права з цивільним правом та міжнародним публічним правом
- •6. Система міжнародного приватного права.
- •7. Розвиток науки міжнародного приватного права.
- •§ 2. Розвиток науки міжнародного приватної* права
- •9. Особливості міжнародного приватного права зарубіжних країн
- •8. Роль і завдання міжнародного приватного права, тенденції його розвитку
- •10. Види джерел та їх загальна характеристика.
- •11. Внутрішньодержавне (національне) законодавство як джерело міжнародного приватного права.
- •12. Міжнародний договір в системі джерел міжнародного приватного права.
- •13. Міжнародний звичай як джерело міжнародного приватного права.
- •14. Судова та арбітражна практика як джерело міжнародного приватного права.
- •15. Міжнародна організація та уніфікація міжнародного приватного права.
- •16. Проблеми кодифікації міжнародного приватного права.
- •17. Поняття і підстави колізій законів у міжнародному приватному праві.
- •18. Колізійна норма в міжнародному приватному праві та її елементи
- •19. Види колізійних норм
- •20. Формули прикріплення
- •21. Сутність проблеми кваліфікації та основні способи її вирішення
- •22. Зворотне відсилання та відсилання до закону третьої держави
- •23. Застереження про публічний порядок
- •24. Обхід закону в міжнародному приватному праві.
- •25. Взаємність і реторсія
- •26. Встановлення змісту іноземного права
- •27. Правоздатність та дієздатність фізичних осіб
- •28. Критерії визначення особистого статуту фізичних осіб у міжнародному приватному праві
- •29. Основні принципи правового положення іноземців
- •30. Законодавство України про поняття іноземець та зміну правового статусу іноземця
- •31. Правовий статус іноземців в Україні, їх правоздатність та дієздатність
- •1.4. Правоздатність іноземців в Україні
- •1.5. Дієздатність іноземців в Україні
- •32. Основні питання правового статусу громадян України за кордоном
- •33. Особливості правового статусу біпатридів та апатридів.
- •§ 9. Особливості правового статусу біпатридів
- •34. Поняття юридичної особи як суб'єкта міжнародного приватного права.
- •35. Особистий статут і „національність" юридичної особи.
- •36. Загальна характеристика правового статусу іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні.
- •37. Правовий статус суб'єктів господарювання України за кордоном
- •38. Транснаціональні корпорації та міжнародні юридичні особи
- •39. Організаційно-правові форми спільної господарської діяльності в практиці мгш
- •40. Держава як суб'єкт майнових відносин
- •41. Імунітет держави та його види
- •3.3. Види імунітетів держави
- •42. Правовий режим цивільно-правових угод, укладених державою
- •43. Правовий статус торговельних представництв держави за кордоном
- •44. Міжнародні організації як суб'єкти міжнародного приватного права.
- •45. Поняття і види речового права
- •46. Об'єкти речових прав в міжнародному приватному праві.
- •47. Цінні папери і оборотні документи
- •48. Відносини власності в міжнародному приватному праві.
- •49. Загальні питання права власності у відносинах з іноземним елементом за законодавством України.
- •50. Застосування законодавства про націоналізацію.
- •§ 3. Применение за границей законов о национализации
- •51. Колізійні питання права власності за законодавством України та в міжнародному приватному праві.
- •§ 2. Колізійні питання права власності у міжнародному приватному праві
- •§ 3. Колізійні питання права власності за законодавством України
- •52. Правове положення власності України і власності юридичних осіб за кордоном.
- •53. Правове регулювання іноземних інвестицій.
- •54. Міжнародний захист іноземних інвестицій.
- •55. Поняття і ознаки міжнародного банкрутства.
- •§ 2. Источники правового регулирования несостоятельности
- •§ 3. Субъекты несостоятельности
- •56. Поняття і особливості зовнішньоекономічної угоди.
- •57. Форма зовнішньоекономічних угод.
- •58. Умови зовнішньоекономічної угоди.
- •59. Облік (реєстрація) зовнішньоекономічних угод.
- •60. Колізійно-правові питання зовнішньоекономічних угод.
- •61. Поняття договору купівлі-продажу та джерела його регулювання
- •62. Порядок укладення договору міжнародної купівлі-продажу товарів.
