§ 3. Колізійні питання права власності за законодавством України

Цивільний кодекс України не поділяє речі на рухомі та нерухомі, хоча в окремих нормативно-правових актах вико­ристовується поняття "нерухоме майно", як, скажімо, в Законі "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про орен­ду майна державних підприємств та організацій" від 14 бе­резня 1995 р. За його нормами нерухомим майном вважаються будівлі, споруди, приміщення (п. 1 ст. 4). Поняття "нерухомо­го майна" використане і в постанові Кабінету Міністрів України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 21 вересня 1998 р.¹.

Законодавець України здебільшого виходить з однакових позицій щодо застосування колізійних норм стосовно питань права власності на рухоме та нерухоме майно. Мова йде про норми статей 569, 569³ Цивільного кодексу України та міжна­родних угод за її участю. І все ж основною в законодавстві України щодо визначення права власності є колізійна прив'язка до закону місцезнаходження речі.

На відміну від чинного Цивільного кодексу України, про­ект Цивільного кодексу містить вказівку на поділ майна на рухоме та нерухоме. Відповідно до зазначеного законопроекту право власності та інші речеві права на рухоме й нерухоме майно визначаються за правом країни, в якій це майно зна­ходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до рухомих або нерухомих речей, а також іншу юри­дичну кваліфікацію майна пропонується визначати за правом країни, в якій це майно знаходиться (ст. 1581).

Виникнення та припинення права власності на річ визна­чається за законом країни, де ця річ знаходилася на момент, коли мала місце дія чи інша обставина, яка виявилася підста­вою для виникнення або припинення права власності, якщо інше не передбачено законом України (ст. 569³ Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1582 проекту Цивільного кодексу України виникнення та припинення речевих прав на рухоме майно пропонується визначати за правом країни, де це майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення речевих прав, якщо інше не передбачено законом.

Що ж до спеціальних випадків визначення права власності, то виникнення й припинення цього права на річ за зовнішньо­торговельною угодою визначається за законом місця й укла­дення, якщо інше не встановлено погодженням сторін (ч. 2 ст. 569 Цивільного кодексу України). Місце укладення угоди визначається за законами України (ч. 4 ст. 569 Цивільного кодексу України; ст. 6 Закону України "Про зовнішньоеконо­мічну діяльність"). Відповідно до ч. 2 ст. 1582 проекту Цивіль­ного кодексу України виникнення й припинення речевих прав на рухоме майно, що є предметом правочину, пропонується визначати за правом країни, котрій цей правочин підпорядко­ваний, якщо інше не встановлено погодженням сторін. Тут же зазначається, що вибір права країни сторонами правочину не зачіпає прав третіх осіб.

Право власності на річ, що знаходиться в дорозі за зов­нішньоторговельною угодою, визначається за законом країни, з якої цю річ відправлено, якщо інше не встановлено погоджен­ням сторін (ч. З ст. 569 Цивільного кодексу України). Анало­гічно пропонується вирішити колізійні питання щодо речевих прав на рухоме майно, що перебуває в дорозі, і в ст. 1584 проекту Цивільного кодексу України. До того ж, у ст. 1583 цього проекту пропонується визначати речеві права на транс­портні засоби та інше майно, що підлягає занесенню до дер­жавних реєстрів, за правом країни, в якій ці транспортні засо­би або майно зареєстровані.

Проект Цивільного кодексу має й деякі інші новели. Зок­рема, у ч. З ст. 1582 зазначається, що виникнення права влас­ності на майно внаслідок набувальної давності визначається правом країни, в якій майно знаходилося на момент спливу строку набувальної давності.

Використання зазначених колізійних прив'язок стосовно права власності на річ допомагає вирішити ряд практичних питань, наприклад, тих, що стосуються переходу права влас­ності. Адже цей момент є вихідним для цілей оподаткування за реалізації продукції (робіт, послуг), коли беруться до уваги базисні умови поставки (визначені згідно з Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів у редакції 1990 p.), що обрані сторонами, незалежно від строків здійснен­ня оплати за договором.