97. Поняття і основні особливості інтелектуальної власності як об'єкта міжнародно-правового захисту.

Дослідження права інтелектуальної власності у межах міжна­родного приватного права має неабияке значення в питаннях дове­дення прав людини в Україні до рівня міжнародних стандартів. Згідно із Загальнодержавною програмою адаптації законодавства України до законодавства ЄС, затвердженою Законом України від 18 березня 2004 р., саме інтелектуальну власність визначено однією з пріоритетних сфер цієї адаптації. Це зазначено також у ст. 51 Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими співтовариствами, їх державами.

Перш ніж перейти до аналізу права інтелектуальної власності, не­обхідно уточнити її сутність та види.

Інтелектуальна власність — результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини (автора, виконавця, винахідника та ін.) або кількох осіб.

Творча діяльність — це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що вирізняється непов­торністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість властива будь-якій діяльності людини: технічній, ху­дожній, літературній, науковій, виробничій тощо. За своєю цілеспря­мованістю творчість можна умовно поділити на два основні види:

• духовна творчість (гуманітарного характеру, спрямована на зба­гачення внутрішнього світу людини);

• науково-технічна творчість (винаходи в усіх галузях людської діяльності, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, знаки обслуговування, фірмові назви і комерційні позна­чення, інформаційна продукція, селекційні досягнення тощо, тоб­то такі результати науково-технічної творчості, які можна вико­ристовувати будь-яким способом, що не суперечить закону, в гос­подарській діяльності — промисловості, сільськогосподарському виробництві).

Усі зазначені результати творчої діяльності об'єднані поняттям "інтелектуальна власність". З цього загального поняття міжнарод­но-правові документи виділяють окремо промислову власність, до якої належать винаходи, загальнокорисні зразки, промислові крес­лення або моделі, фабричні, товарні знаки, знаки обслуговування. Інші об'єкти інтелектуальної власності, які залишилися за межами поняття промислової власності, становлять групу результатів творчої діяльності, що охороняється авторським правом, яку часто називають літературно-художньою власністю¹. Таким чином, усі результати творчої діяльності щодо цивільної правової охорони поділяються на дві групи: одна з них охороняється авторським правом, друга — правом промислової власності (патентним пра­вом) та іншими нормативними актами. Всі результати творчої діяльності чинним законодавством визнані товаром і, отже, можуть бути об'єктом будь-яких цивільних правочинів. У період пе­реходу до ринкової економіки це має істотне значення, оскільки ре­зультати творчої діяльності у такий спосіб стають об'єктом цивіль­ного обороту і створюють ринок духовної та науково-технічної продукції.

Право інтелектуальної власності — право особи на результат інте­лектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт цього права . Во­но складається з особистих немайнових та (або) майнових прав, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визна­чається законодавчо (ст. 418 ЦКУ).

У законодавстві (ст. 419 ЦКУ) визначено співвідношення права інтелектуальної власності та права власності на річ: вони не залежать одне від одного. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної влас­ності не означає переходу права власності на річ. І навпаки — перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інте­лектуальної власності.

Гарантією реалізації права на результати творчої діяльності є на­самперед Конституція України, зокрема ст. 41, 54 закріплено:

• право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;

• гарантія свободи літературної, художньої, наукової та технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, мо­ральних і матеріальних інтересів, пов'язаних з різними видами інтелектуальної діяльності;

• право на результати інтелектуальної, творчої діяльності;

• заборона використання або поширення цих творів без згоди авто­ра, за винятками, встановленими законом.

Право на свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості, вільного вибору сфер, змісту та форм (способів, прийо­мів) творчості закріплено і в ст. 309 ЦКУ. За цією статтею цензури процесу творчості та результатів творчої діяльності не допускається.

Джерелом права інтелектуальної власності є:

• Конституція України;

• Цивільний, Цивільний процесуальний, Кримінальний, Кримі­нально-процесуальний, Господарський, Господарський процесу­альний та Митний кодекси України;

• Кодекс законів про працю;

• Кодекс про адміністративні правопорушення;

• пакет законів України, прийнятих Верховною Радою України у грудні 1993 р.: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про авторське право і суміжні права" та ін.