- •63. Істотні умови договору міжнародної купівлі-продажу товарів.
- •64. Обов'язки продавця за договором міжнародної купівлі-продажу товарів.
- •65. Обов'язки покупця за договором міжнародної купівлі-продажу товарів
- •66. Особливості договору в міжнародній торгівлі
- •67. Засоби правового захисту сторін договору у випадку його порушення
- •68. Принципи міжнародних комерційних договорів унідруа. Теорія "Іех тегкаШпа".
- •69. Поняття міжнародних зустрічних операцій.
- •70. Товарообмінні й компенсаційні угоди на безвалютній основі.
- •§ 5. Компенсационные соглашения
- •71. Компенсаційні угоди на комерційній основі.
- •72. Компенсаційні угоди на основі виробничого співробітництва.
- •§ 6. Контракты по оказанию технического содействия и строительству предприятий
- •§ 7. Концессионные и иные соглашения
- •73. Договір про виключний продаж товарів.
- •§ 2. Договор об исключительной продаже товаров
- •74. Договір про франшизу як різновид договору про виключний продаж товарів.
- •§ 3. Договор о франшизе
- •75. Договір про факторинг.
- •§ 4. Договор о факторинге
- •76. Договори доручення та комісії.
- •§ 2. Договор комиссии
- •77. Агентський договір, його особливості. Гаазька конвенція 1978 року про право, застосовне до агентських угод.
- •§ 3. Агентский договор в праве Англии и сша
- •78. Договір майнового найму.
- •§ 1. Понятие договора имущественного найма
- •§ 2. Права и обязанности сторон
- •§ 4. Лизинг — особый вид договора имущественного найма
- •79. Лізинг як особливий вид договору майнового найму. Оттавська конвенція 1988 року про міжнародний фінансовий лізинг.
- •80. Договір підряду та сфера його господарського застосування.
- •§ 1. Понятие договора подряда и сфера его хозяйственного применения
- •81. Договір про кооперацію.
- •§ 1. Договор о кооперации
- •82. Договір про консорціум.
- •§ 2. Договор о консорциуме
- •83. Договір зберігання та сфера його господарського застосування.
- •§ 1. Понятие договора хранения и сфера его хозяйственного применения
- •84. Договір страхування, його характерні особливості.
- •§ 3. Характеристика договора страхования. Права и обязанности сторон. Принцип суброгации
- •85. Поняття та особливості правового регулювання міжнародних перевезень.
- •86. Правове регулювання міжнародних морських перевезень.
- •§ 6. Міжнародні морські перевезення
- •87. Міжнародні залізничні перевезення.
- •§ 3. Міжнародні залізничні перевезення
- •88. Міжнародні автомобільні перевезення.
- •§ 4. Міжнародні автомобільні перевезення
- •89. Міжнародні повітряні перевезення.
- •§ 5. Міжнародні повітряні перевезення
- •90. Міжнародні комбіновані перевезення.
- •§ 7. Змішані перевезення
- •91. Правова природа міжнародних розрахунків та кредитних відносин
- •92. Інкасо як форма міжнародних фінансових розрахунків
- •93. Акредитивна форма міжнародних фінансових розрахунків
- •94. Вексель як розрахунковий документ в міжнародних фінансових зобов'язаннях.
- •95. Чек як розрахунковий документ в міжнародних фінансових зобов'язаннях.
- •96. Валютні ризики у зовнішньоекономічних контрактах та форми їх страхування
- •97. Поняття і основні особливості інтелектуальної власності як об'єкта міжнародно-правового захисту.
- •98. Міжнародно-правова охорона авторських прав.
- •99. Міжнародно-правова охорона суміжних прав.
- •100. Міжнародно-правова охорона промислової власності.
- •101. Поняття зобов'язання із заподіяння шкоди та умови його настання в національних правових системах.
- •102. Колізійно-правові питання зобов'язань із заподіяння шкоди.
- •103. Загальна характеристика спадкових правовідносин у міжнародному приватному праві.
- •104. Міжнародно-правове регулювання спадкових відносин.
- •105. Спадкування за заповітом у міжнародному приватному праві.
