110. Правовідносини між батьками і дітьми.

§ 4. Відносини батьків і дітей і їх регламентація у мпп

Для МПП важливе значення в аспекті відносин між бать­ками й дітьми має два питання: походження дітей і надан­ня їм матеріального забезпечення.

Незважаючи на важливу роль міжнародних організацій і розроблених ними міжнародних документів щодо правдитини, в деяких державах діють різні закони щодо дітей, народжених у шлюбі й поза ним.

За правом більшості країн для вирівнювання статусів дітей, народжених у шлюбі й поза ним, існують інститути визнання, узаконення, а також судового чи адміністратив­ного визнання батьківства. Визнання дитини може бути здійснене шляхом добровільної заяви батька чи матері ди­тини посадовій особі, що провадить запис актів громадянсь­кого стану, шляхом нотаріального заповіту чи в особливо­му нотаріальному акті (Франція, Німеччина, Швейцарія, деякі штати США). Узаконення дитини може мати місце при укладанні шлюбу між її батьками (Франція, Англія, Швейцарія). Узаконення позашлюбної дитини в Німеччині може бути здійснене шляхом постанови органу державної влади у випадках, коли шлюб між батьками неможливий (у разі смерті, перебуванні у шлюбі з третьою особою за умо­ви заяви батька, згоди дитини й матері, а також дружини батька, якщо він одружений). Судове відшукання батьків­ства може мати місце у більшості країн на основі медичної експертизи, добровільного аліментування, визнання бать­ківства та інших обставин.

Визнані й узаконені діти, а також діти, чиє походження визначено у судовому порядку, прирівнюються за своїм ста­тусом до дітей, народжених у шлюбі, стосовно прав на ім'я, виховання, утримання (Бразилія, Аргентина). Однак зако­нодавства деяких країн містять обмеження щодо спадкуван­ня такими дітьми нерухомості, майна, яке переходить ра­зом з почесними титулами чи званнями.

Для вирішення протиріч між іноземними правопоряд-ками, які неоднаково регламентують відносини між бать­ками й дітьми, у внутрішньому праві багатьох країн, а та­кож у міжнародних документах містяться відповідні колізійні норми. Останні відрізняються своєю багатоварі-антністю за предметом регулювання й за колізійними при­в'язками, що фіксуються для тих чи інших відносин між батьками й дітьми. Внутрішні законодавства досить рідко обмежуються встановленням однієї чи двох колізійних норм для регулювання відносин між батьками і дітьми. Прикладами можуть бути законодавства Латвії, В'єтнаму, що санкціонують застосування тільки свого закону для вка­заних відносин, Венесуели, що прив'язує такі відносини до місця проживання дитини, Угорщини, що визначає закон ди­тини або угорське право, якщо воно є більш сприятливим, Іспанії, що закріплює прив'язку до особистого закону дити­ни чи місцезнаходження дитини.

Законодавства більшості країн у сфері відносин між бать­ками й дітьми містять колізійні норми, які за предметом регулювання є такими:

1. колізійні норми щодо шлюбного походження з прив'яз­ками до особистого закону подружжя (Греція), а якщо він не збігається, — особистого закону, найбільш сприятливо­го для дитини (Австрія); для матері — закону її громадян­ства, для батька — закону його громадянства, або до закону загального місця проживання чи закону суду (Буркіна-Фасо), місцеперебування дитини (Німеччина); національ­ності дитини (Італія, Польща); закону доміциля чи грома­дянства дитини або одного з батьків (Канада, Швейцарія, Естонія); особистого закону одного з батьків (Португалія); громадянства чоловіка (Таїланд, Південна Корея); грома­дянства відповідача або дитини, їх місце проживання (Туніс), закону наслідків шлюбу (Туреччина); особистого закону матері або дитини (Франція); громадянства дитини (Чехія);

2. колізійні норми щодо визнання дитини з прив'язками до закону громадянства дитини (Буркіна-Фасо); національ­ного закону дитини або того з батьків, хто визнає дитину (Італія); особистого закону дитини (Румунія); громадянства того, хто визнає дитину (Югославія, Південна Корея); гро­мадянства того, хто визнає дитину, і громадянства дитини (Японія);

1. колізійні норми щодо узаконення з прив'язками до закону місця проживання дитини (Перу), громадянства чо­ловіка (Таїланд), громадянства батька, матері або дитини (Туреччина, Японія);

2. колізійні норми щодо здатності узаконення з прив'яз­кою до національного закону батька чи матері (Італія); місця проживання того, хто узаконює, і місця проживання того, кого узаконюють (Перу);

3. колізійні норми щодо форми визнання з прив'язками до закону громадянства дитини чи місця здійснення визнан­ня (Буркіна-Фасо); місця визнання або права, що регулює суть визнання (Італія); місця визнання (Швейцарія);

4. наслідки шлюбного походження чи узаконення з при­в'язкою до закону звичайного місцеперебування дитини (Ліхтенштейн); місця проживання батьків і дитини (Перу); громадянства батька чи матері (Південна Корея);