Досить чітко регламентовані питання інтелектуальної власності у Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 р. № 435-ІУ, книга четверта якого "Право інтелектуальної власності" регулює порядок набуття, здійснення та захисту прав інтелектуальної власності. Зок­рема, глава 35 "Загальні положення про право інтелектуальної влас­ності" містить норми, які регулюють питання, пов'язані з:

• поняттям прав інтелектуальної власності;

• співвідношенням прав інтелектуальної власності та права власності;

• об'єктами і суб'єктами прав інтелектуальної власності;

• підставами набуття прав інтелектуальної власності;

• особистими немайновими і майновими правами інтелектуальної власності;

• терміном чинності прав інтелектуальної власності;

• використанням об'єктів прав інтелектуальної власності та пере-данням майнових прав інтелектуальної власності;

• здійсненням прав інтелектуальної власності, які належать кіль­ком особам;

• правами інтелектуальної власності на об'єкти, створені у зв'язку з виконанням трудового договору або за замовленням;

• наслідками порушення прав інтелектуальної власності;

• захистом прав інтелектуальної власності судом.

Наступні глави книги четвертої ЦКУ розкривають цивільно-пра­вові норми з охорони прав на окремі види об'єктів прав інтелекту­альної власності:

• об'єкти авторських і суміжних прав;

• наукові відкриття;

• винаходи, корисні моделі та промислові зразки;

• компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

• раціоналізаторські пропозиції;

• сорти рослин і породи тварин;

• комерційні (фірмові) найменування;

• торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

• географічні зазначення (походження товарів);

• комерційні таємниці.

Проте чинний Цивільний кодекс України не може підмінювати собою всі інші закони, які регулюють цивільні правовідносини у сфері інтелектуальної власності. Він виконує поєднувальну роль головного нормативного акта системи цивільного законодавства, містить лише норми, які мають загальне значення, і детально не регламентує правовідносини у сфері інтелектуальної власності. Досвід зарубіжних країн та історія розвитку вітчизняного цивіль­ного права доводять перевагу регулювання цих правовідносин спеціальними законами. В Україні у цій сфері діє до 100 підзакон-них актів.

Об'єкти права інтелектуальної власності:

• літературні, художні та інші твори (авторське право);

• виконання, фонограма, відеограма та програма (передача) ор­ганізації мовлення (суміжні права);

• наукове відкриття, винахід, корисна модель, промисловий зразок;

• компонування інтегральної схеми;

• раціоналізаторська пропозиція;

• сорти рослин, породи тварин;

• комерційне найменування; торговельна марка;

• географічне зазначення;

• комерційна таємниця.

Об'єктом цього права може бути не будь-який твір, а лише той, що має певні, визначені законом ознаки, зокрема творчий характер і вираження в матеріальній формі, тобто твір, який є результатом творчої праці автора.

Авторське право визнається за будь-яким твором у галузі науки, літератури і мистецтва, незалежно від його форми, готовності та художньої цінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняє твори, різні за художнім рівнем і метою, у тому числі й такі, що не призначалися автором для публікування. Закон України "Про авторське право і суміжні права" в редакції від 11 липня 2001 р. не містить такої ознаки твору, як його достоїнство. Тобто правова охорона твору надається незалежно від його достоїнства. Зазначе­ний Закон в попередній редакції прямо передбачав, що твори підля­гають охороні незалежно від їх "достоїнства".

Сучасний рівень науки і техніки дає змогу створювати складні твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад кіно- і телефіль­ми (літературний текст, музика, декорації тощо). Об'єктом авторсь­кого права виступає фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського права в аудіовізуальному творі можуть бути сценарій, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, які увійшли складовою частиною до твору (ст. 17 Закону про авторське право).

Отже, твір як об'єкт авторського права втілений у певну ма­теріальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Але ав­торське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського права) і право власності на річ, в яку він втілений, не залежать одне від одно­го. Тому не слід плутати твір як об'єкт авторського права і річ — ру­копис, картину, примірник книги. На річ, в яку матеріально втілюєть­ся твір, може існувати право власності, право користування тощо, але не авторське право. Так, продаж письменником своєї книги не поз­бавляє його авторських прав (ст. 12 Закону про авторське право)¹.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, ви­нахідник) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Спільною істотною ознакою авторського права і права промисло­вої власності є те, що об'єктами їх, зокрема на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, виступають саме результати творчої діяльності людини. Ніяка інша діяльність не може бути предметом регулювання цих інститутів. Тому в авторському праві підкреслюєть­ся, що суб'єктом творчої діяльності можуть бути тільки людина або група (колектив) людей, а не організації (юридичні особи). Проте суб'єктами авторських відносин і відносин щодо об'єктів права інте­лектуальної власності на наукові відкриття, винаходи, корисні мо­делі, промислові зразки, компонування інтегральної мікросхеми, сорти рослин, породи тварин (прав та обов'язків) можуть бути як громадяни, так і юридичні особи.