- •§ 2. Наследование по завещанию
- •106. Спадкування за законом у міжнародному приватному праві.
- •§ 3. Наследование по закону
- •107. Перехід спадкового майна і відповідальність за боргами спадкодавця у міжнародному приватному праві.
- •§ 4. Переход наследственного имущества и ответственность по долгам наследодателя
- •108. Шлюб: поняття, порядок і умови укладення.
- •§ 2. Брак. Понятие, порядок и условия заключения
- •109. Правовідносини між подружжям.
- •§ 3. Правоотношения между супругами
- •110. Правовідносини між батьками і дітьми.
- •§ 4. Відносини батьків і дітей і їх регламентація у мпп
- •111. Припинення шлюбу в міжнародному приватному праві.
- •§ 5. Прекращение брака
- •112. Усиновлення. Міжнародні договори та законодавство України про усиновлення.
- •§ 8. Міжнародні договори та законодавство України про усиновлення
- •113. Опіка і піклування.
- •114. Колізійно-правове регулювання шлюбно-сімейних відносин.
- •§ 6. Колізійне законодавство України стосовно регулювання шлюбно-сімейних відносин
- •115. Трудові відносини з іноземним елементом та джерела їх регулювання.
- •§ 1. Трудові відносини з "іноземним елементом" та джерела їх регулювання
- •116. Колізійно-правове регулювання міжнародних трудових відносин.
- •§ 2. Колізійне регулювання міжнародних трудових відносин
- •117. Питання соціального забезпечення в міжнародному приватному праві.
- •§ 3. Міжнародні договори України з питань трудової діяльності та соціального захисту працівників
94. Вексель як розрахунковий документ в міжнародних фінансових зобов'язаннях.
Векселі. Як засіб платежу в міжнародній та вітчизняній практиці розрахункових операцій широко застосовується вексель.
Вексель (нім. — Wechsel — зміна, обмін) — цінний папір, що містить безумовне абстрактне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну певну грошову суму власнику векселя (векселетримачеві).
При розрахунках у зовнішньоторговельних операціях використовуються простий вексель (соло) і переказний (тратта) [177].
Простий вексель (соло) — нічим не обумовлене зобов'язання позичальника (векселедавця) сплатити позикодавцю (векселетримачеві) відповідний борг в обумовленому місці у визначений термін.
Просту форму грошового зобов'язання (прості векселі) за міжнародних розрахунків використовують значно рідше, ніж пере-казні.
Переказний вексель (тратта) — письмовий наказ векселедавця (трасанта), адресований боржнику (трасату), сплатити третій особі (ремітенту) в зазначений термін позичену суму. За такого грошового зобов'язання трасант виступає і кредитором щодо боржника (трасата), і боржником щодо ремітента.
Вексель складається за суворо встановленою формою, обумовленою національним законодавством.
У сфері міжнародного платіжного обороту застосовуються норми національного і міжнародного права. Так, 1930 р. у Женеві було прийнято Однотипний вексельний закон. На його підставі держави — учасниці угоди, у тому числі колишній СРСР, уніфікували національне вексельне законодавство. Самостійну групу становлять країни, вексельне законодавство яких належить до інших систем. Тому в міжнародних розрахунках необхідно враховувати нормативні акти, наявні у вексельному законодавстві різних країн, і передбачати їх у контрактах, які регулюватимуть фінансові відносини за зовнішньоекономічним договором.
Відповідно до Однотипного вексельного закону вексель складають у письмовому вигляді. Він повинен містити обов'язкові реквізити.
Для простого векселя:
вексельна позначка;
просте і нічим не обумовлене зобов'язання сплатити певну суму грошей;
термін платежу;
місце платежу;
найменування одержувача;
дата та місце складання платежу;
підпис векселедавця.
Для переказного векселя (тратти) :
найменування "вексель" у текст документа;
проста і нічим не обумовлена пропозиція сплатити певну суму грошей;
найменування трасата (боржника);
термін платежу;
місце платежу;
найменування особи (ремітента, одержувача), якій чи за наказом якої має бути здійснений платіж;
дата та місце складання векселя;
підпис особи (векселедавця, трасата, кредитора), яка видає вексель.