5. колізійні норми, що регулюють відносини між батька­ми й дітьми з прив'язками до закону, що визначає наслідки шлюбу (Румунія), а в разі відсутності шлюбу — закону гро­мадянства дитини (Буркіна-Фасо); закону місцеперебування дитини (Німеччина); закону останнього загального громадян­ства батьків, права спільного звичайного місцеперебування, закону громадянства дитини (Греція, Португалія, Чехія); національного закону дитини (Італія, Польща, Естонія); за­кону доміциля (Канада); особистого закону дитини (Румунія); громадянства чоловіка (Таїланд, Південна Корея); громадян­ства матері для позашлюбних дітей і батька — для дітей, на­роджених у шлюбі (Туреччина); закон громадянства дитини (Японія);

6. колізійні норми стосовно обов'язків батька щодо вагіт­ної жінки з прив'язками до закону звичайного місця зна­ходження жінки (Грузія), звичайного місцеперебування (Німеччина, Ліхтенштейн); особистого закону матері (Ру­мунія); громадянства матері (Чехія);

7. суперечки, пов'язані з походженням дитини з прив'яз­ками до права країни, де виникли підстави цього спору чи звичайного місцезнаходження дитини (Грузія, Німеччина); закону громадянства дитини (Буркіна-Фасо, Чехія); особи­стого закону подружжя (Ліхтенштейн); спільного місця проживання батьків і дитини (Перу); права наслідків шлю­бу (Румунія); громадянства чоловіка (Таїланд); lex fori (Швейцарія).

Сучасне внутрішнє право України не містить колізійних норм щодо регулювання відносин батьків і дітей.

Колізійному регулювання відносин батьків і дітей присвя­чені норми деяких двосторонніх договорів про правову допо­могу між Україною й іншими державами, а також норми Конвенції СНД про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р.

Прив'язки колізійних норм щодо відносин між батька­ми й дітьми найчастіше стосуються закону спільного про­живання, а в разі його відсутності — закону громадянства дитини (крім договору з Кубою, де в цьому випадку застосо­вується прив'язка до місця проживання дитини); відноси­ни дітей, народжених поза шлюбом, з їх батьками регулю­ються відповідно до громадянства дітей; встановлення і ос­порювання батьківства регулюється законом громадянства дітей (договори з КНДР, Румунією, Грузією, Латвією, Уз­бекистаном, В'єтнамом, Литвою). Конвенції СНД про пра­вову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р. підкоряє відносини між бать­ками і дітьми закону місця проживання дітей, а встановлен­ня чи оспорювання батьківства чи материнства — закону громадянства дитини.

Майнові відносини між батьками й дітьми складають інститут взаємного утримання. У праві багатьох держав зак­ріплюється норма про обов'язок утримання дітей батьками до досягнення ними повноліття.

Для МПП особливо важливого значення набуло питання виплати аліментів на користь неповнолітніх дітей. З метою визначення права для регулювання аліментних зобов'язань у сфері МПП право багатьох країн містить колізійні норми з такими прив'язками: особистого закону дитини (Угорщи­на), національного закону дитини (Італія), громадянства дитини (Чехія), громадянства чи звичайного місцеперебу­вання дитини (Японія); громадянства боржника (Єгипет, Таїланд, Туреччина, Південна Корея), особистого закону боржника (ОАЕ); національного права того, хто вимагає от­римання аліментів (Польща); lex fori (Ємен, Латвія). Ряд інших країн пропонують обирати найбільш сприятливий за-кон для того, хто отримує аліменти з-поміж законів грома­дянства, місцеперебування кредитора або боржника (Туніс); місцеперебування дитини або боржника (Франція). Деякі країни пропонують кумулятивне застосування законів до-міциля кредитора й боржника (Канада); громадянства, місця проживання сторін, lex fori (Іспанія, Німеччина, Гру­зія); закону наслідків шлюбу, особистого закону дитини, закону усиновлювача (Румунія). Швейцарія у своєму зако­нодавстві містить бланкетну норму, що відсилає для регу­лювання аліментних питань до Гаазької конвенції 1973 р.

Україна не містить у своєму законодавстві колізійних норм для регулювання цього питання. Матеріальне регулю­вання аліментних зобов'язань у сфері МПП є у статтях 77 і 181 Сімейного кодексу, а також у Постанові Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1203, що затвер­дила Порядок стягнення аліментів на дитину (дітей) у разі виїзду одного з батьків для постійного проживання в іно­земній державі, з якою не укладено договір про подання правової допомоги.

Аліментні відносини інколи регулюються двосторонніми договорами про правову допомогу між Україною та іншими державами, а також у Конвенцією СНД «Про правову допомо­гу та правові відносини у цивільних, сімейних та криміналь­них справах» 1993 р. Прив'язками у даних документах сто­совно аліментних зобов'язань є закон країни місця проживан­ня особи, яка порушує клопотання про стягнення аліментів (договори з Польщею, Кубою, Узбекистаном, Латвією).