Надання будь-якої технічної допомоги автору чи винахіднику (консультації, розрахунки, креслення, оформлення заявок тощо) не має творчого характеру і не відповідає поняттю "творчість", тому до­помога такого роду не може вважатися творчим співавторством. Не мають творчого характеру (і тому не вважаються творчістю) запози­чення, перенесення і використання чужого, навіть дуже позитивного досвіду, використання результату за ліцензією тощо. Творчий харак­тер діяльності означає передусім певну індивідуальність, тобто те, що відрізняє цю діяльність від інших.

Спільною рисою духовної та науково-технічної творчої діяль­ності є те, що кожна з них має завершитися конкретним результатом, об'єктивованим у певну матеріальну форму або зафіксованим на певному матеріальному носієві. Якщо творчий пошук не завершився конкретним результатом, то немає об'єкта правової охорони — немає що охороняти. Проте слід мати на увазі, що під правову охорону підпадає будь-який результат творчого пошуку, в тому числі й нега­тивний, незалежно від його суспільної цінності.

Результати науково-технічної творчості мають бути не просто реалізовані в певну матеріальну форму (креслення, зразок, опис тощо), а й у встановленому порядку визнані відповідним держав­ним органом саме тим результатом, на досягнення якого було спрямовано творчий пошук. Винахід повинен бути описаний у за­явці чи відображений у кресленнях. Проте для надання йому пра­вової охорони цього замало — він має бути кваліфікований відповідним відомством України як винахід. Без такого визнан­ня і без державної реєстрації заявлена пропозиція не вважається винаходом, і їй не надається правова охорона. Таким відомством, відповідно до чинного законодавства, визначено Державний депар­тамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.

Результати творчої діяльності, які охороняються авторським пра­вом, спеціальної кваліфікації та державної реєстрації не потребують. Для одержання правової охорони таких результатів досить надання їм певної матеріальної форми (рукопис, ноти, інші описи цього ре­зультату, завершена скульптура чи малюнок тощо).

Авторське право і право промислової власності поєднує те, що вони охороняються на певній території, тобто мають територіальний характер. Щодо авторського права і суміжних прав, то це саме прави­ло поширюється також на об'єкти, які ним охороняються. Іноземні особи та особи без громадянства в Україні відповідно до міжнарод­них договорів або на основі принципу взаємності мають такі самі права, як і громадяни України. Якщо міжнародним договором вста­новлено інші правила, ніж ті, що містяться у законодавстві України, то застосовуються правила міжнародних договорів.

Спільним у правовому регулюванні відносин, пов'язаних з твор­чою діяльністю, є також однакова дієздатність суб'єктів творчого процесу. Іншими словами, творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні громадяни, так і неповнолітні.

Право авторства і право на ім'я виникають як у автора будь-яко­го твору літератури, науки та мистецтва, так і в автора винаходу, промислового зразка, незалежно від віку. Кожний творець має пра­во вважати себе автором свого винаходу чи іншого твору і вимагати цього від інших. Кожний автор має право випускати свій твір у світ або під власним іменем, або під псевдонімом, або анонімно. Творець винаходу має право просити, аби його витвору було присвоєно його ім'я або спеціальну назву.

Автор результату творчої діяльності має право на винагороду за наявності підстави для її виплати. Такою підставою відповідно до чинного законодавства є тільки факт використання цього результату. За невикористаний твір чи винахід винагорода не виплачується. Будь-який результат творчої діяльності за загальним правилом мо­же використовуватися лише на підставі договору. Позадоговірне ви­користання таких об'єктів допускається лише у випадках, передбаче­них чинним законодавством.

За законодавством суб'єктом авторських прав і прав промислової власності може стати й держава. Так, після закінчення терміну дії ав­торського права твір стає надбанням суспільства. Винахідник може передати виключне право на використання винаходу державі та іншим юридичним особам¹.

У цивільно-правовому регулюванні відносин, пов'язаних з твор­чою діяльністю, багато істотних відмінностей. Передусім це різні об'єкти відносин. Так, об'єктом авторських відносин є твори у галузі літератури, науки, мистецтва, зокрема стаття, монографія, дисертація, картина, музичний твір, скульптура, твір архітектури, фотографія. Коло цивільно-правових відносин у сфері науково-технічної діяль­ності та художньо-технічної творчості досить широке. Воно охоплює відносини зі створення і використання винаходів, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, товарних знаків, корисних моделей, знаків обслуговування, нових сортів рослин, нових порід тварин і птахів, науково-технічної інформації, комплекс результатів творчої діяльності, що стосується електронно-обчислювальних ма­шин тощо. Цей перелік невичерпний, він постійно поповнюється.