За відсутності хоча б одного із зазначених елементів простий і пе-реказний векселі не мають чинності. У багатьох країнах світу для зручності операцій з векселями, що використовуються у комерційному обороті, розроблено вексельні формуляри, які відповідають вимогам вексельного законодавства. Можна виставити і вексель, не оформлений на спеціальному бланку, але за умови, що він містить усі необхідні реквізити.
Оскільки переказний вексель сам по собі не має сили законного платіжного засобу, а є лише представником справжніх грошей, у міжнародній практиці прийнято, що боржник-трасат зобов'язаний письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем в зазначений термін (акцепт тратти). Акцепт здійснюється у вигляді напису на лицьовому боці векселя і підписується акцептантом. Печатку під акцептом не ставлять. Акцепт тратти може бути загальним чи обмеженим.
Обмежений (частковий) акцепт — письмове погодження боржника сплатити тільки частину суми, вказаної у тратті.
Необхідність акцепту тратти зумовлена тим, що обов'язок трасата сплатити її виникає тільки після акцепту. Тому для належного виконання трасатом своїх зобов'язань експортер, передаючи у банк з інкасовим листом товаровідвантажувальні документи, додає до них тратту. В інкасовому дорученні експортер вказує, що товаровідван-тажувальні документи, за якими імпортер може отримати товар, повинні бути передані інкасуючим банком імпортеру проти акцепту виставленої на нього тратти.
Якщо тратта підлягає акцепту до поставки товару, експортер пересилає тратту імпортерові, імпортер акцептує її та передає банкові з дорученням видати її експортеру тільки після отримання трасатом товаророзпорядчих документів, що засвідчують поставку товару.
Акцепт тратти може здійснювати і банк. Такий банківський акцепт використовують для дотермінової негоціації тратти.
Негоціація тратти — продаж векселя векселетримачем банку до настання терміну платежу за векселем. При цьому векселетримач отримує не повну суму векселя, а тільки її частину, яка залишилася після вирахування відсотка за негоціацію та банківського збору. Після цього банк може у зазначений термін пред'явити трасату вексель до сплати.
Авалювання векселів. Надійнішою гарантією, порівняно з акцептом за траттами та простими векселями, у міжнародній торгівлі є їх авалю-вання (підтвердження) банками. Аваль є вексельним дорученням, до якого застосовується вексельне право. Це доручення означає гарантію платежу за траттою чи простим векселем (повністю або частково) з боку банку, якщо боржник не виконав своєчасно зобов'язання за векселем.
Платіж за векселем може бути забезпечений повністю або в частині вексельної суми через аваль. Це забезпечення дається третьою особою або однією з осіб, які підписали вексель.
Аваль (франц. aval — схвалення) — вексельне поручництво, за яким особа, яка поручилася (аваліст), бере на себе відповідальність за виконання зобов'язання будь-якою зобов'язаною за векселем особою — акцептантом, векселедавцем, індосантом.
Авалювання здійснюють при видачі векселя або на будь-якому іншому етапі його обігу на підставі договору із зобов'язаною за векселем особою лише після ґрунтовної перевірки її юридичної та економічної надійності. Аваль не втрачає своєї чинності внаслідок недійсності зобов'язання, за яке він був наданий (недійсності підпису юридичної особи, її фінансової неспроможності тощо).
Аваль проставляється на векселі, додатковому аркуші або на окремому аркуші із зазначенням місця його видачі. Він позначається словами "вважати за аваль" або будь-яким іншим рівнозначним формулюванням, підписується тим, хто надає аваль. Для авалю достатньо одного лише підпису, поставленого авалістом на лицевому боці пере-казного векселя, якщо тільки цей підпис не поставлено платником або векселедавцем. В авалі повинно бути вказано, за кого він виданий. У разі відсутності такої вказівки він вважається виданим за векселедавця.
Юридична особа, яка бажає заручитися поручництвом, звертається до банку, де здійснюється її розрахунково-касове обслуговування. Для прийняття рішення про надання авалю клієнт повинен подати:
заяву;
оригінали векселів, які подаються до авалю;
реєстр векселів;
копії засновницьких документів;
баланс та звіт про фінансові результати за останній звітний період;
довідку про стан розрахункового рахунка;
документ, що підтверджує товарний характер векселів;
картку із зразками підписів та печатки, якщо клієнт обслуговується в іншому банку.
