11. Внутрішньодержавне (національне) законодавство як джерело міжнародного приватного права.

На відміну від деяких іноземних держав, в Україні не існує єдиного кодифікаційного акта в галузі міжнародного приватного права, хоча вже підготовлено кілька проектів такого. Його норми «розкидані» по великій кількості за­конів і підзаконних нормативних актів. Зокрема, деякі нор­ми містяться в Конституції України. Скажімо, в ст. 25 заз­начено, що Україна гарантує піклування та захист своїм гро­мадянам, які перебувають за її межами, а в ст. 26, — що іноземці та особи без громадянства користуються такими самими правами і свободами, як і громадяни України.

Інші нормативні акти внутрішнього законодавства, що містять норми міжнародного приватного права, можна по­ділити на дві основні групи.

I. Нормативні акти, які повністю присвячені врегулюванню правовідносин з участю іноземного елементу, наприклад:

1. закони України: «Про зовнішньоекономічну діяль­ність» від 16 квітня 1991 р.¹; «Про правовий статус іно­земців» від 4 лютого 1994 р.²; «Про біженців» від 21 червня 2001 р.³; «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р.⁴; «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р.⁵; «Про визнання та виконання в Ук­раїні рішень іноземних судів» від 29 листопада 2001 р.⁶ та ін.;

2. підзаконні нормативні акти: Консульський статут України, затверджений Указом Президента України від 2 квітня 1994 р.; Правила в'їзду іноземців в Україну, виїз­ду та транзитного проїзду через її територію, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р., та ін.

II. Нормативні акти, в яких лише окремі розділи або статті призначені для врегулювання правовідносин з участю іноземного елементу, наприклад: Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.⁷ (статті 22, 24, 25); Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р.⁸; Кодекс законів про працю України (статті 8, 9); Сімейний кодекс України. Розділ VI «Застосування Сімейного кодексу України до іноземців та осіб без грома­дянства. Застосування законів іноземних держав і міжна­родних договорів в Україні»; Кодекс торгового мореплавства України (статті 5, 6 — застосування іноземного законодав­ства, статті 13, 14 — колізійні норми).

Термін "внутрішнє законодавство" тут вживається у ши­рокому розумінні. Маються на увазі не тільки закони, але й підзаконні акти держави. Належність норм внутрішнього за­конодавства до джерел міжнародного приватного права за­лежить від змісту предмета цієї галузі права у конкретній правовій системі.

Для вітчизняної правової системи значення мають окремі норми Конституції України. Так, у ч. З ст. 25 Конституції вказано, що Україна гарантує піклування та захист своїм гро­мадянам, які перебувають за її межами. У ч. 1 ст. 26 зазна­чається, що іноземці та особи без громадянства, які перебува­ють в Україні на законних підставах, користуються, тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі права і обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встанов­леними Конституцією, законами чи міжнародними докумен­тами України.

Конституції іноземних держав можуть включати й інші норми для регулювання приватно-правових відносин з "іно­земним елементом". Так, в Основному Законі Російської Фе­дерації спеціальна глава присвячена зовнішній політиці дер­жави, її норми регламентують питання міжнародних догово­рів, зокрема їх добросовісне виконання, як і таке ж виконання загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Кон­ституція Російської Федерації включає й норми щодо захисту прав людини.

Закони та нормативно-правові акти, які є джерелами між­народного приватного права, поділяються на такі, що: 1) пов­ністю регулюють відносини цієї галузі права або ж 2) певна частина норм яких регулюють ці відносини.