85. Поняття та особливості правового регулювання міжнародних перевезень.

За міжнародної торгівлі виникає необхідність переміщення то­варів і послуг через кордон. Для цього використовують різні транс­портні засоби. Розрізняють два види перевезення: просте, яке дає змогу використовувати один вид транспортного засобу, і комбінова­не перевезення, що полягає у застосуванні різних видів транспорт­них засобів.

Міжнародним вважається таке перевезення, коли переміщення то­вару, що становить предмет зобов'язання перевізника, здійснюється через державний кордон. Міжнародне перевезення може регулюва­тися різними правовими нормами:

• норми національного права різних держав, що регламентують відносини перевезення;

• міжнародні (уніфіковані) норми, що регламентують перевезення в міжнародному обороті;

• міжнародні колізійні (уніфіковані) норми у міжнародному обо­роті.

Останнім часом внаслідок швидкого розвитку транспортної техніки (збільшення швидкості та радіуса дії транспортних засобів) дедалі більше поширюється взаємодія між державами, що підвищує значення різних міжнародних угод у цій сфері. Ці міжнародні дого­вори регламентують як публічні (адміністративні) відносини (нап­риклад, безпека руху транспортних засобів), так і приватні (цивіль­но-правові) відносини, зокрема перевезення.

Участь конкретної держави у певному міжнародному договорі, як правило, не зобов'язує її уніфікувати своє внутрішнє законодав­ство з положеннями міжнародного договору. Проте на практиці міжнародні договори значно впливають на національне право. Це сприяє уніфікації норм, що діють на території різних держав, сто­совно конкретної галузі транспорту. Особливо це стосується морського і повітряного транспорту, а також пошти. Проте така уніфікація в міжнародному масштабі, маючи галузевий характер, створює складнощі щодо комбінованих (змішаних) перевезень із застосуванням різних видів транспортних засобів. Тому уніфі­кація у даній сфері також спростила б міжнародні перевезення. Незважаючи на це, Женевська конвенція 1980 р., що стосується змішаного перевезення товарів і ставить за мету спрощення кон­тейнерних перевезень, і донині не набрала відповідної кількості го­лосів для ратифікації.

Конвенції й інші міжнародні договори в галузі перевезень ство­рюють уніфіковане право. Це означає, що вони не тільки поєднують держави — учасниці договорів, а й безпосередньо застосовуються для конкретних приватних договорів із перевезень, що укладаються окремими фізичними та юридичними особами. Тим самим змен­шується застосування щодо перевезень так званих колізійних норм, які використовуються з метою уникнення спірних моментів між нормами, що діють на території різних держав.

Для вивчення операцій з міжнародних перевезень розглянемо нормативні акти, що регулюють ці перевезення у різних галузях.

Перевезення пасажирів, вантажу, багажу здійснюється за­ лізничним, автомобільним, повітряним, морським, річковим та трубопровідним видами транспорту. Розрізняють прямі перевезення, тобто здійснювані одним видом транспорту, та змішані або комбіновані, здійснювані кількома видами транспорту.

За договором перевезення транспортна організація (пере­візник) зобов'язується доставити пасажирів, вантаж, багаж до пункту призначення в іншій державі, видати вантаж (багаж) уповноваженій особі (одержувачу). Відправник чи пасажир зобов'язані оплатити таку послугу. Міжнародним вважається перевезення, здійснюване між двома чи більшою кількістю держав. Особливістю договору міжнародного перевезення є застосування матеріальних норм права на підставі колізійних принципів, передбачених міжнародними договорами, націо­нальним законодавством чи транспортним документом, вида­ним перевізником. Колізійними прив'язками, що переважно застосовують для обрання матеріального законодавства при відправленні вантажу, є закон країни відправлення, при його видачі в кінцевому пункті — закон країни призначення. Засто­совують також закон перевізника та закон країни суду.

Правове регулювання відносин, які виникають із здійснен­ня міжнародних перевезень, має специфіку. По-перше, їх най­важливіші умови визначені у міжнародних угодах — транс­портних конвенціях, що є основним джерелом регулювання у цій сфері відносин. Угоди містять уніфіковані матеріально-правові норми, необхідні для врегулювання колізій, що най­частіше виникають при морських та автомобільних міжнарод­них перевезеннях. Звичайно уніфіковані норми міжнародних договорів регулюють вимоги до перевізної документації, по­рядку приймання вантажу до перевезення та його видачі у пункті призначення, умови відповідальності перевізника, про­цедуру заявлення претензій і позовів. Міжнародні транспортні конвенції мають і колізійні норми, до яких звертаються у разі відсутності уніфікованих матеріально-правових норм. Пере­важно договірні колізійні норми відсилають до національного законодавства. По-друге, норми конвенцій про міжнародні пе­ревезення є імперативними. По-третє, специфіка регулювання міжнародних перевезень може виявлятися у відображенні норм міжнародних договорів у національному законодавстві без попередньої ратифікації, підписання або ж приєднання до них. Таке явище відоме за назвою рецепційного ефекту між­народного договору. Воно є достатньо поширеним. Наприк­лад, правила Брюссельської конвенції про коносаменти! пере­везення 1924 p., які застосовують до регулювання морських перевезень, і в якій беруть участь близько 50 держав, сприйняті національним законодавством ще майже ЗО державами без ратифікації чи приєднання до зазначеної Конвенції. По-четверте, здійснення змішаних перевезень, транзит і контей­нерні перевезення регулюються спеціальними нормами між­народних чи національних актів.