Документи залишаються у розпорядженні відповідального працівника банку до прийняття рішення про можливість надання авалю. В обмін на прийняті векселі банк видає розписку. Банк не пізніше робочого дня, наступного за днем звернення за вексельним поручництвом, повинен повідомити клієнта про своє рішення. Аваль надається тільки за векселями, що видаються (акцептуються) в оплату за продукцію, виконані роботи, надані послуги. Не рекомендується надавати аваль за векселями:
недоміцильованим;
з терміном платежу за пред'явленням, якщо не визначено термін його пред'явлення;
з терміном понад 6 місяців з моменту пред'явлення;
• юридичних осіб, векселі яких опротестовувались за останній рік. У міжнародному платіжному обороті вексель вважається оборотним фінансовим документом. Це означає, що з переданням його іншій особі до неї переходять усі права, вимоги та ризики за цим документом. Передання векселя здійснюють простим врученням чи за допомогою передатного напису (індосаменту).
Індосамент — передатний напис на зворотному боці векселя, чека, коносаменту та деяких інших цінних паперів, який засвідчує пере-дання прав за цим документом від однієї особи до іншої та підписується індосантом. Індосамент можна здійснити у вигляді передатного напису з відмовою від відповідальності, що випливає з тратти. Тоді проставляють напис "без обороту на мене", а передатний напис називають безоборотним індосаментом.
Будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту. Якщо векселедавець вмістив у переказному векселі слова "не за наказом" або будь-яке рівнозначне формулювання, то документ може бути переданий тільки з дотриманням форми і з наслідками звичайної цесії.
Цесія (лат. — свззїв — передання) — поступка вимоги в зобов'язанні іншій особі; передання будь-кому своїх прав на що-небудь.
Індосамент може бути здійснений навіть на користь платника, незалежно від того, чи акцептував він вексель, або на користь векселедавця чи будь-якої іншої зобов'язаної за векселем особи. Ці особи можуть, у свою чергу, індосувати вексель.
Індосамент має бути простим і нічим не обумовленим. Будь-яка обмежуюча його умова вважається ненаписаною. Частковий індосамент є недійсним. Індосамент має бути написаний на векселі або на прикріпленому до нього аркуші (алонжі) та підписаний індосантом. Індосамент може не містити зазначення особи, на користь якої він зроблений (індосамент на пред'явника), або складатися з одного підпису індосанта (бланковий індосамент). У цьому випадку індосамент для того, щоб мати силу, має бути написаний на звороті векселя або на додатковому аркуші, приклеєному до векселя. При цьому індосамент, розміщений першим на додатковому аркуші, має починатися на векселі й закінчуватися на додатковому аркуші, а печатка — на з'єднанні векселя та додаткового аркуша.
Індосамент переносить усі права, що випливають з переказного векселя. Якщо індосамент бланковий, то векселетримач може:
заповнити бланк або на своє ім'я, або на ім'я будь-якої іншої особи;
індосувати, у свою чергу, вексель через бланк або на ім'я будь-якої іншої особи;
передати вексель третій особі, не заповнюючи бланк і не здійснюючи індосаменту.
Якщо індосамент містить застереження "валюта до отримання", "на інкасо", "як довіреному" або будь-яке інше, що передбачає просте доручення, векселетримач може здійснювати всі права за переказним векселем, але індосувати його лише шляхом передоручення. Зобов'язані особи можуть у такому разі заявляти проти векселетримача лише такі заперечення, які могли б бути протиставлені індосанту.
Якщо в індосаменті зазначено: "валюта в забезпечення", "валюта під заставу" або інше, що передбачає заставу, векселетримач може здійснювати всі права, що випливають з переказного векселя, але поставлений ним індосамент має чинність лише як передоручений індосамент. Зобов'язані особи не можуть заявляти проти векселетримача заперечень, що ґрунтуються на їхніх особистих стосунках з індосантом, якщо тільки векселетримач, одержуючи вексель, не чинив свідомо на шкоду боржникові.