Відмінність об'єктів зумовлює особливості їх правової охорони. Для надання правової охорони об'єктам промислової власності чин­не законодавство передбачає їх попередню кваліфікацію як таких і наступну державну реєстрацію. Лише після виконання цих процедур заявникам видаються правоохоронні документи у формі патентів або свідоцтв. Об'єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони не потребують подання спеціальної за­явки, здійснення експертизи і державної реєстрації. На результати духовної творчості правоохоронні документи не видаються. Для одержання правової охорони цих об'єктів досить надати їм об'єктив­ну матеріальну форму.

Істотною відмінністю цивільно-правової охорони результатів ду­ховної та науково-технічної творчості є різні терміни дії авторського і патентного права. Право авторства, право на недоторканність твору не обмежуються терміном. Автор будь-якого твору науки, літерату­ри і мистецтва чи об'єкта промислової власності залишається таким незалежно від того, коли його створено. Права авторства охороня­ються вічно.

Право на ім'я також ніяким терміном не обмежене. Як і право ав­торства, воно діє безстроково. Інші авторські права та права промис­лової власності обмежені певним терміном дії. Так, Закон про ав­торське право у ст. 28 передбачає, що авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, рахуючи з 1 січня року, який настає за роком смерті автора.

Чинним законодавством встановлено різні терміни дії прав про­мислової власності для різних її об'єктів. Патенти на винаходи і нові сорти рослин діють протягом 20 років з дня надходження заявки до патентного відомства України. Патент на промисловий зразок ви­дається на 10 плюс 5 років від дати надходження заявки. Свідоцтво на знак для товарів і послуг діє протягом 10 років від дати надход­ження заявки до патентного відомства, і на прохання його власника дія свідоцтва може бути подовжена на наступні 10 років.

Авторське право, на яке чинне законодавство встановило певні терміни його дії, зводиться до права на винагороду за використання твору чи об'єкта промислової власності. Автори результатів творчої діяльності мають право на винагороду, якщо зазначені результати бу­дуть використані протягом терміну дії авторського права. Так, письмен­ник має право на винагороду, якщо твір використовується за його життя, а спадкоємці автора — у межах 70 років після його смерті.

Винагорода за використання винаходу чи іншого об'єкта промис­лової власності виплачується за умови, що використання мало місце в межах терміну дії патенту. По закінченні терміну дії авторського права або права промислової власності твір чи об'єкт промислової власності стають суспільним надбанням і можуть використовувати­ся будь-ким без згоди автора і без виплати авторської винагороди.

Проте у спеціальній цивілістичній літературі жваво дискутується питання про правовий режим результату інтелектуальної діяльності [32; 67; 71]. Річ у тім, що в законодавствах більшості країн світу про інтелектуальну власність на результати творчості визнається лише виключне право на використання [73; 95; 152; 153]. Власник патенту не має права власності на результат, що охороняється патентом, а ли­ше виключне право використання цього результату. Водночас більшість держав визнає за творцем зазначеного результату саме право власності [74; 217]. Отже, питання постає так: є результат творчості об'єктом права власності чи тільки об'єктом виключного права використання.

Цей дуалізм у правовій охороні результатів інтелектуальної діяль­ності відображено і в законодавстві України про інтелектуальну власність. Так, Закон України "Про авторське право і суміжні права" визнає за творцями творів та їх правонаступниками лише виключне право на використання. Закони про промислову власність України за творцями та їх правонаступниками визнають право власності з усіма наслідками, що з цього випливають. Визнання права власності на ре­зультати інтелектуальної діяльності закріплено також Законом Ук­раїни "Про власність" від 7 лютого 1991 р. У новому Цивільному кодексі України визнається лише право інтелектуальної власності.

Таким чином, ми маємо правовий інститут інтелектуальної влас­ності як права власності на нематеріальні результати діяльності: ідеї, думки, міркування, образи, символи тощо, які реалізуються або втілюються в певних матеріальних носіях. Це та специфічна ознака продукту інтелектуальної діяльності, що є об'єктом цієї власності.

Результати інтелектуальної діяльності визнаються товаром. То­вар є об'єктом як господарського, так і цивільно-правового обороту. У цивільному законодавстві передбачено можливість укладати будь-які угоди стосовно об'єктів інтелектуальної власності. Право інте­лектуальної власності є складовою інституту власності.

