57. Форма зовнішньоекономічних угод.

Основні вимоги щодо форми, змісту та порядку укладання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) містить також Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (зі змінами відповідно до Закону України від 21 жовтня 1999 р. № 1182-ХІУ). Такими змінами є:

1. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на ук­ладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випли­вати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому закону. Дії, які здійснюються від імені іно­земного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це на­лежним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта.

2. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право ук­ладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (конт­рактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені зако­нами України.

1. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визна­но недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

2. Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладання. Угода, яку укладено за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок недотримання форми, якщо додержано вимог законів України.

3. Форма угод з приводу будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України.

4. Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визна­чаються правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше, а місце укладання угоди — законами України.

5. Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, обраної сторонами при укладанні договору (контракту), або в результаті подальшого погод­ження.

6. За відсутності погодження між сторонами стосовно права, яке має застосовуватись до зовнішньоекономічних договорів (контрак­тів), використовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є:

• продавцем — у договорі купівлі-продажу;

• наймодавцем — у договорі майнового найму;

• ліцензіаром — у ліцензійному договорі про використання виключних або аналогічних прав;

• охоронцем — у договорі зберігання;

• комітентом (консигнантом) — у договорі комісії (консиг­нації);

• довірителем — у договорі доручення;

• перевізником — у договорі перевезення;

• експедитором — у договорі транспортно-експедиторського обслуговування;

• страхувачем — у договорі страхування;

• кредитором — у договорі кредитування;

• дарувальником — у договорі дарування;

• поручителем — у договорі поруки;

• заставником — у договорі застави.

9. До зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється така діяльність або де одержано передбачені договором (контрактом) ре­зультати, якщо сторони не погодили інше.

10. До зовнішньоекономічного договору (контракту) про ство­рення спільного підприємства застосовується право країни, на тери­торії якої спільне підприємство створюється та офіційно реєс­трується.

11. До зовнішньоекономічного договору (контракту), укладеного на аукціоні, в результаті конкурсу або на біржі, застосовується право країни, на території якої провадяться аукціон, конкурс або знахо­диться біржа.

12. До прав і обов'язків за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), не зазначеними в цій статті, застосовується право країни, де заснована чи має місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка забезпечує виконання такого договору (контракту), що має вирішальне значення для його змісту.

13. При прийнятті до виконання за зовнішньоекономічним дого­вором (контрактом) береться до уваги право місця такого прийняття, оскільки сторони не погодили інше.

14. Товарообмінні (бартерні) операції суб'єктів зовнішньоеко­номічної діяльності, що здійснюються без розрахунків через банки, підлягають ліцензуванню Міністерством економіки України у поряд­ку, встановленому Законом про зовнішньоекономічну діяльність.

На території України діє Конвенція ООН 1980 р. про договори міжна­родної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція).¹ Ця конвенція виходить з того, що немає потреби в укладанні чи підтвердженні дого­вору тільки в письмовій або іншій обов'язковій формі. Він може дово­дитися будь-якими засобами, у тому числі показаннями свідків. Але з цього загального правила є важливий виняток. На підставі ст. 96 Віденської конвенції держава, законодавство якої потребує, щоб дого­вори купівлі-продажу укладалися чи підтверджувалися в письмовій формі, може заявити, що у випадках, коли одна із сторін договору має своє комерційне підприємство в цій державі, положення Віденської конвенції, що допускають використання іншої форми, не застосову­ються. Такими заявами охоплюються як самі договори, їх зміна та при­пинення за погодженням сторін, так і оферта (пропозиція), акцепт та будь-яке інше вираження наміру. Уряд України скористався правом на таку заяву і у Постанові Верховної Ради Української РСР "Про приєднання Української РСР до Конвенції ООН про договори міжна­родної купівлі-продажу товарів" зазначив це.

Віденська конвенція також вказує способи укладання договорів у письмовій формі. Згідно зі ст. 13 для цілей Конвенції під "письмовою формою" розуміють також сповіщення телеграфом і телетайпом. Природно, що під час укладення договорів шляхом обміну повідом­леннями телеграфом чи телетайпом стає неможливим обговорення численних договірних умов. Здебільшого оферта та акцепт містять лише обмежене коло конкретних умов (найчастіше найменування товару, кількість, вимоги до якості, ціну і базис поставки, терміни поставки, порядок платежів). Але це зовсім не означає, що відпадає потреба в узгодженні кола інших питань.

У міжнародній торгівлі у вигляді єдиного документа укладають, як правило, великі та складні договори. В більшості ж випадків дого­вори оформляються шляхом обміну пропозиціями (оферта) та її підтвердженням (акцепт), які надсилають поштою, телеграфом і те­летайпом [28].

Від імені суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України, що є юридичними особами, договір можуть підписувати: особа, яка має таке право згідно з посадою, відповідно до установчих документів цього суб'єкта; особа, яку уповноважено на це дорученням, виданим за підпи­сом керівника суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності одноосібно чи в іншому порядку, передбаченому установчими документами; особа, яку уповноважено на це установчими документами безпосередньо.

У жодному нормативному акті України, які регламентують форму і порядок підписання зовнішньоекономічних договорів суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України, не зазначено, що підписи представників української сторони, поставлені під зовнішньоеко­номічним договором, повинні бути скріплені печаткою відповідної юридичної особи. Отже, скріплення підписів печаткою необов'язко­ве. Наявність чи відсутність відтиску печатки на договорі з боку суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України жодним чином не впливає на юридичну чинність або дійсність самого зовнішньоеко­номічного договору.