Індосамент, здійснений після терміну платежу, має ті самі наслідки, що і попередній індосамент. Проте індосамент, здійснений після протесту в неплатежі або після закінчення терміну, встановленого для здійснення опротестування, має наслідки лише звичайної цесії. Якщо протилежне не буде доведено, недатований індосамент вважається здійсненим до закінчення терміну, встановленого для подання опротестування.
Виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами та аваліста-ми можуть тільки юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що визнаються такими відповідно до чинного законодавства України. Векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України.
Видача та індосамент векселів за межі України не допускаються.1 У векселі, який підлягає оплаті за пред'явленням або у визначений час від пред'явлення, векселедавець може обумовити, що на вексельну суму нараховуватимуться відсотки. У будь-якому іншому векселі така умова вважається ненаписаною. Відсоткова ставка має бути вказана у векселі. За відсутності такої вказівки умова вважається ненаписаною. Відсотки нараховуються від дня складання векселя, якщо не вказано іншої дати.
Якщо сума векселя позначена прописом і цифрами, то у разі розбіжності між цими позначеннями вексель дійсний на суму, позначену прописом. Якщо у векселі сума позначена кілька разів (або прописом, або цифрами), то за розбіжності між цими позначеннями вексель є чинним лише на меншу суму.
Кожний векселетримач має право знімати з векселя копії. Копія повинна точно відтворювати оригінал з індосаментами і з усіма іншими позначками, які на ньому є. На ній повинно бути вказано, до якого місця вона доведена. Копія може бути індосова-на та авальована у тому самому порядку і з тими самими наслідками, що й оригінал. У копії має бути вказана особа, в руках якої знаходиться оригінал документа. Вона зобов'язана вручити зазначений документ законному власнику копії. Якщо на оригіналі після останнього індосаменту, зробленого до зняття копії, є застереження "починаючи звідси індосування дійсне лише на копії" або будь-яке інше рівнозначне, то індосамент, поставлений після цього на оригіналі, є недійсним.
Українські банки здійснюють з векселями такі операції:
кредитні: • врахування (дисконт) векселів;
інструкція НБУ "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті за експортно-імпортними операціями на умовах відстрочки платежів чи поставок" № 85 від 14 липня 1994 р.
надання позичок до запитання під забезпечення векселів;
вексельне переврахування і перезастава; комісійні:
прийняття векселів на інкасо для одержання платежів і оплати векселів у визначений термін;
зобов'язання оплатити вексель за платника (доміциляція);
аваль векселів;
акцепт векселів.1
Банківські операції з векселями. Вексельними кредитами є банківські операції з врахування (дисконту) векселів і надання позичок до запитання під забезпечення векселів. Кредит надається за заявою векселетримача. Врахування векселів і позички під заставу векселів є активними операціями банку; їх суми враховують при визначенні відповідних нормативних коефіцієнтів.
При розгляді можливості надання вексельного кредиту банк зобов'язаний переконатися, що клієнт буде спроможний своєчасно повернути кредит. Для аналізу і оцінки платоспроможності використовуються дані бухгалтерського обліку і звітності осіб, зобов'язаних векселями, дані інших банків, послуги незалежних аудиторських служб, інші доступні методи і засоби, що не суперечать закону.
Векселі подають у банк з реєстром, форма якого визначається головним банком. Векселі у реєстрах мають бути розташовані у порядку термінів їх оплати, починаючи з найближчого. Рекомендується групувати векселі у різні реєстри: в один вносять векселі, які мають бути оплачені у місці здійснення операцій, а в інший — іноземні векселі. Записи за внесеними до реєстру векселями звіряють з реквізитами наданих векселів. За прийняті з реєстром векселі пред'явникові вручається квитанція, якщо їх облік не може бути здійснений у день прийому.
Банк має проконтролювати, щоб векселетримач при внесенні векселя до реєстру зробив іменний індосамент на користь банку. Якщо на векселі останній індосамент був бланковий, то він переводиться в іменний на ім'я банку також бланковим індосаментом, перед яким має бути залишено достатньо місця для того, щоб банк міг поставити штамп (напис) "Сплачуйте за наказом банку". Напис на ім'я банку доречно робити ще й для того, щоб ускладнити використання векселя при його втраті або викраденні. Крім того, на лицьовому боці векселя ставиться штамп "прийняти до врахування", "іногородній".