Об'єкти інтелектуальної власності можуть використовуватися відповідно до їх характеру так само, як об'єкти звичайного права; ви­користання об'єктів інтелектуальної власності зазвичай здійснюєть­ся на платній основі. Користувач має сплатити власнику за право ко­ристування об'єктом інтелектуальної власності, що є звичайним і для об'єктів власності. Отже, такі правомочності суб'єкта власності, як право використання об'єкта власності та право інтелектуальної власності, не мають принципової відмінності. Право розпорядження притаманне як праву власності, так і праву інтелектуальної влас­ності, оскільки їх суб'єкт має право визначати долю власності та інтелектуальної власності, що йому належить. Такі дії, як користу­вання і розпорядження, можуть передаватися власником іншим осо­бам, які здійснюють їх від імені власника. Законодавство майже всіх країн передбачає можливість передання права розпорядження власністю, в тому числі інтелектуальною, іншим особам. Власник може вчиняти будь-які цивільно-правові дії, спрямовані як на вико­ристання об'єкта права власності, так і на розпорядження, у тому числі інтелектуальною власністю.

Правовий захист інтелектуальної власності є строковим і має на меті передати її результати у загальне надбання відразу після закін­чення дії прав на них. Це є загальним, остаточним і непорушним статусом результатів інтелектуальної діяльності та комерційних позначень, які не мають спеціальної форми правового захисту інте­лектуальної власності. Об'єкти прав інтелектуальної власності, які є загальним надбанням, не можуть використовуватись тільки для приватних цілей і є доступними для вільного копіювання та вико­ристання будь-ким.

Однією із цілей правового захисту винаходів шляхом надання па­тентів на них є впровадження нових технологій до загального вико­ристання через їх інформативні функції. Наприклад, умовою надан­ня патенту на винахід є розкриття сутності винаходу шляхом публі­кування його опису як компенсації ("quid pro quo"), що позбавляє цей винахід конфіденційності. Публікування патентним відомством да­них щодо винаходу забезпечує його доступність для громадськості й дає можливість іншим зрозуміти сутність винаходу, щоб використа­ти його для досліджень або експериментів (залежно від норм націо­нального патентного законодавства), що є основою для подальшого розвитку техніки і технологій. Проте відразу після закінчення терміну дії патенту на винахід громадськості дозволяється викорис­товувати цей винахід, який стає суспільним надбанням.

Авторські права надають їх власникам можливість використання твору, виключне право дозволити використовувати твір, право пе­решкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі за­боронити таке використання, та інші майнові права, встановлені за­коном. До права використання твору належать:

• опублікування, відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі;

• перекладання, перероблення,адаптація;

• аранжування та інші подібні зміни;

• внесення складовою частиною до збірників баз даних, антомо-логій, енциклопедій тощо;

• публічне виконання, продаж, передання в найм (оренду) тощо;

• імпортування його примірників, примірників його перекладів;

• перероблення тощо та інші дії, встановлені законом.

Патент надає його власнику право на використання винаходу, ко­рисної моделі, промислового зразка; виключне право дозволяти їх використання (видавати ліцензії); виключне право перешкоджати неправовому використанню винаходу, корисної моделі, промислово­го зразка, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, регламентовані законом. Використанням винаходу (корисної моделі) визнається:

• виготовлення, пропонування до продажу, в тому числі через Інтернет, застосування або ввезення, зберігання, інше введення в господарський оборот у зазначених цілях продукту, виготовлено­го із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі);

• застосування способу, що охороняється патентом, або пропону­вання його для використання в Україні, якщо особа, яка пропо­нує цей спосіб, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту, або, виходячи з обставин, що це і так є очевидним;

• пропонування для продажу, введення в господарський оборот, застосування або ввезення чи зберігання в зазначених цілях про­дукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється патентом.

Власник патенту може використовувати попереджувальне мар­кування із зазначенням номера патенту на продукті чи на упаковці продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого вина­ходу.

Патент надає його власникові право забороняти іншим особам використовувати винахід (корисну модель) без його дозволу, за ви­нятком випадків, коли таке використання не визнається порушен­ням прав, що надаються патентом.

Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником, а щодо секретного винаходу (корисної моделі) — тільки за погодженням із державним експертом. Власник патенту надає будь-якій особі дозвіл (видає ліцензію) на використання вина­ходу (корисної моделі) на підставі ліцензійного договору, а щодо секретного винаходу (секретної моделі) такий дозвіл надається тіль­ки за погодженням із державним експертом.