Подані векселі перевіряють щодо їх юридичної та економічної надійності.
З юридичної точки зору перевіряється:
правильність заповнення усіх обов'язкових реквізитів;
повнота сплати вексельного мита;
повноваження осіб, які підписали вексель, а також справжність цих підписів.
Законним власником векселя є:
особа, на ім'я якої вексель виписаний (ремітент);
особа, на ім'я якої зроблено останній іменний індосамент;
пред'явник, якщо останній індосамент є бланковим.
У векселі мають бути усі реквізити, встановлені п. 1 і 75 "Положення про переказний і простий вексель".
Необхідно дуже уважно перевіряти векселі, видані в інших державах, з позицій суворої відповідності їх вексельним законодавчим актам країни, де видано вексель. Якщо вексель складено іноземною мовою, то, приймаючи його до врахування або в заставу, банк (дирекція, філіал) повинен вимагати завірений нотаріусом переклад тексту векселя.
Метою перевірки економічної надійності векселя є повна впевненість у його оплаті. Крім перевірки загальної кредитоспроможності клієнта аналізують економічний стан індосантів, які зробили написи на векселі. Для цього використовують усі наявні можливості банку, в тому числі послуги аудиторських організацій і дані тих банків, у яких відкрито основні рахунки індосантів.
Врахування або дисконтування векселів полягає в тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його сплачує пред'явникові, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі терміну. Економічною сутністю операції врахування є дострокова грошова реалізація векселя його тримачем банку і переведення комерційного кредиту в банківський.
За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується із знижкою. Різниця між сумою, ясу банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає за цим векселем у термін платежу, називається врахуванням або дисконтом.
Дисконтування — утримання узгодженої знижки за відповідний період із номінальної суми векселя.
Враховуючи вексель, банк (дирекція, філіал) отримує його у своє розпорядження, стає кредитором векселетримача з усіма правами та обов'язками останнього, згідно з "Положенням про переказний і простий вексель". Векселі, які враховуються, повинні мати не менше двох підписів — векселедавця і першого векселетримача. Кількість передатних написів свідчить про надійність векселя (чим більше підписів, тим вища надійність). Обов'язково потрібно перевірити безперервність передатних індосаментів, визначити законність володіння векселем. Не приймаються до обліку векселі, подані юридичними особами, векселі яких опротестовувалися за останні 6 місяців. Векселі, що не відповідають вимогам банку, викреслюють з реєстру і повертають клієнту. Після цього реєстри розглядаються керівником банку (дирекції, філіалу) і за наявністю кредитних ресурсів на них ставиться дозволяючий напис про кількість і суму векселів, які приймаються до врахування.
Сума дисконту (відсоток за врахування) векселя стягується банком як би наперед, але зараховується на прибутковий рахунок банку після отримання платежу за векселем. Для своєчасного отримання платежу за врахованими векселями банк контролює терміни настання платежів. Адже порушення терміну погашення і зазначеного терміну подання векселя до опротестування спричиняє втрату юридичної чинності векселя.
Якщо платіж приймається достроково, то платникові повертається відповідна сума дисконту за ті дні, що залишилися до терміну сплати (як правило, не менше ніж за 7-10 днів), але на підставі ставки відсотка банку, що сплачується за поточними рахунками У разі оплати векселів після закінчення терміну платежу платник понад вексельну суму сплачує банку за прострочені дні пеню і 6 % річних, а також витрати на опротестування, надсилання повідомлень тощо. Після цього банк видає вексель платнику.
Банк виконує доручення векселетримачів і бере на себе відповідальність за пред'явлення векселів своєчасно платнику та одержання належних платежів. Після надходження платежу вексель повертається боржнику. У разі ненадходження платежу вексель повертається векселетримачеві, але з опротестуванням неплатежу. Отже, банк відповідає за наслідки невчинення протесту.
Якщо при врахуванні векселів банк зазнає певного ризику, оплачуючи вексель (за вирахуванням дисконту), то, інкасуючи вексель, він бере на себе лише доручення одержати належний за векселем платіж у визначений термін і передати його власнику векселя. Роль банку зводиться лише до точного виконання інструкцій клієнта-векселетримача. За здійснення інкасо банк отримує комісійну винагороду.
Банк приймає для інкасування векселі з оплатою в тих місцях, де є установи банків. Вексель передається для інкасування з написом про передоручення на ім'я банку, який ставиться на його звороті, у вигляді "сплатіть за наказом банку", "валюта на інкасо" і засвідчується підписом векселедавця. Прийнявши на інкасо векселі, банк зобов'язаний своєчасно надіслати їх за місцем платежу і сповістити платника повідомленням про надходження документів на інкасо. У разі неотримання платежу за векселем банк зобов'язаний подати його для опротестування від імені довірителя (якщо останній не дав розпорядження повернути йому неоплачений вексель), а також повідомити його про виконання доручення.
За виконання доручення щодо інкасування векселів банк має право на:
відшкодування витрат за відправлення та отримання векселів і одержання платежу, коли платіж за векселем необхідно одержати в іншому місці;
винагороду (комісію) за виконання доручення.
Банк не несе відповідальності за втрату векселів на пошті, несвоєчасне одержання їх у місці платежу з вини пошти, за упущення або недоліки у роботі нотаріуса (судового виконавця) при опротес-туванні та за незалежні від банку обставини, які можуть призвести до невигідних для клієнта операцій.
Всі операції з інкасування векселів здійснюються банком згідно з укладеними договорами з клієнтами. Для укладання договору векселетримач надає банку такі документи:
заяву;
оригінали векселів, що виставляються для інкасування;
дві ксерокопії кожного векселя;
документ, що підтверджує товарний характер векселів.
Усі документи залишаються в розпорядженні відповідального працівника банку для прийняття рішення. При цьому пред'явникові надається розписка про отримання векселів. На інкасування не рекомендується приймати векселі:
неакцептовані переказні;
недоміцильовані;
з терміном платежу менше 10 днів від моменту прийняття на інкасування.
Доміцилювання — призначення платником за векселем будь-якої третьої особи, якій доручено оплатити вексель у встановленому місці платежу. Такі векселі називають доміцильованими. Зовнішньою ознакою доміцильованих векселів є напис на їх лицьовому боці "доміцильований" або "платник (банк)" і підпис доміциліата.
Банк може за дорученням векселедавця або трасата здійснювати платежі за векселем у зазначений термін. У цьому разі, на відміну від інкасування векселів, банк є не одержувачем платежу, а платником. Виступаючи як доміциліат, банк не ризикує, оскільки оплачує вексель лише в тому разі, якщо платник вніс йому раніше вексельну суму або якщо платник має у нього на своєму розрахунковому (поточному) рахунку достатні кошти та уповноважує банк списати з його рахунка суму, необхідну для оплати векселя. В іншому разі банк відмовляє в платежі, а вексель опротестовується звичайним порядком проти векселедавця. За оплату векселя банк як особливий платник може стягувати комісію, а оплачені векселі надсилає клієнтові. Для осіб, які мають у даному банку розрахунковий (поточний) рахунок, оплата доміцильованих векселів може здійснюватися безкоштовно.
Всі операції з доміцилювання векселів виконуються на підставі укладеного з клієнтом (який може бути як векселедавцем, так і акцептантом векселя) договору, в якому зазначено умови надання даної послуги банком-доміциліатом.
Підставою для розгляду питання про виконання банком функцій доміциліата є:
письмова заява платника за векселем;
реєстр векселів, що пропонуються для доміциляції;
документ, що підтверджує товарний характер векселів.
Надані документи залишаються в розпорядженні працівника банку. Обов'язковою умовою для прийняття на себе функцій доміциліата є розрахункове касове обслуговування платника в банку. Тому банк не виступає доміциліатом з векселів векселедавців
(акцептантів), розрахунковий рахунок яких відкритий в іншому банку.
Борг трасанту вважається погашеним після оплати векселя готівкою перерахуванням вказаної у ньому суми на банківський рахунок пред'явника чеком чи переказом. Після оплати пред'явник векселя повинен його повернути трасату з позначкою про оплату, яку ставлять на зворотному боці векселя.
